рассказ виктора астафьева «васюткино озеро» описывает приключения мальчика, который потерялся в тайге. главный герой, подросток, продержался почти пять суток в условиях, в которых даже взрослому крепкому мужчине пришлось бы тяжело. что же васютке выжить в тайге?
васютка отправляется за кедровыми орешками, по привычке взяв с собой ружье, краюшку хлеба, нож и спички. зайдя довольно глубоко в лес, мальчик с удилением замечает глухаря – редкую добычу. когда васютка, погнавшись за глухарем, окончательно понимает, что заблудился, его охватывают паника и отчаяние. тем не менее, он не позволяем этим чувствам взять над собой верх, и усилием воли заставляет себя действовать. он понимает, что если расслабится, то неминуемо погибнет. для тринадцатилетнего мальчишки приключение в тайге становится испытанием на прочность, уроком мужества. именно сила воли ему собраться с мыслями и начать что-то предпринимать.
конечно, васютка бы не выжил, если бы с самого раннего детства не впитывал в себя, как губка, знания о тайге. васютка знает, что всегда необходимо иметь при себе нож и спички. не будь у него с собой того или другого, он не смог бы развести костер, зажарить утку. в голове у мальчика целый багаж сведений о том, как ориентироваться среди деревьев, как отличать птиц по голосам, как самому добыть, ощипать и приготовить птицу. именно своим познаниям он сумел найти дорогу к озеру, которое, в конечном итоге, и спасло его. в этом озере васютка с удивлением обнаруживает огромное количество рыбы. разбирарясь прекрасно в ее сортах, мальчик понимает, что рыба речная. васютка сообразил, что озеро проточное, и, пройдя вдоль вытекающей из озера речушки, вышел к енисею.
одинокого мальчишку посреди бесконечной холодной тайги согревают мысли о доме. заботе матери у него в сумке оказалась краюшка хлеба, которую принято брать с собой в дорогу по давнему обычаю. не послушайся васютка матери, неизвестно, не потерял ли бы он сознания от истощения. васютка часто вспоминает и мать, и отца, и деда… мысли о родных, чувство ответственности не позволяют ему расслабиться и предаться унынию.
в своем рассказе писатель описывает человека, который достаточно гармонично вписывается в окружающий мир, не разрушая его, а используя его дары с умом и чувством ответственности. автор также показывает, как важно правильно воспитывать мальчиков, прививая им такие качества, как мужество, настойчивость, трудолюбие и отвагу.
Твір "Майстер і Маргарита" Михайло Булгаков писав більше десяти років, декілька разів змінював задум, але відомо, що в першому варіанті в центрі роману був Воланд — уособлення містичного шару твору.
Волана — повелитель тіней, злий дух, йому і його почту належить фантастичний світ, чистилище, де спокутує свій гріх Понтій Пілат.
Сучасність, у яку увірвалися Воланд і його почет, проходить важке випробування істинами. Москва — столиця держави, що проголошувала себе царством істини, але тут люди встигли натворити стільки зла, що на його тлі нечиста сила здається доброю. У романі вона справедлива, допомагає тим, хто причетний до вічності, і карає справжніх грішників, виводить їх на чисту воду.
Воланду у всіх справах допомагають його помічники: кіт Бегемот, Коров'єв, Азазелло.
Кіт Бегемот — майстер побешкетувати, розіграти якогось грішника; Коров'єв володіє усіма мовами й жаргонами; суворий Азазелло надзвичайно винахідливий, коли треба когось вигнати з квартири №50, із Москви чи перенести з цього світу в той. І то по черзі, то втрьох чи вдвох вони створюють або страшні, або комедійні ситуації, але підкоряються всі вони силі Воланда.
З приходом нечистої сили в Москві стали відбуватися дивні речі. Директора вар'єте Стьопу Лиходєсва асистенти Воланда викидають із Москви в Ялту за те, що він нічого не розуміє у дорученій справі, дарма державну машину ганяє; великому театральному начальнику Семплеярову, який страждає тими ж вадами, дістається грандіозний сімейний скандал; без важких наслідків закінчується зустріч з нечистою силою Никанора Івановича, який бере хабарі, бюрократів і ледарів.
Зате суворе покарання чекає людей без фантазії. Фіндиректору Римському Воланд і його почет організували гаку сцену жахів, що він за хвилину стає старим сивим дідом. Страшно карають вони і буфетника за його жадібність. Маючи купу грошей, він їх береже, і Воланд говорить, що такі чоловіки, які не люблять вина, жінок, розваги, або важко хворі, або таємно ненавидять усіх навкруги.
Та найбільше покарання отримав Берліоз, керівник письменницької організації. Він вільно цитує Канта і Шиллера, але при цьому залишається невиправним догматиком. Розповідь Воланда про Ієшуа Га-Ноцрі захоплює його, та все одно він наполягає на своєму: ніякого Ієшуа, ніякого Ісуса Христа не було. І ні обізнаність Воланда, ні поява із повітря незвичайної фігури не можуть примусити Берліоза відмовитися від своїх переконань. Воланд терпіти не може слів "цього не може бути". Особливо якщо ці слова говорить безнадійним догматик.
Можливо, й без участі Воланда Берліозу трамваєм відрізало голову, але перетворити похорон у фарс — це вже справа нечистої сили.
Воланд вражає своїм незвичним виглядом. "Праве око із золотою іскрою на дні, що сверлило будь-кого до дна душі, ліве — порожне та чорне... Обличчя Воланда було скривлене набік, правий кутик вуст відтягнений донизу, на високому полисілому лобі були прорізані паралельні до гострих брів зморшки. Шкіру на обличчі Воланда, здавалось, навіки спалила засмага".
Михайло Булгаков неначе грається словом, легко і невимушено придумує образи, розповідає про дії, вмотивовуючи їх незвичними поглядами нечистої сили на Добро і Зло, Бога і Диявола, Світло і Темряву. Але за фантастичним сюжетом, ховається складна філософська концепція роману.
Не тільки сучасність перевіряється вічними істинами, але й вічні істини, стикаючись із сучасністю, заставляють задуматися про складність їхнього втілення в реальному, а не в ідеальному світі. Реальність світу така, що вічні істини перевіряються не тільки Богом, а й нечистою силою.
рассказ виктора астафьева «васюткино озеро» описывает приключения мальчика, который потерялся в тайге. главный герой, подросток, продержался почти пять суток в условиях, в которых даже взрослому крепкому мужчине пришлось бы тяжело. что же васютке выжить в тайге?
васютка отправляется за кедровыми орешками, по привычке взяв с собой ружье, краюшку хлеба, нож и спички. зайдя довольно глубоко в лес, мальчик с удилением замечает глухаря – редкую добычу. когда васютка, погнавшись за глухарем, окончательно понимает, что заблудился, его охватывают паника и отчаяние. тем не менее, он не позволяем этим чувствам взять над собой верх, и усилием воли заставляет себя действовать. он понимает, что если расслабится, то неминуемо погибнет. для тринадцатилетнего мальчишки приключение в тайге становится испытанием на прочность, уроком мужества. именно сила воли ему собраться с мыслями и начать что-то предпринимать.
конечно, васютка бы не выжил, если бы с самого раннего детства не впитывал в себя, как губка, знания о тайге. васютка знает, что всегда необходимо иметь при себе нож и спички. не будь у него с собой того или другого, он не смог бы развести костер, зажарить утку. в голове у мальчика целый багаж сведений о том, как ориентироваться среди деревьев, как отличать птиц по голосам, как самому добыть, ощипать и приготовить птицу. именно своим познаниям он сумел найти дорогу к озеру, которое, в конечном итоге, и спасло его. в этом озере васютка с удивлением обнаруживает огромное количество рыбы. разбирарясь прекрасно в ее сортах, мальчик понимает, что рыба речная. васютка сообразил, что озеро проточное, и, пройдя вдоль вытекающей из озера речушки, вышел к енисею.
одинокого мальчишку посреди бесконечной холодной тайги согревают мысли о доме. заботе матери у него в сумке оказалась краюшка хлеба, которую принято брать с собой в дорогу по давнему обычаю. не послушайся васютка матери, неизвестно, не потерял ли бы он сознания от истощения. васютка часто вспоминает и мать, и отца, и деда… мысли о родных, чувство ответственности не позволяют ему расслабиться и предаться унынию.
в своем рассказе писатель описывает человека, который достаточно гармонично вписывается в окружающий мир, не разрушая его, а используя его дары с умом и чувством ответственности. автор также показывает, как важно правильно воспитывать мальчиков, прививая им такие качества, как мужество, настойчивость, трудолюбие и отвагу.
Волана — повелитель тіней, злий дух, йому і його почту належить фантастичний світ, чистилище, де спокутує свій гріх Понтій Пілат.
Сучасність, у яку увірвалися Воланд і його почет, проходить важке випробування істинами. Москва — столиця держави, що проголошувала себе царством істини, але тут люди встигли натворити стільки зла, що на його тлі нечиста сила здається доброю. У романі вона справедлива, допомагає тим, хто причетний до вічності, і карає справжніх грішників, виводить їх на чисту воду.
Воланду у всіх справах допомагають його помічники: кіт Бегемот, Коров'єв, Азазелло.
Кіт Бегемот — майстер побешкетувати, розіграти якогось грішника; Коров'єв володіє усіма мовами й жаргонами; суворий Азазелло надзвичайно винахідливий, коли треба когось вигнати з квартири №50, із Москви чи перенести з цього світу в той. І то по черзі, то втрьох чи вдвох вони створюють або страшні, або комедійні ситуації, але підкоряються всі вони силі Воланда.
З приходом нечистої сили в Москві стали відбуватися дивні речі. Директора вар'єте Стьопу Лиходєсва асистенти Воланда викидають із Москви в Ялту за те, що він нічого не розуміє у дорученій справі, дарма державну машину ганяє; великому театральному начальнику Семплеярову, який страждає тими ж вадами, дістається грандіозний сімейний скандал; без важких наслідків закінчується зустріч з нечистою силою Никанора Івановича, який бере хабарі, бюрократів і ледарів.
Зате суворе покарання чекає людей без фантазії. Фіндиректору Римському Воланд і його почет організували гаку сцену жахів, що він за хвилину стає старим сивим дідом. Страшно карають вони і буфетника за його жадібність. Маючи купу грошей, він їх береже, і Воланд говорить, що такі чоловіки, які не люблять вина, жінок, розваги, або важко хворі, або таємно ненавидять усіх навкруги.
Та найбільше покарання отримав Берліоз, керівник письменницької організації. Він вільно цитує Канта і Шиллера, але при цьому залишається невиправним догматиком. Розповідь Воланда про Ієшуа Га-Ноцрі захоплює його, та все одно він наполягає на своєму: ніякого Ієшуа, ніякого Ісуса Христа не було. І ні обізнаність Воланда, ні поява із повітря незвичайної фігури не можуть примусити Берліоза відмовитися від своїх переконань. Воланд терпіти не може слів "цього не може бути". Особливо якщо ці слова говорить безнадійним догматик.
Можливо, й без участі Воланда Берліозу трамваєм відрізало голову, але перетворити похорон у фарс — це вже справа нечистої сили.
Воланд вражає своїм незвичним виглядом. "Праве око із золотою іскрою на дні, що сверлило будь-кого до дна душі, ліве — порожне та чорне... Обличчя Воланда було скривлене набік, правий кутик вуст відтягнений донизу, на високому полисілому лобі були прорізані паралельні до гострих брів зморшки. Шкіру на обличчі Воланда, здавалось, навіки спалила засмага".
Михайло Булгаков неначе грається словом, легко і невимушено придумує образи, розповідає про дії, вмотивовуючи їх незвичними поглядами нечистої сили на Добро і Зло, Бога і Диявола, Світло і Темряву. Але за фантастичним сюжетом, ховається складна філософська концепція роману.
Не тільки сучасність перевіряється вічними істинами, але й вічні істини, стикаючись із сучасністю, заставляють задуматися про складність їхнього втілення в реальному, а не в ідеальному світі. Реальність світу така, що вічні істини перевіряються не тільки Богом, а й нечистою силою.