отличительная черта натуры кирибеевича — желание покрасоваться, “нарядом похвастаться”, “показать удальство своё”. рабская натура, угодничество кирибеевича в нём желание властвовать, ни в чём не знать отказа. алёну дмитриевну он выбирает не только за красоту: его уязвляет её независимость, безразличие к нему, “царскому опричнику”:
у ворот стоят у тесовыхкрасны девушки да молодушки,и любуются, глядя, перешёптываясь,лишь одна не глядит, не любуется,полосатой фатой закрывается.
соблазняя алёну дмитриевну, кирибеевич прельщает её завидным положением, богатством: “станут все тебе завидовать…” слова кирибеевича перед поединком звучат дерзким вызовом уверенного в своей победе царского любимца.
как и положено опричнику, кирибеевич лишён честного имени — он “бусурманский сын”, без роду, без племени, не случайно лермонтов величает калашникова по имени-отчеству, а кирибеевича — только кирибеевичем.
вместе с тем кирибеевич по-своему незаурядная, яркая личность. его не назовёшь безликим прихлебателем, в нём, как и в калашникове, есть удалое начало.
«песня…» — ответ лермонтова бескровной, ничтожной современности. белинский справедливо заметил: “поэт от настоящего мира не удовлетворяющей его жизни перенёсся в прошедшее”. но и в современной лермонтову действительности были те, кто “жадною толпой” стояли у трона, были и “невольники чести”. в достойную великую эпоху, как и в “железный” девятнадцатый век, как и в наше время, конфликт чести и бесчестия, независимой гордой личности и “лукавого рабства” не утрачивает своей остроты.
Повість н. в. гоголя «тарас бульба» - епічне оповідання про славне героїчне минуле українського козацтва, його боротьбі проти польської шляхти. це смутна історія про тараса бульбу, його синів остапові й андрію, про багатьох інших козаках, що покинули свої рідні будинки й створили запорізьку січ - потужний військовий табіру тараса бульби було два сини. головне для батька - щоб сини хоробро воювали, завжди захищали свою честь, стояли за віру христову, а якщо інакше - те нехай хоч пропадуть! старший син втілює продовження героїчних традицій, народний, національний шлях непримиренної боротьби за волю й незалежність україни, а молодший виражає антинаціональну тенденцію до зближення з феодальною польщею. ситуація, зображена гоголем, відповідала історичній істині. доля остапа відбивала той факт, що феодально-королівське мовлення посполитая несла поневолення українському народу, придушуючи його боротьбу переважаючою військовою силою. остап, як і батько, прямодушно й беззавітно любить батьківщину, свято зберігає вірність козацькому братерству, громадському обов'язку. виглядає остап грізно й мужньо, у ньому відчувається внутрішня сила. йому - суворому, мужньому й непохитному воїнові, «здавалося, був на роді написані битвенний шлях і важке знанье вершити ратні справи».остап завжди був холоднокровний і ніколи не губився. у свої двадцять два роки він міг передбачати й розмірити небезпека, щоб потім краще перебороти неї. в остапові помітні риси майбутнього ватажка. автор порівнює остапа з велетнем, тому що велетні, богатирі завжди були захисниками рідної землі. велич душі остапа - у вірності запорізьким ідеалам: загинути за рідну вітчизну. андрий по своєму щиросердечному складі індивідуаліст і егоїст. він відрізнявся зніженістю, пристрасністю, палкістю почуттів, що переважають над розумомриси особи андрия - юношески ніжні, м'які. « не знав, що значить обмі або вимірювати свої або чужі сили. скажену млість і упоенье він бачив у битві» це був запальний юнак, він робив те, чого ніколи б не зробив холоднокровний і розумний остап, і затворів у битві чудеса. захоплення красою, добірністю мовлення, освіченістю воєводської дочки, мішурним блиском польської аристократичної культури веде його до розриву із традиціями свого народу, до зради батьківщині. письменник не сховав щирості й глибини любові андрия до польської панни, але не виправдав, а обвинуватив його й показав, що, віддавши перевагу почуттю любові перед цивільними обов'язками, він не зумів піднятися вище рівня звичайної людини. заради особистих почуттів він здатний відмовитися від батька, товаришів і батьківщини. гоголь зіставляє братів, показуючи їх чітко, підкреслюючи героїчне служіння загальному добру в одному браті й індивідуалізм вдругом.в образі остапа гоголь втілив відвагу, силу й мужність, любов до батьківщини й волі, ненависть до ворога - кращі якості, властивому самовідданому захисникові рідної землі. образ же андрия різко відособлений у повісті. він протипоставлений народному характеру, і його ганебна смерть є необхідною моральною відплатою за зрадництво, зраду загальнонародній справі
отличительная черта натуры кирибеевича — желание покрасоваться, “нарядом похвастаться”, “показать удальство своё”. рабская натура, угодничество кирибеевича в нём желание властвовать, ни в чём не знать отказа. алёну дмитриевну он выбирает не только за красоту: его уязвляет её независимость, безразличие к нему, “царскому опричнику”:
у ворот стоят у тесовыхкрасны девушки да молодушки,и любуются, глядя, перешёптываясь,лишь одна не глядит, не любуется,полосатой фатой закрывается.
соблазняя алёну дмитриевну, кирибеевич прельщает её завидным положением, богатством: “станут все тебе завидовать…” слова кирибеевича перед поединком звучат дерзким вызовом уверенного в своей победе царского любимца.
как и положено опричнику, кирибеевич лишён честного имени — он “бусурманский сын”, без роду, без племени, не случайно лермонтов величает калашникова по имени-отчеству, а кирибеевича — только кирибеевичем.
вместе с тем кирибеевич по-своему незаурядная, яркая личность. его не назовёшь безликим прихлебателем, в нём, как и в калашникове, есть удалое начало.
«песня…» — ответ лермонтова бескровной, ничтожной современности. белинский справедливо заметил: “поэт от настоящего мира не удовлетворяющей его жизни перенёсся в прошедшее”. но и в современной лермонтову действительности были те, кто “жадною толпой” стояли у трона, были и “невольники чести”. в достойную великую эпоху, как и в “железный” девятнадцатый век, как и в наше время, конфликт чести и бесчестия, независимой гордой личности и “лукавого рабства” не утрачивает своей остроты.