Городничий собирает чиновников и сообщает им «пренеприятное известие» – в город вскоре приедет ревизор с «секретным предписаньем». Все взволнованны, Аммос Федорович даже высказывает предположение, что скоро будет война, и ревизор послан узнать, нет ли в городе изменников. Но городничий отвергает это предположение: из их города, «хоть три года скачи, ни до какого государства не доедешь», какая уж тут измена? Он раздает приказы, перечисляя все проблемные места города – больных необходимо переодеть в чистое и желательно уменьшить их количество. Из присутственных мест забрать разведенных там сторожами гусей и убрать от бумаг «охотничий арапник». Его можно будет вернуть, когда ревизор уедет.
От заседателя все время «отдает водкою», и это тоже советуют устранить, к примеру, поесть лука. Требуют внимания и учебные заведения, учителя которых имеют «очень странные поступки, натурально неразлучные с ученым званием»: один корчит рожи ученикам, другой ломает мебель… Что до «мелких грешков» чиновников, то городничий ничего не имеет против этого: «это уж так самим богом устроено». Спокойнее всех судья, он оправдывается тем, что берет взятки только «борзыми щенками», а это куда лучше, чем рублями или шубой.
Явление II
Входит почтмейстер. Он тоже уже слышал о приезде в город ревизора, и уверен, что все это происходит не просто так, а от того, что близится война с турками. «Это все француз гадит», – говорит он. Городничий убеждает почтмейстера, что никакой войны не будет, а затем делится с ним своими переживаниями. Его «смущает купечество и гражданство», которым он не по нраву – не было бы на него какого доноса. Городничий просит почтмейстера, «для общей нашей пользы», распечатывать и прочитывать приносимые письма, тот соглашается, добавив при этом, что и так читает чужие письма, из любопытства.
Явление III
Входят, запыхавшись, Бобчинский и Добчинский. Они только что видели ожидаемого ревизора в гостинице. Это молодой человек, «недурной наружности, в партикулярном платье», он «ходит этак по комнате, и в лице этакое рассуждение…». Этот молодой человек уже вторую неделю живет в трактире, не платит денег и не съезжает. Все единогласно решают, что это не кто иной, как ревизор. Городничий крайне взволнован: в эти две недели произошло немало неприятных происшествий: «высечена унтер-офицерская жена! Арестантам не выдавали провизии! На улицах кабак, нечистота!». Он принимает решение ехать в гостиницу и требует к себе пристава. Чиновники расходятся по своим учреждениям.
Явление IV
Городничий остается в своей комнате один.
Городничий требует дрожки (двухместную конную повозку), новую шляпу и шпагу. За ним увязывается Бобчинский, он готов бежать за дрожками «петушком, петушком», лишь бы посмотреть «в щелочку» на ревизора. Городничий велит квартальному начисто вымести всю улицу, ведущую к трактиру.
Явление V
Наконец является частный пристав. Городничий спешно раздает указания по благоустройству города: на мосту для красоты поставить высокого квартального, разметать(разломать) старый забор, потому как «чем больше ломки, тем больше означает деятельности градоправителя». А если кто будет спрашивать, отчего не выстроена церковь, так отвечать, что она начинала строиться, но сгорела. Уже в дверях он отдает приказ не выпускать на улицу полуголых солдат.
Явление VI
Вбегают жена и дочь городничего, они ссорятся. Анна Андреевна велит дочери сию же минуту побежать за дрожками, подглядеть, все разузнать, а в особенности какого цвета глаза у ревизора, и сию же минуту возвращаться назад.
Действие второе
Маленькая комната в гостинице.
Явление I
Осип лежит на барской постели и сердится на барина, который все деньги «профинтил» в карты. И вот теперь уже второй месяц они не могут доехать домой из Питера. Осипу хочется есть, но в долг уже не дают. Вообще же в Питере ему очень нравилось: все «деликатно», жизнь «тонкая и политичная». Только вот барин и там не занимался делом, а все деньги от отца спускал. «Право, на деревне лучше: оно хоть нет публичности, да и заботности меньше», – говорит Осип.
Явление II
Входит Хлестаков, бранит Осипа за то, что тот снова валялся на кровати. Затем неуверенно требует (почти просит) у слуги спуститься вниз за обедом. Осип отказывается, говоря, что в долг им больше не дадут, но затем соглашается спуститься и позвать хозяина к Хлестакову.
Явление III
Хлестаков один. Он рассуждает сам с собой о том, как ему хочется есть. В какой же «скверный городишко» его занесло: здесь даже в лавках не дают в долг. А во всем виноват пехотный капитан, который обобрал его в карты. И все же Хлестаков хотел бы сразиться с ним еще раз.
Явление IV
Входит трактирный слуга. Хлестаков заискивает перед ним, уговаривает его принести обед и «урезонить» хозяина: тот мужик и может день не поесть, а Хлестакову, как барину, это никак невозможно.
ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
Оно конечно не краткое на я попробую
Явление I
Городничий собирает чиновников и сообщает им «пренеприятное известие» – в город вскоре приедет ревизор с «секретным предписаньем». Все взволнованны, Аммос Федорович даже высказывает предположение, что скоро будет война, и ревизор послан узнать, нет ли в городе изменников. Но городничий отвергает это предположение: из их города, «хоть три года скачи, ни до какого государства не доедешь», какая уж тут измена? Он раздает приказы, перечисляя все проблемные места города – больных необходимо переодеть в чистое и желательно уменьшить их количество. Из присутственных мест забрать разведенных там сторожами гусей и убрать от бумаг «охотничий арапник». Его можно будет вернуть, когда ревизор уедет.
От заседателя все время «отдает водкою», и это тоже советуют устранить, к примеру, поесть лука. Требуют внимания и учебные заведения, учителя которых имеют «очень странные поступки, натурально неразлучные с ученым званием»: один корчит рожи ученикам, другой ломает мебель… Что до «мелких грешков» чиновников, то городничий ничего не имеет против этого: «это уж так самим богом устроено». Спокойнее всех судья, он оправдывается тем, что берет взятки только «борзыми щенками», а это куда лучше, чем рублями или шубой.
Явление II
Входит почтмейстер. Он тоже уже слышал о приезде в город ревизора, и уверен, что все это происходит не просто так, а от того, что близится война с турками. «Это все француз гадит», – говорит он. Городничий убеждает почтмейстера, что никакой войны не будет, а затем делится с ним своими переживаниями. Его «смущает купечество и гражданство», которым он не по нраву – не было бы на него какого доноса. Городничий просит почтмейстера, «для общей нашей пользы», распечатывать и прочитывать приносимые письма, тот соглашается, добавив при этом, что и так читает чужие письма, из любопытства.
Явление III
Входят, запыхавшись, Бобчинский и Добчинский. Они только что видели ожидаемого ревизора в гостинице. Это молодой человек, «недурной наружности, в партикулярном платье», он «ходит этак по комнате, и в лице этакое рассуждение…». Этот молодой человек уже вторую неделю живет в трактире, не платит денег и не съезжает. Все единогласно решают, что это не кто иной, как ревизор. Городничий крайне взволнован: в эти две недели произошло немало неприятных происшествий: «высечена унтер-офицерская жена! Арестантам не выдавали провизии! На улицах кабак, нечистота!». Он принимает решение ехать в гостиницу и требует к себе пристава. Чиновники расходятся по своим учреждениям.
Явление IV
Городничий остается в своей комнате один.
Городничий требует дрожки (двухместную конную повозку), новую шляпу и шпагу. За ним увязывается Бобчинский, он готов бежать за дрожками «петушком, петушком», лишь бы посмотреть «в щелочку» на ревизора. Городничий велит квартальному начисто вымести всю улицу, ведущую к трактиру.
Явление V
Наконец является частный пристав. Городничий спешно раздает указания по благоустройству города: на мосту для красоты поставить высокого квартального, разметать(разломать) старый забор, потому как «чем больше ломки, тем больше означает деятельности градоправителя». А если кто будет спрашивать, отчего не выстроена церковь, так отвечать, что она начинала строиться, но сгорела. Уже в дверях он отдает приказ не выпускать на улицу полуголых солдат.
Явление VI
Вбегают жена и дочь городничего, они ссорятся. Анна Андреевна велит дочери сию же минуту побежать за дрожками, подглядеть, все разузнать, а в особенности какого цвета глаза у ревизора, и сию же минуту возвращаться назад.
Действие второе
Маленькая комната в гостинице.
Явление I
Осип лежит на барской постели и сердится на барина, который все деньги «профинтил» в карты. И вот теперь уже второй месяц они не могут доехать домой из Питера. Осипу хочется есть, но в долг уже не дают. Вообще же в Питере ему очень нравилось: все «деликатно», жизнь «тонкая и политичная». Только вот барин и там не занимался делом, а все деньги от отца спускал. «Право, на деревне лучше: оно хоть нет публичности, да и заботности меньше», – говорит Осип.
Явление II
Входит Хлестаков, бранит Осипа за то, что тот снова валялся на кровати. Затем неуверенно требует (почти просит) у слуги спуститься вниз за обедом. Осип отказывается, говоря, что в долг им больше не дадут, но затем соглашается спуститься и позвать хозяина к Хлестакову.
Явление III
Хлестаков один. Он рассуждает сам с собой о том, как ему хочется есть. В какой же «скверный городишко» его занесло: здесь даже в лавках не дают в долг. А во всем виноват пехотный капитан, который обобрал его в карты. И все же Хлестаков хотел бы сразиться с ним еще раз.
Явление IV
Входит трактирный слуга. Хлестаков заискивает перед ним, уговаривает его принести обед и «урезонить» хозяина: тот мужик и может день не поесть, а Хлестакову, как барину, это никак невозможно.
ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
Объяснение: