18 червня «колишній художник» Шевченко, тепер «рядовий» 5 лінійного батальйону Оренбурзького Корпусу, виїхав з Оренбургу до місця нової «служби», до фортеці Орської, де стояв батальйон. До Орської від Оренбургу було 280 кілометрів. Шевченко мав гроші й протекцію і міг собі найняти коні. По дорозі, що її відбув у п’ять разів повільніше, ніж з Петербурґу до Оренбурґу, міг придивитися докладно до нового краю, що надовго мав для нього бути «незамкнутою тюрмою». Враження свої пізніше описав. Під час цієї подорожі в ньому прокинувся дух мандрівника-краєзнавця. Радів, побачивши єдине на дорозі «село, вкрите зеленню». Була це Островна – слобода, заселена українськими колоністами. До сліз зворушив його вигляд тієї типової української степової оселі, «що так живо нагадувала йому його прекрасний рідний край»; тут він «потішив… душу свою рідною розмовою».
У Губерлі, передостанній станції перед Орською, милувався мальовничими Губерлинськими горами. Наступного дня кілька годин підіймався на Губерлинський хребет, звідки відкрився вид на пустельний степ, а по останній станції Подгорная треба було підійматися на нове плоске узгір’я другого ланцюга цих гір. З узгір’я побачив уже він «пустелю, що від неї душа холонула». Здалася йому та пустеля «розкритою могилою», що «ладна його живцем поховати». Вдивляючись у «сумну панораму», «помітив серед неї біленьку плямочку, оточену червонорудою стрічкою». Це була Орська фортеця. Під’їжджаючи ближче до неї, думав, «чи співають пісні в цій кріпості, і ладен був Бог-зна на що закластися, що не співають. При такій декорації можлива тільки тиша, що її переривають тяжкі зітхання, а не голосні пісні». Виявилося, що «біла плямка – це невеличка мурована церква на горі, а червоноруда стрічка – то були дахи урядових будинків, а саме – казарма, цойґгавзи тощо».
Вполне закономерно роман заканчивается смертью главного героя - Ильи Обломова. Это как приговор тому образу жизни который он вел и который не вел ни к чему. Впрочем, Обломов нашел свое счастье, он женился на Агафье, у него родился сын. Вот только его равнодушие и лень полностью разорили Обломова, самому за хозяйством ему приглядывать было не с руки, а мошенники не дремали. Так что после смерти отца сыну Обломова грозила бы нищета, если бы не Штольц, который, к тому времени женившийся на Ольге, взял мальчика на воспитание. Думаю, что с таким приемным отцом из Андрея Обломова должен бы вырасти совсем другой человек, нежели был его родной отец.
18 червня «колишній художник» Шевченко, тепер «рядовий» 5 лінійного батальйону Оренбурзького Корпусу, виїхав з Оренбургу до місця нової «служби», до фортеці Орської, де стояв батальйон. До Орської від Оренбургу було 280 кілометрів. Шевченко мав гроші й протекцію і міг собі найняти коні. По дорозі, що її відбув у п’ять разів повільніше, ніж з Петербурґу до Оренбурґу, міг придивитися докладно до нового краю, що надовго мав для нього бути «незамкнутою тюрмою». Враження свої пізніше описав. Під час цієї подорожі в ньому прокинувся дух мандрівника-краєзнавця. Радів, побачивши єдине на дорозі «село, вкрите зеленню». Була це Островна – слобода, заселена українськими колоністами. До сліз зворушив його вигляд тієї типової української степової оселі, «що так живо нагадувала йому його прекрасний рідний край»; тут він «потішив… душу свою рідною розмовою».
У Губерлі, передостанній станції перед Орською, милувався мальовничими Губерлинськими горами. Наступного дня кілька годин підіймався на Губерлинський хребет, звідки відкрився вид на пустельний степ, а по останній станції Подгорная треба було підійматися на нове плоске узгір’я другого ланцюга цих гір. З узгір’я побачив уже він «пустелю, що від неї душа холонула». Здалася йому та пустеля «розкритою могилою», що «ладна його живцем поховати». Вдивляючись у «сумну панораму», «помітив серед неї біленьку плямочку, оточену червонорудою стрічкою». Це була Орська фортеця. Під’їжджаючи ближче до неї, думав, «чи співають пісні в цій кріпості, і ладен був Бог-зна на що закластися, що не співають. При такій декорації можлива тільки тиша, що її переривають тяжкі зітхання, а не голосні пісні». Виявилося, що «біла плямка – це невеличка мурована церква на горі, а червоноруда стрічка – то були дахи урядових будинків, а саме – казарма, цойґгавзи тощо».
Вот
Объяснение:
Вполне закономерно роман заканчивается смертью главного героя - Ильи Обломова. Это как приговор тому образу жизни который он вел и который не вел ни к чему. Впрочем, Обломов нашел свое счастье, он женился на Агафье, у него родился сын. Вот только его равнодушие и лень полностью разорили Обломова, самому за хозяйством ему приглядывать было не с руки, а мошенники не дремали. Так что после смерти отца сыну Обломова грозила бы нищета, если бы не Штольц, который, к тому времени женившийся на Ольге, взял мальчика на воспитание. Думаю, что с таким приемным отцом из Андрея Обломова должен бы вырасти совсем другой человек, нежели был его родной отец.