остап – старший син козацького полковника тараса бульби, брат андрія і просто хоробрий воїн. остап разом з братом закінчив київську бурсу і повернувся додому, де їх чекали батько з матір’ю. батько дуже пишався своїми синами, але вважав, що справжня школа життя ще попереду. остап відрізнявся гарячим, непохитним характером, мужністю і рішучістю. коли батько вирішив щодо їх одягу молодих семінаристів, він відповів бійкою, оскільки не терпів знущань. батько заохочував такий характер. про вольовий характері героя свідчить факт успіхів у навчанні. спочатку йому зовсім не давалося навчання, але незабаром він вже був одним з кращих академіків в закладі. мрії остапа були завжди пов’язані зі битвами подвигами. він не хотів ні в чому поступатися своєму батькові, старому козацькому полковнику. остапу було 22 роки, але він уже був досить холоднокровний, розважливий і рішучий. незважаючи на це, серце остапа було добрим. його до глибини душі чіпали сльози матері, і він тяжко переживав втрату брата. козаки що швидко оцінили силу і сміливість молодого остапа і ставили його в перший ряд в битвах. навіть подейкували, що з нього в майбутньому вийде хороший полковник. цей персонаж до кінця залишався вірним вітчизні, родині і товаришам. на жаль, доля його була трагічна. потрапивши в полон до поляків, згодом він був страчений у варшаві. останні його слова були пов’язані з батьком. він знав, що батько десь поруч. навіть в процесі страти остап не вимовив жодного стогону або крику. він помер як герой, відданий своїй батьківщині.
«степь чем далее, тем становилась прекраснее… ничего в природе не могло быть лучше. вся поверхность земли представлялась зелёно-золотым океаном, по которому брызнули миллионы разных цветов. сквозь тонкие, высокие стебли травы сквозили голубые, синие и лиловые волошки; белая кашка зонтикообразными шапками пестрела на поверхности; занесённый бог знает откуда колос пшеницы наливался в гуще… чёрт вас возьми, степи, как вы хороши! …»
«по небу, изголуба-тёмному, как будто исполинскою кистью наляпаны были широкие полосы из розового золота; изредка белели клоками лёгкие и прозрачные облака, и самый свежий, обольстительный, как морские волны, ветерок едва колыхался по верхушкам травы и чуть дотрагивался до щёк. вся музыка, звучавшая днём, утихала и сменялась другою. пёстрые суслики выползали из нор своих, становились на задние лапки и оглашали степь свистом. трещание кузнечиков становилось слышнее. иногда слышался из какого-нибудь уединённого озера крик лебедя и, как серебро, отдавался в воздухе».
остап – старший син козацького полковника тараса бульби, брат андрія і просто хоробрий воїн. остап разом з братом закінчив київську бурсу і повернувся додому, де їх чекали батько з матір’ю. батько дуже пишався своїми синами, але вважав, що справжня школа життя ще попереду. остап відрізнявся гарячим, непохитним характером, мужністю і рішучістю. коли батько вирішив щодо їх одягу молодих семінаристів, він відповів бійкою, оскільки не терпів знущань. батько заохочував такий характер. про вольовий характері героя свідчить факт успіхів у навчанні. спочатку йому зовсім не давалося навчання, але незабаром він вже був одним з кращих академіків в закладі. мрії остапа були завжди пов’язані зі битвами подвигами. він не хотів ні в чому поступатися своєму батькові, старому козацькому полковнику. остапу було 22 роки, але він уже був досить холоднокровний, розважливий і рішучий. незважаючи на це, серце остапа було добрим. його до глибини душі чіпали сльози матері, і він тяжко переживав втрату брата. козаки що швидко оцінили силу і сміливість молодого остапа і ставили його в перший ряд в битвах. навіть подейкували, що з нього в майбутньому вийде хороший полковник. цей персонаж до кінця залишався вірним вітчизні, родині і товаришам. на жаль, доля його була трагічна. потрапивши в полон до поляків, згодом він був страчений у варшаві. останні його слова були пов’язані з батьком. він знав, що батько десь поруч. навіть в процесі страти остап не вимовив жодного стогону або крику. він помер як герой, відданий своїй батьківщині.
джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
«степь чем далее, тем становилась прекраснее… ничего в природе не могло быть лучше. вся поверхность земли представлялась зелёно-золотым океаном, по которому брызнули миллионы разных цветов. сквозь тонкие, высокие стебли травы сквозили голубые, синие и лиловые волошки; белая кашка зонтикообразными шапками пестрела на поверхности; занесённый бог знает откуда колос пшеницы наливался в гуще… чёрт вас возьми, степи, как вы хороши! …»
«по небу, изголуба-тёмному, как будто исполинскою кистью наляпаны были широкие полосы из розового золота; изредка белели клоками лёгкие и прозрачные облака, и самый свежий, обольстительный, как морские волны, ветерок едва колыхался по верхушкам травы и чуть дотрагивался до щёк. вся музыка, звучавшая днём, утихала и сменялась другою. пёстрые суслики выползали из нор своих, становились на задние лапки и оглашали степь свистом. трещание кузнечиков становилось слышнее. иногда слышался из какого-нибудь уединённого озера крик лебедя и, как серебро, отдавался в воздухе».
подробнее: