Природа – удивительна и уникальна. Это можно заметить и на любой улице города, но особенно – в лесу. Достаточно выделить один день и поехать с семьей или с друзьями, можно даже в одиночестве, в ближайший лес. Увидеть, какое огромное количество животных и птиц обитает в наших широтах, оценить многообразие растений. Примечательно, что это можно сделать в любое время года - наши леса удивительны и прекрасны всегда. Весной - когда природа просыпается и земля в лесу покрывается плотным голубым ковром из подснежников. Летом - когда в лесу все живет и дышит, наполняя его своими голосами. Осенью - когда лес сменяет свой великолепный зеленый наряд на не менее прекрасный желтый с оттенками багряного. Зимой - когда все покрывается искристым белым покрывалом, но, тем не менее, продолжает жить. Это стоит того, чтоб потратить немного своего времени.
Человек тоже является частью природы, регулярно об этом забывая. К сожалению, загрязнение окружающей среды и уничтожение ареалов обитания животных – это результат человеческой деятельности и его безответственного отношения. Человек уничтожает экосистему, не задумываясь над, тем, что разрушает свой дом, ведь планета является колыбелью человечества.
Я думаю, что охрана окружающей среды и поддержание природы – это задача каждого из нас. Если мы все сделаем свой посильный вклад в это, то сможем сохранить многообразие жизни на нашей планете, не дадим бесследно исчезнуть видам, которые сейчас, к сожалению, вымирают по вине человека. На сегодняшний день существует множество организаций, занимающихся охраной природы и вымирающих видов. Но даже не являясь членом этих организаций, любой человек может в сохранении природы. Ведь совсем не трудно посадить дерево или донести мусор до урны.
Поліанна – 12-річна дівчинка, в якої померли батьки. На всьому світі у неї залишилася тільки тітка Поллі. До речі ім'я дівчинки складено з імен двох сестер: тієї самої тітки і імені матері – Ганни. Мама маленької героїні померла кілька років тому, а батько – зовсім недавно, і тепер дівчинці доведеться жити у тітки — сухий, манірної дами, яка сприймає виховання племінниці як виконання боргу. Тітка Поллі переживає, що дитина може зіпсувати оздоблення кімнат і поселяє дівчинку на горищі.
Полліанна приїжджає поїздом, з собою у неї валіза, правда, напівпорожня. Основний багаж дівчинки — книги, які дісталися в спадок від батька. Полліанна знайомиться з тіткою, а потім піднімається в свою нову кімнату. Служниця Ненсі, допомагає дівчинці розібрати речі, здивована тим, що дівчинці сподобалося своє горище.
Весь будинок в цілому має розкішну обробку і затишний, а в приміщенні, де буде жити маленька сирота, звичайно, є все необхідне: ліжко, комод, шафа, стільці, але немає ні картин, ні килимів, які так сподобались Полліанні внизу, ні навіть дзеркала. Дівчинка пояснює, що з таким видом з вікна не потрібні картини, а в дзеркалі вона бачила свої веснянки і розчаровувалася. І навіть те, що у неї так небагато речей — теж добре, адже для того, щоб розкласти їх по шафах потрібно зовсім небагато часу.
Час йде і виявляється, що Полліанна завжди така — радіє кожній дрібниці, і навіть в неприємностях вміє знаходити щось хороше. Виявилося, що це така гра. Їй навчив дівчинку її батько. Одного разу Поллианні на Різдво дісталися в подарунок милиці, і тато сказав, що це дуже добре, що вони їм не потрібні. З тих пір вона так і грає, прагнучи знаходити привід для радощів навіть у самих сумних речах.
Через кілька місяців трапляється нещастя. Переходячи дорогу, Полліанна потрапляє під машину. Доктора кажуть, що ходити вона ніколи не буде. Дівчинка більше не може грати в свою гру. І тут усі жителі містечка, які дізналися і полюбили маленьку сироту за її життєлюбність, починають приходити в будинок і розповідають як вони самі змінилися завдяки її грі. Це підтримує дівчинку. Навіть її тітка сильно змінилася, ставши куди м'якше характером. Тепер вона сильно переживає за свою племінницю і зовсім не з почуття обов'язку. Її бажання до дівчинці таке велике, що вона навіть згодна помиритися з колишнім нареченим, за якого так і не вийшла заміж. Тепер він — лікар. І тільки він може до Поліанні знову почати ходити.
Кінець у повісті радісний, як його головна героїня. Тітка Поллі виходить заміж за доктора, а її племінниця долає свою недугу. А ще дівчинка знайшла чому порадіти навіть у цієї хвороби. Якщо б вона не потрапила в аварію тітка не помирилася зі своїм нареченим. Чудова повість американської письменниці Елінор Портер і її головна героїня вчать нас тому, що в житті не можна впадати у відчай, щоб не трапилося. Тому що для радощів завжди є привід, треба тільки його знайти.
Человек тоже является частью природы, регулярно об этом забывая. К сожалению, загрязнение окружающей среды и уничтожение ареалов обитания животных – это результат человеческой деятельности и его безответственного отношения. Человек уничтожает экосистему, не задумываясь над, тем, что разрушает свой дом, ведь планета является колыбелью человечества.
Я думаю, что охрана окружающей среды и поддержание природы – это задача каждого из нас. Если мы все сделаем свой посильный вклад в это, то сможем сохранить многообразие жизни на нашей планете, не дадим бесследно исчезнуть видам, которые сейчас, к сожалению, вымирают по вине человека. На сегодняшний день существует множество организаций, занимающихся охраной природы и вымирающих видов. Но даже не являясь членом этих организаций, любой человек может в сохранении природы. Ведь совсем не трудно посадить дерево или донести мусор до урны.
Поліанна – 12-річна дівчинка, в якої померли батьки. На всьому світі у неї залишилася тільки тітка Поллі. До речі ім'я дівчинки складено з імен двох сестер: тієї самої тітки і імені матері – Ганни. Мама маленької героїні померла кілька років тому, а батько – зовсім недавно, і тепер дівчинці доведеться жити у тітки — сухий, манірної дами, яка сприймає виховання племінниці як виконання боргу. Тітка Поллі переживає, що дитина може зіпсувати оздоблення кімнат і поселяє дівчинку на горищі.
Полліанна приїжджає поїздом, з собою у неї валіза, правда, напівпорожня. Основний багаж дівчинки — книги, які дісталися в спадок від батька. Полліанна знайомиться з тіткою, а потім піднімається в свою нову кімнату. Служниця Ненсі, допомагає дівчинці розібрати речі, здивована тим, що дівчинці сподобалося своє горище.
Весь будинок в цілому має розкішну обробку і затишний, а в приміщенні, де буде жити маленька сирота, звичайно, є все необхідне: ліжко, комод, шафа, стільці, але немає ні картин, ні килимів, які так сподобались Полліанні внизу, ні навіть дзеркала. Дівчинка пояснює, що з таким видом з вікна не потрібні картини, а в дзеркалі вона бачила свої веснянки і розчаровувалася. І навіть те, що у неї так небагато речей — теж добре, адже для того, щоб розкласти їх по шафах потрібно зовсім небагато часу.
Час йде і виявляється, що Полліанна завжди така — радіє кожній дрібниці, і навіть в неприємностях вміє знаходити щось хороше. Виявилося, що це така гра. Їй навчив дівчинку її батько. Одного разу Поллианні на Різдво дісталися в подарунок милиці, і тато сказав, що це дуже добре, що вони їм не потрібні. З тих пір вона так і грає, прагнучи знаходити привід для радощів навіть у самих сумних речах.
Через кілька місяців трапляється нещастя. Переходячи дорогу, Полліанна потрапляє під машину. Доктора кажуть, що ходити вона ніколи не буде. Дівчинка більше не може грати в свою гру. І тут усі жителі містечка, які дізналися і полюбили маленьку сироту за її життєлюбність, починають приходити в будинок і розповідають як вони самі змінилися завдяки її грі. Це підтримує дівчинку. Навіть її тітка сильно змінилася, ставши куди м'якше характером. Тепер вона сильно переживає за свою племінницю і зовсім не з почуття обов'язку. Її бажання до дівчинці таке велике, що вона навіть згодна помиритися з колишнім нареченим, за якого так і не вийшла заміж. Тепер він — лікар. І тільки він може до Поліанні знову почати ходити.
Кінець у повісті радісний, як його головна героїня. Тітка Поллі виходить заміж за доктора, а її племінниця долає свою недугу. А ще дівчинка знайшла чому порадіти навіть у цієї хвороби. Якщо б вона не потрапила в аварію тітка не помирилася зі своїм нареченим. Чудова повість американської письменниці Елінор Портер і її головна героїня вчать нас тому, що в житті не можна впадати у відчай, щоб не трапилося. Тому що для радощів завжди є привід, треба тільки його знайти.