Как вы думаете, кто же все-таки прав: профессор Преображенский, который считал, что у Шарикова «именно человеческое сердце. И самое паршивое из всех, которые существуют в природе», или доктор Борменталь, который уверял, что Шариков — «человек с собачьим сердцем?" только дайте свой ответ. Не надо копировать чужие ответы .

"Взятие снежного городка" - одна из самых оптимистичных картин русской живописи и единственная картина Сурикова, лишенная трагизма и конфликта. Он написал ее на своей родине, в Сибири, где была широко известна такая зимняя казачья забава как взятие снежного городка. Строили настоящий снежный городок где-то в поле или на берегу реки и в последний день масленицы устраивали его штурм. Одна группа защищала городок, другая - штурмовала. Конечно, посмотреть на это приходило очень много зрителей, в том числе ребятишек. Это было праздничное развлечение, его ждали, к нему готовились, все являлись туда нарядными, радостными, полными ожидания. Особенно интересно происходившее было детям. Все это мы видим в картине Василия Сурикова.

События, которым посвящена картина, разворачиваются на заснеженном просторе. Далеко вдали видны снежные холмы. По центру картины собралась нарядная толпа крестьян - в белых тулупах, полушубках, меховых ушанках, красивых цветастых платках. Почти все с восхищением смотрят на всадника в высокой собольей шапке, который берет снежное препятствие на черном скакуне. Он прорвался через толпу защитников городка, "вооруженных" ветками и палками. Конь его вздыблен, немного напуган толпой и, наверное, тем, что ему приходится перескакивать через снежное строение, разбивая его копытами. За казаком следует целая толпа победителей, все смеются, улыбаются, им весело. Все знают, что в конце концов городок будет разрушен, его для этого и строили.

Суриков всегда любил собирать на своих картинах множество персонажей, наделяя каждого своим характером. Он придавал большое значение одежде, позе, выражению лица. Для этой картины он сделал много эскизов портретов своих знакомых в Красноярске, на своей родине, где работал над этой картиной. На картине изображено немало его знакомых. Например, мужчина на санках, покрытых ярким ковром, это его брат Александр. Все персонажи изображены художником с большой любовью. Расписные дуги в упряжках, красные кушаки, цветастые узоры - все только добавляет праздничного настроения в атмосферу произведения, напоминающего сказку.

Знайомлячись із головним героєм оповідання, Федьком, ми спочатку ставимося до нього дещо насторожено. Адже він був справжнім зірвиголовою. Ніколи не давав своїм одноліткам спокійно гратися, завжди дражнив їх, забирав іграшки, навіть доводив до сліз. J за це від своїх батьків отримував доброї прочуханки. Мене ж вражає мужність і чесність Федька. Навіть коли його били, він ніколи не кричав і не плакав, завжди казав правду, якою б вона не була. За не батько майже не гнівався на халамидника. Навіть давав йому 2—3 копійки.

Толя зовсім не такий, як Федько. Це ніжний та смирненький хлопчик, який намагається бути схожим на Федька. Але це йому не вдається, і він виглядає жалюгідним і смішним. Федько постійно спокутував Толю на якусь витівку. І смирненький, чепурненький хлопчик приходив додому весь у лахмітті, звинувачуючи в усьому Федька.

В оповіданні описується випадок, де розкриваються справжні характери героїв. Одного дня захеканий Федько, весь у грязюці, прибіг до хлопців і розповів їм про льодохід на річці і про свою небезпечну ідею перейти річку. Усі хлопці, наче зачаровані ним, наступного дня пішли на річку, де до них причепився Толя, якого навіть і не кликали. Саме Толя підштовхнув Федька перейти річкою на той берег, що Федькові без проблем удалося зробити.

Заздрячи халамидникові, Толя сам вирішив переправитися через річку і тим самим викликати захоплення у гачів. Але йому не пощастило. Уже на середині річки Толя зрозумів, що це не так легко, й почав панікувати. Якби не Федько, Толю б чекала неминуча смерть. Халамидник витяг хлопця на берег, хоча сам упав у крижану воду. Однак дорослі не оцінили героїзм Федька, а, навпаки, звинуватили його в тому, що сталося, і жорстоко покарали, незважаючи на важкий стан здоров'я.

Федько помер. А брехливий боягуз Толя, якому все сходило з рук, у день поховання Федька безсоромно побіг гратися з його чижиком, котрого він безсовісно забрав у матері Федька.Я з презирством ставлюся до таких бездушних дітей, як Толя, котрі, на жаль, досить часто зустрічаються в житті. Моє ставлення до Федька і Толі. 

Может это???