Была однажды нищая девушка которая очень любила цветы и звать её было Роза. Девушку в городе все очень любили за доброту и трудолюбие. И все её очень жалели, не только за бедность но и из-за того, что она была не красивая. Девушка постоянно из-за этого плакала в своём маленьком садике в котором росло много роз. Она разговаривала с ними как с живыми и они наклоняя свои головки как будто её утешали. Однажды в тот город где жила Роза приехал принц и пригласил всех красивых девушек на бал. Девушка понимала, что на бал она попасть никак не сможет. Но ей так хотелось увидит принца, что она решилась прийти на бал, чтоб подарить ему свои цветы и хоть краем глаза его увидеть. Роза нарвала самые красивые цветы и отнесла их ко дворцу. Но во дворец её не пустили, сказали что передадут принцу сами. Принц который был очень красивый, был ещё и злой. Увидев какой подарок ему при поднесли он разозлился и приказал выбросить их на Но одна служанка не посмела это сделать и спрятала их. На утро весь дворец пропах ароматами роз. Удивившийся принц всех начал спрашивать, что это за аромат который проникает не только в нос но и в душу и сердце. Узнав всё сначала до конца он приказал немедленно поехать к той девушке которая сделала ему самый дорогой и красивый подарок. Роза узнав, что к ней направляется принц побежала в свой садик и упав к цветам горько зарыдала. Сквозь слёзы она услышала приятный шепот который сказал ей, чтоб она из каждого цветка сняла росу и умылась нею. Так и сделав она тут же стала красавицей. В это время приехал принц, Увидев Розу он сразу в неё влюбился, он поблагодарил её за цветы ведь именно из-за них он стал добрый и встретил её.
У безсмертному романі О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» одну з найважливіших сюжетних ліній становлять взаємини двох головних героїв — Євгена та Тетяни. Це абсолютно різні люди, які знайшли один в одному щось рідне. Вони покохали одне одного, але для кожного ця закоханість безнадійна. Що ж завадило їхньому щастю та чому їхня історія раптом перетворилася на глибоку драму? Перш за все хотілося б зауважити, що герої цього роману на диво живі, багатогранні люди, що дозволяє читачеві відчувати їх, вірити їм, замислюватися про мотиви їхніх вчинків.Євгена автор малює як людину по-своєму цікаву, в міру освічену, але вже втомлену від життя й розваг, пересичену ними. Тетяна Ларіна ж — проста провінційна дівчина, яка не має освіти, але не уявляє свого життя без книг. Вона задумлива, мрійлива й завжди трохи сумна, дивиться на світ крізь образи романів. Здавалося б, що може зв’язати цих двох героїв? Розвиток конфлікту, про який ми говоримо, починається, коли Онєгін знайомиться з сестрами Ларіними. Тетяна закохується в Євгена — вона бачить у ньому ідеал, складений з сентиментальних романів. Дівчина відчуває споріднену душу — таку ж не схожу на інших людей, як і вона сама. Тетяна любить його палко та віддано. Вона відсилає йому наївний і простий лист, але Євген не приймає її почуттів. Він не готовий до подібних відносин, тож читає їй мораль та йде. Так автор розводить їх, щоб через кілька років знову зіштовхнути обличчям до обличчя.
Коли доля знову зводить цих героїв, проходить багато часу. Тетяна встигає подорослішати, перетворитися з простої милої дівчини на холодну й неприступну світську даму. Проте Євген залишається тим самим. Коли він зустрічається з Тетяною, його вражає та підкорює її нинішня холоднокровність. Він нарешті може оцінити всю глибину її душі, полюбити її. Але надто пізно. Тетяна тепер заміжня, в її житті немає місця для Євгена. І хоча вона зізнається, що, як і раніше, кохає його, але не вважає за можливе жертвувати щастям чоловіка заради особистої вигоди. Ось у цьому, мабуть, і полягає основна трагедія твору.
Герої кохали одне одного, але були надто різними, не зуміли вчасно відповісти на почуття. Вони могли б бути разом, якщо б не їхні власні помилки. Раніше їхнє щастя було неможливо, тому що Євген не вмів кохати, душа його була холодна та порожня. Потім воно стало неможливо, тому що він навчився кохати й розібрався в собі занадто пізно, коли час і життя вже остаточно розвели їх по різних часах.Отже, на підставі історії Євгена та Тетяни можна зробити висновок, що щастя дуже крихке, щоб витримати подібні випробування. Любов зовсім не є його гарантією і може навіть щось погубити в людині. А ще можна замислитися про те, що кожному в цьому житті важливо зрозуміти себе, розібратися в собі, щоб не упустити те, що по-справжньому важливо.
Была однажды нищая девушка которая очень любила цветы и звать её было Роза. Девушку в городе все очень любили за доброту и трудолюбие. И все её очень жалели, не только за бедность но и из-за того, что она была не красивая. Девушка постоянно из-за этого плакала в своём маленьком садике в котором росло много роз. Она разговаривала с ними как с живыми и они наклоняя свои головки как будто её утешали. Однажды в тот город где жила Роза приехал принц и пригласил всех красивых девушек на бал. Девушка понимала, что на бал она попасть никак не сможет. Но ей так хотелось увидит принца, что она решилась прийти на бал, чтоб подарить ему свои цветы и хоть краем глаза его увидеть. Роза нарвала самые красивые цветы и отнесла их ко дворцу. Но во дворец её не пустили, сказали что передадут принцу сами. Принц который был очень красивый, был ещё и злой. Увидев какой подарок ему при поднесли он разозлился и приказал выбросить их на Но одна служанка не посмела это сделать и спрятала их. На утро весь дворец пропах ароматами роз. Удивившийся принц всех начал спрашивать, что это за аромат который проникает не только в нос но и в душу и сердце. Узнав всё сначала до конца он приказал немедленно поехать к той девушке которая сделала ему самый дорогой и красивый подарок. Роза узнав, что к ней направляется принц побежала в свой садик и упав к цветам горько зарыдала. Сквозь слёзы она услышала приятный шепот который сказал ей, чтоб она из каждого цветка сняла росу и умылась нею. Так и сделав она тут же стала красавицей. В это время приехал принц, Увидев Розу он сразу в неё влюбился, он поблагодарил её за цветы ведь именно из-за них он стал добрый и встретил её.
У безсмертному романі О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» одну з найважливіших сюжетних ліній становлять взаємини двох головних героїв — Євгена та Тетяни. Це абсолютно різні люди, які знайшли один в одному щось рідне. Вони покохали одне одного, але для кожного ця закоханість безнадійна. Що ж завадило їхньому щастю та чому їхня історія раптом перетворилася на глибоку драму? Перш за все хотілося б зауважити, що герої цього роману на диво живі, багатогранні люди, що дозволяє читачеві відчувати їх, вірити їм, замислюватися про мотиви їхніх вчинків.Євгена автор малює як людину по-своєму цікаву, в міру освічену, але вже втомлену від життя й розваг, пересичену ними. Тетяна Ларіна ж — проста провінційна дівчина, яка не має освіти, але не уявляє свого життя без книг. Вона задумлива, мрійлива й завжди трохи сумна, дивиться на світ крізь образи романів. Здавалося б, що може зв’язати цих двох героїв? Розвиток конфлікту, про який ми говоримо, починається, коли Онєгін знайомиться з сестрами Ларіними. Тетяна закохується в Євгена — вона бачить у ньому ідеал, складений з сентиментальних романів. Дівчина відчуває споріднену душу — таку ж не схожу на інших людей, як і вона сама. Тетяна любить його палко та віддано. Вона відсилає йому наївний і простий лист, але Євген не приймає її почуттів. Він не готовий до подібних відносин, тож читає їй мораль та йде. Так автор розводить їх, щоб через кілька років знову зіштовхнути обличчям до обличчя.
Коли доля знову зводить цих героїв, проходить багато часу. Тетяна встигає подорослішати, перетворитися з простої милої дівчини на холодну й неприступну світську даму. Проте Євген залишається тим самим. Коли він зустрічається з Тетяною, його вражає та підкорює її нинішня холоднокровність. Він нарешті може оцінити всю глибину її душі, полюбити її. Але надто пізно. Тетяна тепер заміжня, в її житті немає місця для Євгена. І хоча вона зізнається, що, як і раніше, кохає його, але не вважає за можливе жертвувати щастям чоловіка заради особистої вигоди. Ось у цьому, мабуть, і полягає основна трагедія твору.
Герої кохали одне одного, але були надто різними, не зуміли вчасно відповісти на почуття. Вони могли б бути разом, якщо б не їхні власні помилки. Раніше їхнє щастя було неможливо, тому що Євген не вмів кохати, душа його була холодна та порожня. Потім воно стало неможливо, тому що він навчився кохати й розібрався в собі занадто пізно, коли час і життя вже остаточно розвели їх по різних часах.Отже, на підставі історії Євгена та Тетяни можна зробити висновок, що щастя дуже крихке, щоб витримати подібні випробування. Любов зовсім не є його гарантією і може навіть щось погубити в людині. А ще можна замислитися про те, що кожному в цьому житті важливо зрозуміти себе, розібратися в собі, щоб не упустити те, що по-справжньому важливо.