На слова Андрія Малишка написано чимало пісень, що стали загальнонародними та уславили поета. Його поезія – глибока, натхненна і дуже щира. Поет у кожному зі своїх рядків переживає те, про що розповідає. Для віршів Андрія Малишка характерна ліричність, емоційність та експресивність, прозорість змісту, і, особливо, музикальність.
Музичність та витонченість поезіїї досягається використанням різних тропів. Так, для більшої милозвучності, автор використовує засоби емоційної фонетики (анафори, епіфори, алітерації, асонанси, повтори). Наприклад, у вірші, що став піснею «Вчителька», знаходимо повтор слів «летять-летять», повтор звертання «вчителько моя, зоре світова». Такі повтори створюють атмосферу пісні, до легшому усвідомленню, запам’ятовуванню. Також знаходимо чимало речень з різною інтонацією: «Раднице моя на Вкраїні милій!», «Де тебе питать», які надають твору емоційності.
Поєднання особливих інтонацій, щемливих сюжетів, близьких для людства тем з великим успіхом зробили твори Андрія Малишка дійсно народними. І саме завдяки особливому поетичному таланту автора, пісні «Стежина», «Київський вальс», «Вчителька» та багато інших навіки будуть у наших душах, залишаючи легкий присмак ностальгії.
Наиболее значительная роль в создании теории романтического искусства принадлежала братьям Шлегелям. Они требовали полной свободы для художника. Вслед за Гердером Шлегели отстаивают идею исторического развития искусства, современную фазу которого они видят в романтизме. «Романтическая поэзия есть прогрессивная универсальная поэзия», — пишет Фр. Шлегель. В своих берлинских и венских лекциях А.-В. Шлегель настаивает на преображающем действительность характере романтического искусства.
Принцип свободы, провозглашавшийся немецкими теоретиками романтизма, на практике означал неограниченное индивидуальное своеволие, а в искусстве — полнейший произвол творческой личности.
Объяснение:
На слова Андрія Малишка написано чимало пісень, що стали загальнонародними та уславили поета. Його поезія – глибока, натхненна і дуже щира. Поет у кожному зі своїх рядків переживає те, про що розповідає. Для віршів Андрія Малишка характерна ліричність, емоційність та експресивність, прозорість змісту, і, особливо, музикальність.
Музичність та витонченість поезіїї досягається використанням різних тропів. Так, для більшої милозвучності, автор використовує засоби емоційної фонетики (анафори, епіфори, алітерації, асонанси, повтори). Наприклад, у вірші, що став піснею «Вчителька», знаходимо повтор слів «летять-летять», повтор звертання «вчителько моя, зоре світова». Такі повтори створюють атмосферу пісні, до легшому усвідомленню, запам’ятовуванню. Також знаходимо чимало речень з різною інтонацією: «Раднице моя на Вкраїні милій!», «Де тебе питать», які надають твору емоційності.
Поєднання особливих інтонацій, щемливих сюжетів, близьких для людства тем з великим успіхом зробили твори Андрія Малишка дійсно народними. І саме завдяки особливому поетичному таланту автора, пісні «Стежина», «Київський вальс», «Вчителька» та багато інших навіки будуть у наших душах, залишаючи легкий присмак ностальгії.
Відповідь:
Наиболее значительная роль в создании теории романтического искусства принадлежала братьям Шлегелям. Они требовали полной свободы для художника. Вслед за Гердером Шлегели отстаивают идею исторического развития искусства, современную фазу которого они видят в романтизме. «Романтическая поэзия есть прогрессивная универсальная поэзия», — пишет Фр. Шлегель. В своих берлинских и венских лекциях А.-В. Шлегель настаивает на преображающем действительность характере романтического искусства.
Принцип свободы, провозглашавшийся немецкими теоретиками романтизма, на практике означал неограниченное индивидуальное своеволие, а в искусстве — полнейший произвол творческой личности.
Пояснення: