Повесть “Детство” — это автобиографическое произведение М. Горького, главный герой которой — Алеша Пешков. После того как у мальчика умер отец, он стал жить с дедом и бабушкой. В доме деда царила мрачная атмосфера, в которой и формировался характер Алеши. Хотя нужно сказать, что она почти не повлияла на мировоззрение этого героя. С первых дней в доме деда Алеша замечал, что его родственники угрюмые, жадные, самолюбивые. Мальчик сразу же не полюбил деда, который показался ему злым и даже немного жестоким. Также Алеше не понравились его дядья. В доме деда жил слепой мастер Григорий, он был уже старый. Часто дядья с сыновьями подшучивали над ним, насмехаясь над его слепотой. Они шутки ради могли обидеть мастера и спокойно смотреть, как он, превозмогая боль, смирялся с этим. Алеша был не таким. Он понимал Григория, жалел его и никогда не участвовал в этих “свинцовых мерзостях”, он не принимал таких шуток. Мальчик иногда говорил с мастером, хотя тот был не очень разговорчив. Алеша редко выходил на улицу, потому что встречал там ребят, которые только и говорили о драках в его доме и всегда находили повод посмеяться над мальчиком, из-за чего он всегда с ними дрался. А в следующий раз его уже не пускали за ворота. До того как Алеша стал жить в доме деда, он никогда не видел, чтобы детей били. Но здесь сам мальчик стал относиться к числу тех, кого за любую провинность били. Дед наказывал таким всех детей в доме. Поначалу мальчик сопротивлялся, пытался доказывать деду, что тот не прав, но вскоре смирился и с этим. После таких наказаний он несколько раз болел. Очень обижало Алешу также и то, что дед бил бабушку, когда считал, что та лезет не в свое дело. Он не раз говорил своему деду об этом, но тот злился еще больше. Среди родных у Алеши остался только один близкий ему и любимый человек — это бабушка. После смерти отца она заняла в душе Алеши его место, а когда уехала мать, она одна давала мальчику ту любовь и ласку, которую в детстве он не получал от отца и матери. Бабушка всегда рассказывала мальчику разные истории, сказки и стихи, она давала ему хорошие советы, к которым тот всегда прислушивался. Алеша был добрым мальчиком. Он сочувствовал обиженным, обездоленным людям, а среди злых старался найти хороших и искренних. Мальчик тянулся к людям и каким-то неведомым чувством понимал, какой человек добрый, а какой злой. За время жизни с дедом и бабушкой Алеша повстречал только несколько по-настоящему добрых, открытых людей. Те, к кому он был больше всех привязан, — это Цыганок и Хорошее Дело. Этих двух людей он вспоминал очень часто.
Помітивши захоплення сина малюванням і ліпкою, батько Леонардо-П’єро да Вінчі віддає сина на навчання до знаменитого скульптора і живописця Андреа Верокіо. Майстерня Верокіо, де Леонардо створився, як художник і в значній мірі як учений, була в 70-х роках 15ст. головним художнім центром Флоренції. Тут виховували любов до природи, точного малюнку і точного моделювання.
У 20 років Леонардо да Вінчі був проголошений Майстром.
З 1472-1482 р. він живе і працює у Флоренції, з 1482-1499 р. - і Мілані, потім знову у Флоренції (1499-1506) і в Мілані (1506-1513). В 1516 році після трьох років роботи в Римі, Леонардо да Вінчі переїжджає до Франції по за французького короля і там проводить свої останні роки.
Для Леонардо мистецтво завжди було наукою. Займатися мистецтвом означало для нього створювати наукові викладки і досліди. Зв’язок живопису з оптикою і фізикою, з анатомією і математикою заставляла Леонардо ставати ученим. І часто учений віддаляв художника. Хоча в нього є картина відома всьому світові "Мона Ліза" – портрет молодої городянки.
Особливо високо цінив Леонардо математику. Він винайшов багато приладів призначених для розв’язування математичних задач (пропорційний циркуль, прилад для побудови параболи, параболічного дзеркала та ін.).
"Механіка" – рай математичних наук говорив Леонардо, багато часу і енергії віддаючи її вивченню.
Велике місце в працях Леонардо поєднував в гідравліці розробку теоретичних принципів з розв’язуванням конкретних прикладних задач. Він спроектував і частково здійснив побудову цілого ряду каналів (канал Піза-Флоренція, зрошувальні канали на річках По і Арно).
Леонардо да Вінчі вперше і багато займався питаннями польоту. Перші дослідження, малюнки і креслення, присвячені літальним апаратам, відносяться приблизно до 1487 року (перший Міланський період). В першому літальному апараті використовувались металеві частини; людина розміщувалась горизонтально, приводячи механізм у рух ногами і руками.
Пізніше Леонардо замінив метал деревом і тросником, мотузки – твердими з’єднаннями, а людину розмістив вертикально. Він намагався звільнити рухи людини: "Людина в своєму літальному апараті повинна зберігати свободу рухів від пояса і вище... У людини запас сили в ногах більший, ніж потрібно по її вазі".
Але відсутність упевненості в тому, що цієї сили досить для успішного польоту в будь-яких умовах, привело його до думки про використання пружини, як двигуна і про планер, з яким з яким можна здійснити, якщо не повний політ, то хоча б провисання в повітрі. Він побудував модель планера і готував його випробування. Намагання зберегти людину в процесі цих випробувань, побудило йог до винайдення парашуту.
Логічно до літальних апаратів Леонардо ішов від за тим, як літають птахи, метелики, літаючі миші, вважаючи, що крило для людини потрібно робити за типом крила літаючої миші.
В працях з оптики, більш ніж в іншій області, відбилось поєднання наукового генія Леонардо да Вінчі з даром великого художника.
Важко перерахувати всі інженерні проблеми, над якими працював допитливий розум Леонарда. Він винайшов багато видів станків для прядки, ткання та іншої мети.
Леонардо да Вінчі займався також питаннями геології і памонтології, фізіології рослин і анатомії людини, філології і агрономії. Можна лише дивуватися і пишатися багатогранністю інтересів і допитливістю розуму цього мислителя. Але Леонардо да Вінчі, як учений був відкритий лише в кінці 17 ст.
Це не дає нам можливості в достатній мірі визначити, яким був його вплив на сучасників і на вчених більш пізнього періоду. Леонардо робив свої записи дзеркальним письмом, багато слів він записував скорочено, з’єднував з іншими словами. Це дуже "затрудняло" розшифровку його рукописів. Їх почали розшифровувати і видавати в кінці 18 початку 20 ст.
Помер Леонардо да Вінчі в 1519 році в Франції. Любуючись сьогодні картинами Леонардо да Вінчі, розглядаючи його проекти різних споруд, людство вдячне цьому таланту із гігантів епохи Відродження.
С первых дней в доме деда Алеша замечал, что его родственники угрюмые, жадные, самолюбивые. Мальчик сразу же не полюбил деда, который показался ему злым и даже немного жестоким. Также Алеше не понравились его дядья. В доме деда жил слепой мастер Григорий, он был уже старый. Часто дядья с сыновьями подшучивали над ним, насмехаясь над его слепотой. Они шутки ради могли обидеть мастера и спокойно смотреть, как он, превозмогая боль, смирялся с этим. Алеша был не таким. Он понимал Григория, жалел его и никогда не участвовал в этих “свинцовых мерзостях”, он не принимал таких шуток. Мальчик иногда говорил с мастером, хотя тот был не очень разговорчив.
Алеша редко выходил на улицу, потому что встречал там ребят, которые только и говорили о драках в его доме и всегда находили повод посмеяться над мальчиком, из-за чего он всегда с ними дрался. А в следующий раз его уже не пускали за ворота. До того как Алеша стал жить в доме деда, он никогда не видел, чтобы детей били. Но здесь сам мальчик стал относиться к числу тех, кого за любую провинность били. Дед наказывал таким всех детей в доме. Поначалу мальчик сопротивлялся, пытался доказывать деду, что тот не прав, но вскоре смирился и с этим. После таких наказаний он несколько раз болел. Очень обижало Алешу также и то, что дед бил бабушку, когда считал, что та лезет не в свое дело. Он не раз говорил своему деду об этом, но тот злился еще больше.
Среди родных у Алеши остался только один близкий ему и любимый человек — это бабушка. После смерти отца она заняла в душе Алеши его место, а когда уехала мать, она одна давала мальчику ту любовь и ласку, которую в детстве он не получал от отца и матери. Бабушка всегда рассказывала мальчику разные истории, сказки и стихи, она давала ему хорошие советы, к которым тот всегда прислушивался.
Алеша был добрым мальчиком. Он сочувствовал обиженным, обездоленным людям, а среди злых старался найти хороших и искренних. Мальчик тянулся к людям и каким-то неведомым чувством понимал, какой человек добрый, а какой злой. За время жизни с дедом и бабушкой Алеша повстречал только несколько по-настоящему добрых, открытых людей. Те, к кому он был больше всех привязан, — это Цыганок и Хорошее Дело. Этих двух людей он вспоминал очень часто.
Помітивши захоплення сина малюванням і ліпкою, батько Леонардо-П’єро да Вінчі віддає сина на навчання до знаменитого скульптора і живописця Андреа Верокіо. Майстерня Верокіо, де Леонардо створився, як художник і в значній мірі як учений, була в 70-х роках 15ст. головним художнім центром Флоренції. Тут виховували любов до природи, точного малюнку і точного моделювання.
У 20 років Леонардо да Вінчі був проголошений Майстром.
З 1472-1482 р. він живе і працює у Флоренції, з 1482-1499 р. - і Мілані, потім знову у Флоренції (1499-1506) і в Мілані (1506-1513). В 1516 році після трьох років роботи в Римі, Леонардо да Вінчі переїжджає до Франції по за французького короля і там проводить свої останні роки.
Для Леонардо мистецтво завжди було наукою. Займатися мистецтвом означало для нього створювати наукові викладки і досліди. Зв’язок живопису з оптикою і фізикою, з анатомією і математикою заставляла Леонардо ставати ученим. І часто учений віддаляв художника. Хоча в нього є картина відома всьому світові "Мона Ліза" – портрет молодої городянки.
Особливо високо цінив Леонардо математику. Він винайшов багато приладів призначених для розв’язування математичних задач (пропорційний циркуль, прилад для побудови параболи, параболічного дзеркала та ін.).
"Механіка" – рай математичних наук говорив Леонардо, багато часу і енергії віддаючи її вивченню.
Велике місце в працях Леонардо поєднував в гідравліці розробку теоретичних принципів з розв’язуванням конкретних прикладних задач. Він спроектував і частково здійснив побудову цілого ряду каналів (канал Піза-Флоренція, зрошувальні канали на річках По і Арно).
Леонардо да Вінчі вперше і багато займався питаннями польоту. Перші дослідження, малюнки і креслення, присвячені літальним апаратам, відносяться приблизно до 1487 року (перший Міланський період). В першому літальному апараті використовувались металеві частини; людина розміщувалась горизонтально, приводячи механізм у рух ногами і руками.
Пізніше Леонардо замінив метал деревом і тросником, мотузки – твердими з’єднаннями, а людину розмістив вертикально. Він намагався звільнити рухи людини: "Людина в своєму літальному апараті повинна зберігати свободу рухів від пояса і вище... У людини запас сили в ногах більший, ніж потрібно по її вазі".
Але відсутність упевненості в тому, що цієї сили досить для успішного польоту в будь-яких умовах, привело його до думки про використання пружини, як двигуна і про планер, з яким з яким можна здійснити, якщо не повний політ, то хоча б провисання в повітрі. Він побудував модель планера і готував його випробування. Намагання зберегти людину в процесі цих випробувань, побудило йог до винайдення парашуту.
Логічно до літальних апаратів Леонардо ішов від за тим, як літають птахи, метелики, літаючі миші, вважаючи, що крило для людини потрібно робити за типом крила літаючої миші.
В працях з оптики, більш ніж в іншій області, відбилось поєднання наукового генія Леонардо да Вінчі з даром великого художника.
Важко перерахувати всі інженерні проблеми, над якими працював допитливий розум Леонарда. Він винайшов багато видів станків для прядки, ткання та іншої мети.
Леонардо да Вінчі займався також питаннями геології і памонтології, фізіології рослин і анатомії людини, філології і агрономії. Можна лише дивуватися і пишатися багатогранністю інтересів і допитливістю розуму цього мислителя. Але Леонардо да Вінчі, як учений був відкритий лише в кінці 17 ст.
Це не дає нам можливості в достатній мірі визначити, яким був його вплив на сучасників і на вчених більш пізнього періоду. Леонардо робив свої записи дзеркальним письмом, багато слів він записував скорочено, з’єднував з іншими словами. Це дуже "затрудняло" розшифровку його рукописів. Їх почали розшифровувати і видавати в кінці 18 початку 20 ст.
Помер Леонардо да Вінчі в 1519 році в Франції. Любуючись сьогодні картинами Леонардо да Вінчі, розглядаючи його проекти різних споруд, людство вдячне цьому таланту із гігантів епохи Відродження.