Духовна краса – вічна і незмінна. Як незмінна і краса людських стосунків, описаних в новелах О’Генрі.
Абсолютна більшість людей на світі народжується, щоб жити, працювати в якійсь області знань, продовжити рід – і піти за обрій.
Тільки ті, що залишають після себе значний слід у музиці, поезії, прозі, малюванні – тільки ті залишаються жити вічно серед людей.
Їх небагато, але і не мало. Їх імена звучать музикою в наших серцях. Вони відкривають нам нові горизонти, заставляють задуматися над минулим, сучасним і майбутнім, обдумати смисл буття на землі.
Інколи великий твір (прозовий або поетичний) залишає в душі нашій великий слід. Але є твори невеликі за змістом, які вражають, змушують думати, співпереживати з героями.
Серед авторів безсмертних новел особливе місце займають визначні майстри слова – Антон Чехов, Джек Лондон, Михайло Коцюбинський, Бред Гарт, Гі де Мопассан, Василь Стефаник, а також визначний американський письменник О’Генрі. Його новела «Останній листок» потрясла мене. Це зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви, яка розкриває тему відданої любові людини до людини.
Старий, некрасивий чоловік, художник – невдаха, Берман усе життя сподівався створити шедевр в мистецтві, якому не буде рівних у світі. Нажаль, тривалий час йому не вдавалось матеріалізувати свою мрію через відсутність особливої мит тлення душі, вчинку, що змусив суттєво переосмислити життєві цінності.
Свою повагу, дружню любов до молоденької дуже хворої дівчини Джонсі він виявив по – своєму. Дівчина, дивлячись за вікно на листя плюща, чекала, поки впаде з гілки останній листок: тоді вона помре. Але справжній митець змінив хід подій, він створив шедевр душею і серцем – магічний останній листок ціною в життя.
Образ персонажа Образ маленькой разбойницы противоречив. Мы встречаем этот персонаж в пятой главе сказки. Мы не знаем ее имени, но с первых слов понимаем, что это своенравная и необузданная девочка: она укусила свою маму за ухо, когда та собралась убить Герду. Но сделала это разбойница вовсе не потому, что ей было жалко Герду, она решила, что девочка будет теперь ее новой игрушкой. У нее уже была коллекция «игрушек» — голуби и северный олень. К свои животным девочка относится жестоко — хватает голубей за лапы и трясет их, щекочет шею оленя ножом. Дело в том, что она не умеет вести себя по другому, ведь разбойницу никто не учил проявлять доброту и милосердие. Одиночество маленькой разбойницы Избалованная и упрямая — вот как описывает автор персонаж своей сказки. И тут же добавляет: «Глаза у нее были совсем черные, но какие-то печальные.» По ходу развития сюжета мы начинаем замечать, что несмотря на свой характер, маленькая разбойница на сочувствие. Услышав историю Герды, она узнала, что на свете существует настоящая и искренняя любовь и дружба. Теперь перед нами не просто жестокая разбойница, а маленькая одинокая девочка, выросшая среди грубых, неотесанных людей. Она просто никогда не знала, что такое нежность и жалость. Утром разбойница отпустила Герду, более того, она отдала ей своего оленя, чтобы он доставил Герду в Лапландию и, напоследок, разбойница вернула девочке ее меховые сапожки. Муфту Герды маленькая разбойница не захотела отдавать, но и тут она проявила заботу — дала Герде «огромные матушкины рукавицы», чтобы та не замерзла. В конце данного эпизода мы понимаем, что у маленькой разбойницы, несмотря на показную жесткость, очень доброе сердце.
Духовна краса – вічна і незмінна. Як незмінна і краса людських стосунків, описаних в новелах О’Генрі.
Абсолютна більшість людей на світі народжується, щоб жити, працювати в якійсь області знань, продовжити рід – і піти за обрій.
Тільки ті, що залишають після себе значний слід у музиці, поезії, прозі, малюванні – тільки ті залишаються жити вічно серед людей.
Їх небагато, але і не мало. Їх імена звучать музикою в наших серцях. Вони відкривають нам нові горизонти, заставляють задуматися над минулим, сучасним і майбутнім, обдумати смисл буття на землі.
Інколи великий твір (прозовий або поетичний) залишає в душі нашій великий слід. Але є твори невеликі за змістом, які вражають, змушують думати, співпереживати з героями.
Серед авторів безсмертних новел особливе місце займають визначні майстри слова – Антон Чехов, Джек Лондон, Михайло Коцюбинський, Бред Гарт, Гі де Мопассан, Василь Стефаник, а також визначний американський письменник О’Генрі. Його новела «Останній листок» потрясла мене. Це зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви, яка розкриває тему відданої любові людини до людини.
Старий, некрасивий чоловік, художник – невдаха, Берман усе життя сподівався створити шедевр в мистецтві, якому не буде рівних у світі. Нажаль, тривалий час йому не вдавалось матеріалізувати свою мрію через відсутність особливої мит тлення душі, вчинку, що змусив суттєво переосмислити життєві цінності.
Свою повагу, дружню любов до молоденької дуже хворої дівчини Джонсі він виявив по – своєму. Дівчина, дивлячись за вікно на листя плюща, чекала, поки впаде з гілки останній листок: тоді вона помре. Але справжній митець змінив хід подій, він створив шедевр душею і серцем – магічний останній листок ціною в життя.
Подробнее - на -
Объяснение:
Образ маленькой разбойницы противоречив. Мы встречаем этот персонаж в пятой главе сказки. Мы не знаем ее имени, но с первых слов понимаем, что это своенравная и необузданная девочка: она укусила свою маму за ухо, когда та собралась убить Герду. Но сделала это разбойница вовсе не потому, что ей было жалко Герду, она решила, что девочка будет теперь ее новой игрушкой. У нее уже была коллекция «игрушек» — голуби и северный олень. К свои животным девочка относится жестоко — хватает голубей за лапы и трясет их, щекочет шею оленя ножом. Дело в том, что она не умеет вести себя по другому, ведь разбойницу никто не учил проявлять доброту и милосердие.
Одиночество маленькой разбойницы
Избалованная и упрямая — вот как описывает автор персонаж своей сказки. И тут же добавляет: «Глаза у нее были совсем черные, но какие-то печальные.» По ходу развития сюжета мы начинаем замечать, что несмотря на свой характер, маленькая разбойница на сочувствие. Услышав историю Герды, она узнала, что на свете существует настоящая и искренняя любовь и дружба. Теперь перед нами не просто жестокая разбойница, а маленькая одинокая девочка, выросшая среди грубых, неотесанных людей. Она просто никогда не знала, что такое нежность и жалость. Утром разбойница отпустила Герду, более того, она отдала ей своего оленя, чтобы он доставил Герду в Лапландию и, напоследок, разбойница вернула девочке ее меховые сапожки. Муфту Герды маленькая разбойница не захотела отдавать, но и тут она проявила заботу — дала Герде «огромные матушкины рукавицы», чтобы та не замерзла.
В конце данного эпизода мы понимаем, что у маленькой разбойницы, несмотря на показную жесткость, очень доброе сердце.