Героями твору американського письменника початку 20-го століття Джека Лондона «Жага до життя» є два старателі, тобто золотошукачі. Це головний герой, імені якого ми так і не дізнаємося, тому що письменник називає героя Він». Ми, читачі, мало дізнаємося про те, якими є його біографія, зовнішність. Знаємо лише, що у нього жорсткі руді вуса. Дія оповідання відбувається на далекій американській півночі, серед дикої природи. Там немає людей, швидше за все, це на Алясці. Тут за часів Джека Лондона активно добували золото, добувають і зараз.
Обидва герої оповідання — знесилені від голоду і поневірянь, втомлені люди, які разом бредуть до моря, сподіваючись, що їх підбере корабель. Між вчорашніми товаришами, що разом добували золото та йдуть «в одній зв’язці» відбувається трагедія і зрада. Другий персонаж — Білл — кидає свого товариша в біді та йде геть, коли людина з рудими вусами отримує травму, переходячи річку. Йому не потрібен тягар… Але хто знає, можливо, товариш незабаром міг би стати йому підтримкою
Любовь, которая заведомо не может быть счастливой, вспыхнула в сердцах двух людей. До времени мы можем догадываться об этой тайной страсти лишь на основании литературных реминисценций. Для внимательного читателя этого оказывается достаточно. Мы видим, как мучительно для девушки признать свою капитуляцию перед лицом пробудившегося чувства. Чтение «На холмах Грузии…» Зинаида сопровождает словами «что не любить оно (сердце) не может – и хотело бы, да не может!» Слушая трескучие фразы поэмы Майданова, героиня не смогла скрыть своего волнения. «Боже мой! Она полюбила!» – впервые подозревает Володя.
Влюбленная Зинаида оказывается талантливой поэтессой, автором своеобразных живых импровизаций. На пороге своей любви она предлагает сюжет для поэмы из времен Древней Греции и Рима. Княжна придает своим чувствам античную одержимость: «Вакханки зовут к себе девушек в лодке… И вот вдруг одна из них тихо поднимается… Она перешагнула край лодки, вакханки ее окружили, умчали в ночь, в темноту…»
Героями твору американського письменника початку 20-го століття Джека Лондона «Жага до життя» є два старателі, тобто золотошукачі. Це головний герой, імені якого ми так і не дізнаємося, тому що письменник називає героя Він». Ми, читачі, мало дізнаємося про те, якими є його біографія, зовнішність. Знаємо лише, що у нього жорсткі руді вуса. Дія оповідання відбувається на далекій американській півночі, серед дикої природи. Там немає людей, швидше за все, це на Алясці. Тут за часів Джека Лондона активно добували золото, добувають і зараз.
Обидва герої оповідання — знесилені від голоду і поневірянь, втомлені люди, які разом бредуть до моря, сподіваючись, що їх підбере корабель. Між вчорашніми товаришами, що разом добували золото та йдуть «в одній зв’язці» відбувається трагедія і зрада. Другий персонаж — Білл — кидає свого товариша в біді та йде геть, коли людина з рудими вусами отримує травму, переходячи річку. Йому не потрібен тягар… Але хто знає, можливо, товариш незабаром міг би стати йому підтримкою
Объяснение:
во так как то
Объяснение:
Любовь, которая заведомо не может быть счастливой, вспыхнула в сердцах двух людей. До времени мы можем догадываться об этой тайной страсти лишь на основании литературных реминисценций. Для внимательного читателя этого оказывается достаточно. Мы видим, как мучительно для девушки признать свою капитуляцию перед лицом пробудившегося чувства. Чтение «На холмах Грузии…» Зинаида сопровождает словами «что не любить оно (сердце) не может – и хотело бы, да не может!» Слушая трескучие фразы поэмы Майданова, героиня не смогла скрыть своего волнения. «Боже мой! Она полюбила!» – впервые подозревает Володя.
Влюбленная Зинаида оказывается талантливой поэтессой, автором своеобразных живых импровизаций. На пороге своей любви она предлагает сюжет для поэмы из времен Древней Греции и Рима. Княжна придает своим чувствам античную одержимость: «Вакханки зовут к себе девушек в лодке… И вот вдруг одна из них тихо поднимается… Она перешагнула край лодки, вакханки ее окружили, умчали в ночь, в темноту…»