Стихотворение содержит ряд противопоставлений: свободная природа - скованный властью поэт-изгнанник, холодность - пламенность, бесчувствие - страдание. Но поэт не отдал бы своих страданий за безмятежность, не променял бы тяжкую участь изгнанника на холодное блаженство. Поэтика Жанр - элегия. Стихотворный метр - четырёхстопный дактиль, система рифмовки - перекрёстная, дактилические рифмы. Основной приём стихотворения - аллегория. Автор ведёт воображаемый диалог с тучами, плывущими по небу. Он соотносит свою судьбу с движением туч. Возникает образ странника, одиноко бредущего по дорогам жизни. В стихотворении сливаются две важнейшие лермонтовские темы: свободы и одиночества. В первой строфе образы туч и лирического героя сопоставлены, а во второй строфе они резко противопоставляются: тучам чужды страсти и страдания, они - "вечно холодные, вечно свободные". Этот контраст подчёркивает трагическую несвободу, изгнанничество лирического героя. В риторических вопросах, которые герой задаёт тучам: Кто же вас гонит: судьбы ли решение? Зависть ли тайная? злоба ль открытая? Или на вас тяготит преступление? Или друзей клевета ядовитая? слышны те причины горечи и разочарования, которые заставляют самого героя покинуть родину и умчаться в чужие края. Тучки так же, как и герой, мчатся "с милого севера", но ими не руководит жестокий рок, в них нет души, они не испытывать боль. Причина их "бега" иная: Нет, вам наскучили нивы бесплодные... Чужды вам страсти и чужды страдания; Вечно холодные, вечно свободные, Нет у вас родины, нет вам изгнания. Поэт использует также выразительные эпитеты, синтаксические повторы, инверсии ("Тучки небесные, вечные странники, / Степью лазурною, цепью жемчужною..."). Это придаёт стихотворению лиризм и напевность.
Калина – дуже красива рослина. Це стрункий кущ, з багатьма тонкими вітками, що тягнуться до неба. Із приходом весняного тепла на них набухають бруньки. Потім калина вся вкривається білими суцвіттями-парасольками, вона вбирає тепло сонця та живильну вологу землі. ЇЇ листя яскраво-зелене з нерівними зубчастими краєчками, і в них плутається вітерець.
Потім, коли квіти оцвітають, на їхньому місці з'являються маленькі зелені ягідки. Вони поступово стають більшими та восени набувають насичено червоного кольору. Стиглі ягоди калини схожі на яскраві краплини крові, тому в традиції українського народу вони символізують силу життя. Ягоди калини також бувають жовтого та чорного кольору, а деякі види її не скидають листя восени.
Калина трохи кисла та терпкувата на смак. З неї готують смачне варення та компот. Зображенням калини прикрашають предмети побуту, крашанки, вишиванки.
Калина – дуже красива рослина. Це стрункий кущ, з багатьма тонкими вітками, що тягнуться до неба. Із приходом весняного тепла на них набухають бруньки. Потім калина вся вкривається білими суцвіттями-парасольками, вона вбирає тепло сонця та живильну вологу землі. ЇЇ листя яскраво-зелене з нерівними зубчастими краєчками, і в них плутається вітерець.
Потім, коли квіти оцвітають, на їхньому місці з'являються маленькі зелені ягідки. Вони поступово стають більшими та восени набувають насичено червоного кольору. Стиглі ягоди калини схожі на яскраві краплини крові, тому в традиції українського народу вони символізують силу життя. Ягоди калини також бувають жовтого та чорного кольору, а деякі види її не скидають листя восени.
Калина трохи кисла та терпкувата на смак. З неї готують смачне варення та компот. Зображенням калини прикрашають предмети побуту, крашанки, вишиванки.