Какие мысли и чувства вызвал у вас текст
Мир детства расширяется стремительно и ежедневно. И злое и доброе детская душа впитывает одинаково жадно, дурные и хорошие впечатления запоминаются одинаково ярко на всю жизнь. Ровное, доброе отношение взрослого к ребёнку не противоречит требовательности и строгости.
Детские воспоминания всегда определённы и образны, но каждому из людей запоминается что-то больше, что-то меньше. Если взять весну, то, наверно, почти всем запомнились ощущения, связанные с такими занятиями, как установка скворечника с отцом, дедом или старшим братом, устройство запруды, канавы и многое другое.
Некая неуловимая грань при переходе одного состояния в иное, порой противоположное, больше всего волнует в детстве. Доли секунды перед прыжком через препятствие, момент, когда качели ещё двигаются вверх, но вот-вот начнётся обратное движение, миг перед падением в воду или в солому - всё это рождает непонятный восторг счастья и жизненной полноты.
Найкраще враження завжди справляють ті твори, в яких герої можуть подати читачу хороший приклад. У літературі й читанні є маса корисного: це цікаво, пізнавально і дуже захоплююче. Але навряд чи хтось стане сперечатися з тим, що найбільша користь полягає в тому, що найчастіше хороші твори мають якусь корисну мораль для людини. Ця мораль робить людину більш високою духовно, розвиває її гуманістичні якості.
Новела авторства О. Генрі під назвою «Останній листок» містить дивовижний приклад людської щирої і непідробної доброти, прекрасного співчуття та бажання до У ній розповідається про людей творчості, які завжди керуються перш за все не розумом, а своїми яскравими емоційними поривами. Саме тому їх поведінка зі сторони виглядає настільки красивою і вражаючою. Старий художник Берман вже давно не малював нічого путнього, але все ще розраховував створити справжнісінький шедевр. Слушна нагода для цього сталася тоді, коли сусідка Бермана, молода жінка на ім’я Джонсі, сильно захворіла і опинилася на межі життя і смерті. Дівчина настільки злякалася власної слабкості, що сама вирішила, що помре вже дуже скоро – коли з дерева, яке стоїть за вікном, впаде останній листок. Дівчина проводила в очікуванні падіння листка і власної смерті дні і ночі, але листок все ніяк не падав, з кожним днем вселяючи надію і віру у власне одужання у Джонсі. Зрештою, віра в краще в душі дівчини перемогла і вона змогла здолати таку страшну хворобу. Але, як пізніше з’ясувалося, причиною тому стало не природне диво, а прекрасний шедевр Бермана, до створення якого він готувався вже протягом довгих років. Старий в негоду намалював на дереві листок, саме це творіння вселило у Джонсі віру в власне остаточне одужання.
Звичайно, я позитивно здивований і вражений цим прекрасним твором. Він задовольняє практично всі мої і вимоги до якісного літературному твору. Цю новелу від О. Генрі цікаво читати, вона дає гарне уявлення про характери і мотиви поводжень людей з творчого середовища. Завдяки прочитанню цього твору можна знову повірити в людство, переконатися в тому, що в світі дійсно існують люди, які готові ризикувати, жертвувати собою в ім’я чогось високого. Прикладом такої людини став старий художник Берман, який врятував чуже життя, створив прекрасний малюнок, а тому й став моїм улюбленим героєм цього твору.
Одним из главных действующих лиц рассказа становится Ада Адольфовна, духовные характеристики которой прописаны предельно четко: она красива, сильна, "по-змеиному" элегантна и хитра. Выбор её имени не случаен: инфернальные коннотации имени и отчества передают злость, жестокость, насмешливость как основные черты нравственного облика женщины. Ада Адольфовна ради развлечения задумывает и осуществляет "адский планчик", безжалостный розыгрыш над наивной и одинокой Соней, пренебрегает принципами моральности в своем поведении.
Однако её характер неоднозначен и не позволяет безапелляционно судить о низости выбора героини: в блокадный период женщина теряет отца и брата, но не бежит, не уклоняется от работы. Ада продолжает писать письма Соне и через много лет, причем делает это она без прежнего агрессивно-насмешливого куража. Единственная причина тому - человечность героини, поскольку отнять у Сони прекрасную мечту значило бы разрушить её жизнь. Ада ощущает, что "сама стала немного Николаем": вместе с многочисленными письмами Ада обретает те чувства, которые описывала, и даже некоторые черты внешности.
Негативный образ Ады повторяется в финале произведения, где она показана девяностолетней старухой: символом жестокости, под знаменем которой её жизнь, становится изображение на камее, где "кто-то кого-то убивает".