"Пізнання світу почути неможливо без розуміння й переживання музики, без глибокої потреби слухати музику й діставати насолоду від неї. Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання по суті є основою емоційної, естетичної, моральної культури".
(В. Сухомлинський)
З незапам’ятних часів людину постійно оточували звуки. Не було ще ніякої музики, але існував спів птахів, шелест листя, дзюрчання струмків. Вся ці звуки оточували людину та інформували її про навкілля.
Людина сприймає звуки по-різному. Високий вереск був сигналом тривоги, але свист вітру, шум дощу мали для людини заспокійливе значення.
Музика активізує розумові здібності, працездатність та зосередженість, здатна розвивати та підвищувати інтелект людини.
Музика – феноменальне явище. ЇЇ взаємодії з людиною надзвичайні. Мелодичні звуки творять чудо – в людині прокидається і перетворюється душа, змінюється стан, настрій. Музика панує над кожними емоціями, а емоції перемагають навіть фізичну біль.
Стародавні мудреці стверджували, що музика, її перші звуки народились одночасно зі створенням світу. Усі стародавні навчання мають в собі подібні утворення і досвід впливу музики на тварини, рослини і людину.
Ще на зорі цивілізації був помічений цілющий вплив музики на організм людини. Під дію зачаровуючих звуків музики відбувалось покращення самопочуття та настрою, зменшення болісних відчуттів, страху, повернення людині бадьорості, енергії. Музика активізує розумові здібності, а також працездатність та зосередженість, здатна розвивати та підвищувати інтелект людини.
Музика здатна допомагати молодим людям зрозуміти навколишню дійсність, красу природи, довершеність поезії, живопису, театру, історії свого народу, виступаючи специфічним генератором целісного ставлення до світу, оскільки справжні естетичні враження, насолоду від зустрічі з мистецтвом дістає лише той, хто вміє уважно слухати, переживати, розмірковувати над почуттям.
Отримав у Єгипті музичні знання, Піфагор заснував в Італії науку про гармонію сфер, затвердив музику як точну науку. Піфагорійці користувались спеціальними мелодіями проти прояв люті і гніву, проводили заняття математикою під музику.
Аристотель також стверджував, що музика здійснює вплив на етичне формування людини.
Авіцена вважав музику "нелікарським лікування поряд з дієтою, сміхом та запахом.
У спеціальному музично – медичному центрі стародавнього Парфянського царства лікували від туги і душевних переживань.
Відомості в різних напрямках використання музики повідомлялись у творах всесвітньо відомих античних авторів як Платон, Стратон, Лукіан, Аристофан, Есхіл, Вергілій, Плутарх та інші.
В Англії, Франції, Німеччині, Голландії протягом ХХ століття було створено центри музичної терапії, завданням яких стало лікування спеціально підібраних хвороб, починаючи від неврозів і депресій, закінчуючи шлунково – кишковими і серцево – судинними захворюваннями.
Як довели вченні психологи, систематичне заняття музикою у віці від 5 до 15 років дозволяють значно підняти інтелектуальний потенціал людини, краще розвинути пам’ять, аналітичні здібності, орієнтацію, впливає на позитивну корекцію нервової системи.
Крім того, під час слухання музики регулюються фізіологічні процеси в організмі, стимулюється м’язова активність, підвищується загальний тонус організму, покращується мовна та рухова активність. Музичне мистецтво впливає також на психіку, душевний стан людини, що стало основою виникнення музичної терапії.
У Швеції існує музично – терапевтичне товариство. Працівники цього товариства повідомили усьому світу, що звуки дзвона, які містять резонансне ультразвукове випромінювання, за лічені секунди вбивають тифозні палички, збуджувачів жовтухи й віруси грипу.
Західні вчені, провівши багато досвідів і експериментів, прийшли до такої думки: деякі мелодії дійсно наділені сильним терапевтичним ефектом. Духовна релігійна музика відновлює душевну рівновагу, дарує відчуття спокою. Якщо порівнювати музику з ліками, то релігійна музика – анальгетик у світі звуків, тобто вона полегшує біль. Виконання веселих пісень допомагає при серцевих недугах, сприяє довголіттю. Але найбільший ефект на людину здійснюються мелодії Моцарта. Цей музичний феномен, до кінця ще не пояснений, так і назвали – "ефект Моцарта". Медики встановили, що струнні інструменти найбільш ефективні при хворобах серця. Кларнет покращує роботу кровоносних судин, флейта позитивно впливає на легені і бронхи, а труба ефективна при радикуліті і невриті.
Уперше книга «Чайка Джонатан Лівінгстон» побачила світ досить давно — ще в 1970 році, але, на мою думку, ця дивовижна історія дуже цікава для наших сучасників. Сьогодні такі книги називають «мотиваційними», але коли автор її писав, напевно, такого поняття ще не існувало. Проте тема прагнення людини знайти себе й своє покликання, безперечно, буде актуальною завжди. Адже; за словами автора, це легенда про Джонатана-Чайку, «який живе в кожному з нас».
У повісті йдеться про те, як один птах понад усе любив літати, причому дуже високо й швидко, за що був засуджений іншими чайками й вигнаний зі зграї. Усі, зокрема батьки Джонатана, стверджували що його заняття — це марна витрата енергії й сил. Але він настільки мріяв про польоти, що не міг від них відмовитися навіть заради близьких. «Швидкість — це міць, швидкість — це радість, швидкість — це просто краса», — так розуміє своє захоплення Джонатан. Він замислюється над тим, чому оточення не підтримує його, чому важче за все на світі — змусити птаха повірити в те, що він вільний: «Єдине, що його смутило, — це не самотність, а те, що чайки відмовилися повірити в чарівну красу польоту, хоча їм варто було тільки відкрити очі, щоб її побачити».
Головний герой, самотній вигнанець, незважаючи ні на що, іде до своєї мрії, займається улюбленою справою, удосконалюється в ній й незабаром знаходить чайок-однодумців: «Чайки, що мешкали тут, були близькі йому по духу. Всі вони жили заради того, щоб досягати нових висот у головній справі свого життя — у польоті. Це були просто дивовижні птахи, і кожен з них тренувався щодня, багато годин поспіль, вивчаючи все нові та нові таємниці повітроплавання». Потім він виховує молоде покоління птахів, які також прагнуть бути не такими, як усі. «Він навчився літати й не шкодував, що йому довелося сплатити за де таку ціну. Джонатан зрозумів, що тільки нудьга, страх і злість скорочують життя чайок; а сам він був вільним від цього тягаря й тому прожив довгий щасливий вік».
Твір, безумовно, алегоричний. День за днем мільйони людей живуть, як галасливі птахи: їдять, сваряться, не замислюючись, навіщо вони в цьому світі, не відчуваючи любові й не пізнавши доброти. Більшість із них готова затаврувати й знищити того, хто не такий, як вони. А чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон — це образ людини, яка не злякалася конфлікту із сірою масою, не склала крильця, а пішла за мрією й зуміла досягти неймовірних висот. Автор повісті нагадує нам: у тебе все вийде, якщо точно знаєш, чого хочеш. Іти до мети боляче, важко, але треба не боятися нового! Адже нас обмежує лише те, що ми не вміємо повірити в здійсненність нашої мрії.
Після прочитання книги Річарда Баха «Чайка Джонатан Лівінгстон» хочеться розправити власні «крила» й звернути гори. Адже твір навчає нас не боятися бути не такими, як всі, крок за кроком, падаючи й підводячись, наполегливо прямувати до мети.
Музика в серці кожної людини.
"Пізнання світу почути неможливо без розуміння й переживання музики, без глибокої потреби слухати музику й діставати насолоду від неї. Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання по суті є основою емоційної, естетичної, моральної культури".
(В. Сухомлинський)
З незапам’ятних часів людину постійно оточували звуки. Не було ще ніякої музики, але існував спів птахів, шелест листя, дзюрчання струмків. Вся ці звуки оточували людину та інформували її про навкілля.
Людина сприймає звуки по-різному. Високий вереск був сигналом тривоги, але свист вітру, шум дощу мали для людини заспокійливе значення.
Музика активізує розумові здібності, працездатність та зосередженість, здатна розвивати та підвищувати інтелект людини.
Музика – феноменальне явище. ЇЇ взаємодії з людиною надзвичайні. Мелодичні звуки творять чудо – в людині прокидається і перетворюється душа, змінюється стан, настрій. Музика панує над кожними емоціями, а емоції перемагають навіть фізичну біль.
Стародавні мудреці стверджували, що музика, її перші звуки народились одночасно зі створенням світу. Усі стародавні навчання мають в собі подібні утворення і досвід впливу музики на тварини, рослини і людину.
Ще на зорі цивілізації був помічений цілющий вплив музики на організм людини. Під дію зачаровуючих звуків музики відбувалось покращення самопочуття та настрою, зменшення болісних відчуттів, страху, повернення людині бадьорості, енергії. Музика активізує розумові здібності, а також працездатність та зосередженість, здатна розвивати та підвищувати інтелект людини.
Музика здатна допомагати молодим людям зрозуміти навколишню дійсність, красу природи, довершеність поезії, живопису, театру, історії свого народу, виступаючи специфічним генератором целісного ставлення до світу, оскільки справжні естетичні враження, насолоду від зустрічі з мистецтвом дістає лише той, хто вміє уважно слухати, переживати, розмірковувати над почуттям.
Отримав у Єгипті музичні знання, Піфагор заснував в Італії науку про гармонію сфер, затвердив музику як точну науку. Піфагорійці користувались спеціальними мелодіями проти прояв люті і гніву, проводили заняття математикою під музику.
Аристотель також стверджував, що музика здійснює вплив на етичне формування людини.
Авіцена вважав музику "нелікарським лікування поряд з дієтою, сміхом та запахом.
У спеціальному музично – медичному центрі стародавнього Парфянського царства лікували від туги і душевних переживань.
Відомості в різних напрямках використання музики повідомлялись у творах всесвітньо відомих античних авторів як Платон, Стратон, Лукіан, Аристофан, Есхіл, Вергілій, Плутарх та інші.
В Англії, Франції, Німеччині, Голландії протягом ХХ століття було створено центри музичної терапії, завданням яких стало лікування спеціально підібраних хвороб, починаючи від неврозів і депресій, закінчуючи шлунково – кишковими і серцево – судинними захворюваннями.
Як довели вченні психологи, систематичне заняття музикою у віці від 5 до 15 років дозволяють значно підняти інтелектуальний потенціал людини, краще розвинути пам’ять, аналітичні здібності, орієнтацію, впливає на позитивну корекцію нервової системи.
Крім того, під час слухання музики регулюються фізіологічні процеси в організмі, стимулюється м’язова активність, підвищується загальний тонус організму, покращується мовна та рухова активність. Музичне мистецтво впливає також на психіку, душевний стан людини, що стало основою виникнення музичної терапії.
У Швеції існує музично – терапевтичне товариство. Працівники цього товариства повідомили усьому світу, що звуки дзвона, які містять резонансне ультразвукове випромінювання, за лічені секунди вбивають тифозні палички, збуджувачів жовтухи й віруси грипу.
Західні вчені, провівши багато досвідів і експериментів, прийшли до такої думки: деякі мелодії дійсно наділені сильним терапевтичним ефектом. Духовна релігійна музика відновлює душевну рівновагу, дарує відчуття спокою. Якщо порівнювати музику з ліками, то релігійна музика – анальгетик у світі звуків, тобто вона полегшує біль. Виконання веселих пісень допомагає при серцевих недугах, сприяє довголіттю. Але найбільший ефект на людину здійснюються мелодії Моцарта. Цей музичний феномен, до кінця ще не пояснений, так і назвали – "ефект Моцарта". Медики встановили, що струнні інструменти найбільш ефективні при хворобах серця. Кларнет покращує роботу кровоносних судин, флейта позитивно впливає на легені і бронхи, а труба ефективна при радикуліті і невриті.
Людина будь яку музику слухає серцем.
Уперше книга «Чайка Джонатан Лівінгстон» побачила світ досить давно — ще в 1970 році, але, на мою думку, ця дивовижна історія дуже цікава для наших сучасників. Сьогодні такі книги називають «мотиваційними», але коли автор її писав, напевно, такого поняття ще не існувало. Проте тема прагнення людини знайти себе й своє покликання, безперечно, буде актуальною завжди. Адже; за словами автора, це легенда про Джонатана-Чайку, «який живе в кожному з нас».
У повісті йдеться про те, як один птах понад усе любив літати, причому дуже високо й швидко, за що був засуджений іншими чайками й вигнаний зі зграї. Усі, зокрема батьки Джонатана, стверджували що його заняття — це марна витрата енергії й сил. Але він настільки мріяв про польоти, що не міг від них відмовитися навіть заради близьких. «Швидкість — це міць, швидкість — це радість, швидкість — це просто краса», — так розуміє своє захоплення Джонатан. Він замислюється над тим, чому оточення не підтримує його, чому важче за все на світі — змусити птаха повірити в те, що він вільний: «Єдине, що його смутило, — це не самотність, а те, що чайки відмовилися повірити в чарівну красу польоту, хоча їм варто було тільки відкрити очі, щоб її побачити».
Головний герой, самотній вигнанець, незважаючи ні на що, іде до своєї мрії, займається улюбленою справою, удосконалюється в ній й незабаром знаходить чайок-однодумців: «Чайки, що мешкали тут, були близькі йому по духу. Всі вони жили заради того, щоб досягати нових висот у головній справі свого життя — у польоті. Це були просто дивовижні птахи, і кожен з них тренувався щодня, багато годин поспіль, вивчаючи все нові та нові таємниці повітроплавання». Потім він виховує молоде покоління птахів, які також прагнуть бути не такими, як усі. «Він навчився літати й не шкодував, що йому довелося сплатити за де таку ціну. Джонатан зрозумів, що тільки нудьга, страх і злість скорочують життя чайок; а сам він був вільним від цього тягаря й тому прожив довгий щасливий вік».
Твір, безумовно, алегоричний. День за днем мільйони людей живуть, як галасливі птахи: їдять, сваряться, не замислюючись, навіщо вони в цьому світі, не відчуваючи любові й не пізнавши доброти. Більшість із них готова затаврувати й знищити того, хто не такий, як вони. А чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон — це образ людини, яка не злякалася конфлікту із сірою масою, не склала крильця, а пішла за мрією й зуміла досягти неймовірних висот. Автор повісті нагадує нам: у тебе все вийде, якщо точно знаєш, чого хочеш. Іти до мети боляче, важко, але треба не боятися нового! Адже нас обмежує лише те, що ми не вміємо повірити в здійсненність нашої мрії.
Після прочитання книги Річарда Баха «Чайка Джонатан Лівінгстон» хочеться розправити власні «крила» й звернути гори. Адже твір навчає нас не боятися бути не такими, як всі, крок за кроком, падаючи й підводячись, наполегливо прямувати до мети.