В рассказе пишется о письме- сочинении из которое прочёл Дима, обнаружив его в энциклопедии на букву Б. Письмо его дяди Володи к девушке Вале, которую он любил, но оно написано к ней, той, которой она должна была стать через 30 лет.
2.О чем пишет Володя, обращаясь не к году, а к Вале, своей однокласснице, которую он очень любит и хочет связать с ней свою будущую жизнь?
Володя представил, как через 30 лет они вместе с Валей работают хирургами в одной больнице, у них двое детей. В письме он пишет, что уверен в том, что Валя его тоже любит, а с Лёшей лишь дружит.
3.О каком периоде идёт речь?
Речь идёт о 1942 годе, когда шла война. Мечтам Володи, дяди Димы, не суждено было сбыться, он погиб на фронте.
4.Как сложилась судьба Вали?
Она стала доктором, но не хирургом, а педиатором, она стала женой Лёши и у них есть сын, которого они назвали в честь Володи.
5.Какой вопрос больше всего волновал Диму, когда он прочел письмо?
Диму поразило сочинение, он отнёсся к нему совсем не по- детски, хотя он ещё ребенок.
Его мучил один вопрос, который он и задал Вале- любила ли она Володю, его дядю, прав ли был тогда Володя, когда писал об этом в домашнем сочинении.
У дитинстві була дуже щедрою дитиною, А ще дуже любила мультфільм «Черепашки-ніндзя» і вірила, що вони справді живуть у каналізації. Мені їх стало шкода, тому що вони постійно їли одну піцу, і я вирішила віднести їм млинців! Благо мама мене перехопила з тарілкою біля хвіртки, коли я твердою ходою прямувала до водосточному сливу.
В дитинстві грала в дивну гру: брала дві сумки, набивала їх подушками, сідала на диван, а потім... сиділа. Довго — близько години в середньому. Коли мама запитувала, що я роблю, діловито їй відповідала: «Мама, будь ласка, не чіпай мене, я взагалі-то їду в електричці!»
Одного разу в дитинстві я гралася в городі і якимось чарівним чином викопала КРОТА. І побігла до мами зі словами: «Дивись, яка страшна собачка!» Мама досі кротів боїться. І мене. Небагато.
Років до 5 взимку дуже старанно вбиралася перед прогулянкою, тому що була закохана... в сніговика. У будь-сніговика. І кожного разу мама вмовляла мене надіти штани, а не бальну сукню, мовляв, сніговик мене і такий полюбить. Думала тоді, як же так, що мене не за красу люблять. А зараз розумію, які слушні речі мама говорила. Ну і в альбомі є фото, де я цілу снігову щоку сніговика, зігнувши ногу в повітрі. Ех, північний дитина.
1.О чем рассказ Алексина "Домашнее сочинение"?
В рассказе пишется о письме- сочинении из которое прочёл Дима, обнаружив его в энциклопедии на букву Б. Письмо его дяди Володи к девушке Вале, которую он любил, но оно написано к ней, той, которой она должна была стать через 30 лет.
2.О чем пишет Володя, обращаясь не к году, а к Вале, своей однокласснице, которую он очень любит и хочет связать с ней свою будущую жизнь?
Володя представил, как через 30 лет они вместе с Валей работают хирургами в одной больнице, у них двое детей. В письме он пишет, что уверен в том, что Валя его тоже любит, а с Лёшей лишь дружит.
3.О каком периоде идёт речь?
Речь идёт о 1942 годе, когда шла война. Мечтам Володи, дяди Димы, не суждено было сбыться, он погиб на фронте.
4.Как сложилась судьба Вали?
Она стала доктором, но не хирургом, а педиатором, она стала женой Лёши и у них есть сын, которого они назвали в честь Володи.
5.Какой вопрос больше всего волновал Диму, когда он прочел письмо?
Диму поразило сочинение, он отнёсся к нему совсем не по- детски, хотя он ещё ребенок.
Его мучил один вопрос, который он и задал Вале- любила ли она Володю, его дядю, прав ли был тогда Володя, когда писал об этом в домашнем сочинении.
У дитинстві була дуже щедрою дитиною, А ще дуже любила мультфільм «Черепашки-ніндзя» і вірила, що вони справді живуть у каналізації. Мені їх стало шкода, тому що вони постійно їли одну піцу, і я вирішила віднести їм млинців! Благо мама мене перехопила з тарілкою біля хвіртки, коли я твердою ходою прямувала до водосточному сливу.
В дитинстві грала в дивну гру: брала дві сумки, набивала їх подушками, сідала на диван, а потім... сиділа. Довго — близько години в середньому. Коли мама запитувала, що я роблю, діловито їй відповідала: «Мама, будь ласка, не чіпай мене, я взагалі-то їду в електричці!»
Одного разу в дитинстві я гралася в городі і якимось чарівним чином викопала КРОТА. І побігла до мами зі словами: «Дивись, яка страшна собачка!» Мама досі кротів боїться. І мене. Небагато.
Років до 5 взимку дуже старанно вбиралася перед прогулянкою, тому що була закохана... в сніговика. У будь-сніговика. І кожного разу мама вмовляла мене надіти штани, а не бальну сукню, мовляв, сніговик мене і такий полюбить. Думала тоді, як же так, що мене не за красу люблять. А зараз розумію, які слушні речі мама говорила. Ну і в альбомі є фото, де я цілу снігову щоку сніговика, зігнувши ногу в повітрі. Ех, північний дитина.
Объяснение: