Василь Голобородько народився на Луганщині. Після закінчення школи майбутній митець працював на шахті, а потім навчався у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, далі у Донецькому університеті, з якого його відрахували через вимогу про впровадження викладання українською мовою. Після цього В. Голобородько працював на найрізноманітніших роботах.
Талановитий український поет В. Голобородько почав друкувати свої твори у 1964 році. У 1970 році у Сполучених Штатах була надрукована його збірка «Летюче віконце», а у 1988 році — поетична збірка «Зелен день». Книга поезій «Ікар на метеликових крилах» з’явилася у 1992 році, а збірка «Калина об Різдві» у 1992 році. Увесь цей час В. Голобородько вивчав український фольклор, використовував у своїх поетичних творах елементи народної творчості.
Поетична творчість В. Голобородька оживляла стародавній світ українських обрядів, пісень і казок. У своїх творах поет намагався осмислити наше складне життя, побачити в ньому своє місце і місце своїх сучасників, передати свої переживання і відчуття. В. Голобородько писав такі слова: «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною». Наприклад, у вірші «Ми йдемо» поет зобразив українців, які гордо йшли своїм віковічним шляхом:
«Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку».
Ствердження про те, що кожне українське слово прописане у літописах і проспіване в піснях, В. Голобородько стверджував і у вірші «Наша мова».
Відтворюючи красу української природи, поет зобразив незвичайну красу конвалії, яку відобразив у поезії «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой цього поетичного твору виходить на ріг вулиці для того, щоб роздати людям квіти, подарувати їм радість і поділитися з ними неповторною красою.
В 12 главе Пётр вел себя благородно,не изменяя своим принципам,отказываясь подать руку Швабрину. Также он был честен,когда раскрылась правда по-поводу Марьи Ивановны.Он не испугался перед Емельяном Пугачёвым,твёрдо и прямо сказав,чтоб тот рассудил влюбленных.Также в конце 12 главы Пётр Гринев повел себя очень благородно,не став опускаться до уровня своего неприятеля - Швабрина.
В 13 главе чётко виден контраст в диалоге между Зуриным и Гриневым. Контраст между Петром в начале романа и в конце. Зурин,сумев когда-то облапошить юного мальца в бильярде теперь видит его совершенно взрослым человеком,который серьезно ему заявляет о девушке.Петр также переживал за своего "друга" - Пугачева,что характеризует Гринева,как очень чувствительного человека.
В 14 главе Петр Гринев снова себя ведет,как подобает настоящему офицеру и просто честному человеку.Не смотря ни на что,он,жертвуя собой прикрывает свою возлюбленную - Марью Ивановну,чтобы ее не впутывать в свои проблемы.Петр Гринев готов пожертвовать собой,ради других - это самое важное качество настоящего человека.
Василь Голобородько народився на Луганщині. Після закінчення школи майбутній митець працював на шахті, а потім навчався у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, далі у Донецькому університеті, з якого його відрахували через вимогу про впровадження викладання українською мовою. Після цього В. Голобородько працював на найрізноманітніших роботах.
Талановитий український поет В. Голобородько почав друкувати свої твори у 1964 році. У 1970 році у Сполучених Штатах була надрукована його збірка «Летюче віконце», а у 1988 році — поетична збірка «Зелен день». Книга поезій «Ікар на метеликових крилах» з’явилася у 1992 році, а збірка «Калина об Різдві» у 1992 році. Увесь цей час В. Голобородько вивчав український фольклор, використовував у своїх поетичних творах елементи народної творчості.
Поетична творчість В. Голобородька оживляла стародавній світ українських обрядів, пісень і казок. У своїх творах поет намагався осмислити наше складне життя, побачити в ньому своє місце і місце своїх сучасників, передати свої переживання і відчуття. В. Голобородько писав такі слова: «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною». Наприклад, у вірші «Ми йдемо» поет зобразив українців, які гордо йшли своїм віковічним шляхом:
«Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку».
Ствердження про те, що кожне українське слово прописане у літописах і проспіване в піснях, В. Голобородько стверджував і у вірші «Наша мова».
Відтворюючи красу української природи, поет зобразив незвичайну красу конвалії, яку відобразив у поезії «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой цього поетичного твору виходить на ріг вулиці для того, щоб роздати людям квіти, подарувати їм радість і поділитися з ними неповторною красою.
В 12 главе Пётр вел себя благородно,не изменяя своим принципам,отказываясь подать руку Швабрину. Также он был честен,когда раскрылась правда по-поводу Марьи Ивановны.Он не испугался перед Емельяном Пугачёвым,твёрдо и прямо сказав,чтоб тот рассудил влюбленных.Также в конце 12 главы Пётр Гринев повел себя очень благородно,не став опускаться до уровня своего неприятеля - Швабрина.
В 13 главе чётко виден контраст в диалоге между Зуриным и Гриневым. Контраст между Петром в начале романа и в конце. Зурин,сумев когда-то облапошить юного мальца в бильярде теперь видит его совершенно взрослым человеком,который серьезно ему заявляет о девушке.Петр также переживал за своего "друга" - Пугачева,что характеризует Гринева,как очень чувствительного человека.
В 14 главе Петр Гринев снова себя ведет,как подобает настоящему офицеру и просто честному человеку.Не смотря ни на что,он,жертвуя собой прикрывает свою возлюбленную - Марью Ивановну,чтобы ее не впутывать в свои проблемы.Петр Гринев готов пожертвовать собой,ради других - это самое важное качество настоящего человека.
Объяснение: