Как понимаете отсылку Мандельштама к поэтическому образу из стихотворения Ф.И. Тютчева, которую находим в статье «Утро акмеизма»: акмеисты «с благоговением поднимают таинственный тютчевский камень и кладут в основу своего здания»?
Легендарний король Лайр Британський мав трьох дочок. Доживши до старості, він вирішив поділити королівство між ними, зваживши на їхні обіцянки доглядати його в майбутньому. Дві старші дочки — Регана й Гонорелія — усіляко підлещувалися до батька, а третя, Корделія, була скромною у висловлюванні своїх почуттів. Тому король поділив своє королівство між старшими дочками. А Корделія, не знайшовши притулку в Англії, поїхала до Франції й вийшла заміж за короля Аганіппа, котрий, згідно з легендою, полюбив її за добре серце. Згодом старші доньки не виконали своїх обіцянок і залишили батька без належного піклування. Тому йому довелося звернутися до Корделії. У неї король Лір знайшов справжню любов, милосердя й до . Як свідчить легенда, батько разом із Корделією зібрав військо й відвоював Англію в злих старших дочок. Незабаром Корделія померла. Через деякий час пішов у небуття її батько.
Лір, не дивлячись на свій норов, беззаперечно довіряє своїм дітям. Розкривається ще одна риса героя: наївність і довірливість.
Регана принизила свого батька передусім як короля, володаря держави, відмовивши йому в атрибуції влади. Тим самим вона виказала йому й свою зневагу як дочка. З гнівом та образою звинувачує дочку в несправедливості. Король Лір гнівлива людина, проте він гостро відчуває несправедливість та повстає проти неї.
Середня дочка принизила свого батька ще більше — не як короля, а як людину, запропонувавши йому жити зі слугами та споживати недоїдки. Вона, дійсно, змія — холодна, жорстока, з отруйним жалом ненависті.
Слова старшої та середньої дочок щодо готовності прийняти смерть заради батька виявилися суцільною брехнею, насправді сестри холодні та бездушні егоїстки.
Жебраком король Лір став не тільки фізично, він жебрак як батько і як король, тому що власними руками позбавив себе влади, привів до влади дочок-зрадниць та вигнав ту, яка любила його по- справжньому.
Втративши корону, дім та дітей, старий Лір нарешті збагнув щирі почуття Корделії, її чисту душу. Король Лір, опинившись на вулиці, не йде до Корделії, тому що усвідомлює страшну несправедливість, що скоїв як батько проти власної дитини.
Душевна рана, яку причинили йому власні доньки, та страшна несправедливість, яку батько вчинив проти власної дитини, стали причиною божевілля короля Ліра.
Корделія побачивши короля, бідного жебрака, залишається вірною своїм словам, вона поводить себе як слухняна дитина, незважаючи на жорстокість батька у ставленні до неї.
Корделія готова заради батька на все. Вона повернула короля Ліра на царство та віддала за батька життя. Але король Лір не пережив смерті Корделії. Біль від втрати єдиної дитини, що залишилися йому вірною, та усвідомлення того, що він певною мірою винен у її смерті, й спричинили смерть героя. Горе, що спіткало короля, це покарання за його жорстокий вчинок проти власної дитини.
Очень давно это было. С тех пор столько времени , что где река текла — там сопки стоят, где камни лежали — там теперь леса выросли.
У охотника Чумдага из рода Дунгу родилась дочь…
У Чумдаги давно не было детей. Очень хотелось Чумдаге сына иметь, но он и дочке был рад. А мать от радости просто не знала, куда деваться.
Дали дочке хорошее имя — Ладо.
Делали старики всё для того, чтобы дочка их выросла хорошей, красивой да счастливой. Мать целый год не звала дочку по имени, чтобы злые черти не узнали о рождении дочери у Чумдаги. Называла мать дочку: «моя хорошая», «моя дорогая». Повесила мать над колыбелью дочери мафа гарани — медвежий клык, чтобы злых чертей отпугивать. Чтобы не плакала дрчь, повесила мать над колыбелью оксару — птицу из древесного трута, берестяные серьги, петушиные лапки да мукчури — горбатую деревянную старушку, чтобы сны хорошие дочери снились. Своим молоком дочку умывала. Подушку из гагачьего пуха сделала. Перинку из кукушкиных перьев.
И выросла Ладо красавица-красавицей.
Лицо у неё широкое, белое, как полная луна; глазки, как чёрная смородина; щёки розовые, как багульник весной; губы, как спелая малина; стройная Ладо выросла, как цветок сарана. Вот какая красивая!..
Глядели старики на дочь и нарадоваться не могли.
Одно только плохо получилось: ничего Ладо делать не умела. Не хотела мать, чтобы у Ладо были руки грубые — огонь дочь не разводила, дров не рубила, рыбу острогой не била, вёсла в руках не держала, шкурок не выделывала. Не хотела мать, чтобы у дочери глаза покраснели от работы — не вышивала дочь халатов шелками, не сшивала шкурок, не подбирала олений волос для вышивки. До того дошло, что Ладо даже теста замесить не умела, не умела лепёшек испечь. Ничего Ладо делать не умела.
Легендарний король Лайр Британський мав трьох дочок. Доживши до старості, він вирішив поділити королівство між ними, зваживши на їхні обіцянки доглядати його в майбутньому. Дві старші дочки — Регана й Гонорелія — усіляко підлещувалися до батька, а третя, Корделія, була скромною у висловлюванні своїх почуттів. Тому король поділив своє королівство між старшими дочками. А Корделія, не знайшовши притулку в Англії, поїхала до Франції й вийшла заміж за короля Аганіппа, котрий, згідно з легендою, полюбив її за добре серце. Згодом старші доньки не виконали своїх обіцянок і залишили батька без належного піклування. Тому йому довелося звернутися до Корделії. У неї король Лір знайшов справжню любов, милосердя й до . Як свідчить легенда, батько разом із Корделією зібрав військо й відвоював Англію в злих старших дочок. Незабаром Корделія померла. Через деякий час пішов у небуття її батько.
Лір, не дивлячись на свій норов, беззаперечно довіряє своїм дітям. Розкривається ще одна риса героя: наївність і довірливість.
Регана принизила свого батька передусім як короля, володаря держави, відмовивши йому в атрибуції влади. Тим самим вона виказала йому й свою зневагу як дочка. З гнівом та образою звинувачує дочку в несправедливості. Король Лір гнівлива людина, проте він гостро відчуває несправедливість та повстає проти неї.
Середня дочка принизила свого батька ще більше — не як короля, а як людину, запропонувавши йому жити зі слугами та споживати недоїдки. Вона, дійсно, змія — холодна, жорстока, з отруйним жалом ненависті.
Слова старшої та середньої дочок щодо готовності прийняти смерть заради батька виявилися суцільною брехнею, насправді сестри холодні та бездушні егоїстки.
Жебраком король Лір став не тільки фізично, він жебрак як батько і як король, тому що власними руками позбавив себе влади, привів до влади дочок-зрадниць та вигнав ту, яка любила його по- справжньому.
Втративши корону, дім та дітей, старий Лір нарешті збагнув щирі почуття Корделії, її чисту душу. Король Лір, опинившись на вулиці, не йде до Корделії, тому що усвідомлює страшну несправедливість, що скоїв як батько проти власної дитини.
Душевна рана, яку причинили йому власні доньки, та страшна несправедливість, яку батько вчинив проти власної дитини, стали причиною божевілля короля Ліра.
Корделія побачивши короля, бідного жебрака, залишається вірною своїм словам, вона поводить себе як слухняна дитина, незважаючи на жорстокість батька у ставленні до неї.
Корделія готова заради батька на все. Вона повернула короля Ліра на царство та віддала за батька життя. Але король Лір не пережив смерті Корделії. Біль від втрати єдиної дитини, що залишилися йому вірною, та усвідомлення того, що він певною мірою винен у її смерті, й спричинили смерть героя. Горе, що спіткало короля, це покарання за його жорстокий вчинок проти власної дитини.
Вот ответ:
Очень давно это было. С тех пор столько времени , что где река текла — там сопки стоят, где камни лежали — там теперь леса выросли.
У охотника Чумдага из рода Дунгу родилась дочь…
У Чумдаги давно не было детей. Очень хотелось Чумдаге сына иметь, но он и дочке был рад. А мать от радости просто не знала, куда деваться.
Дали дочке хорошее имя — Ладо.
Делали старики всё для того, чтобы дочка их выросла хорошей, красивой да счастливой. Мать целый год не звала дочку по имени, чтобы злые черти не узнали о рождении дочери у Чумдаги. Называла мать дочку: «моя хорошая», «моя дорогая». Повесила мать над колыбелью дочери мафа гарани — медвежий клык, чтобы злых чертей отпугивать. Чтобы не плакала дрчь, повесила мать над колыбелью оксару — птицу из древесного трута, берестяные серьги, петушиные лапки да мукчури — горбатую деревянную старушку, чтобы сны хорошие дочери снились. Своим молоком дочку умывала. Подушку из гагачьего пуха сделала. Перинку из кукушкиных перьев.
И выросла Ладо красавица-красавицей.
Лицо у неё широкое, белое, как полная луна; глазки, как чёрная смородина; щёки розовые, как багульник весной; губы, как спелая малина; стройная Ладо выросла, как цветок сарана. Вот какая красивая!..
Глядели старики на дочь и нарадоваться не могли.
Одно только плохо получилось: ничего Ладо делать не умела. Не хотела мать, чтобы у Ладо были руки грубые — огонь дочь не разводила, дров не рубила, рыбу острогой не била, вёсла в руках не держала, шкурок не выделывала. Не хотела мать, чтобы у дочери глаза покраснели от работы — не вышивала дочь халатов шелками, не сшивала шкурок, не подбирала олений волос для вышивки. До того дошло, что Ладо даже теста замесить не умела, не умела лепёшек испечь. Ничего Ладо делать не умела.