Главные герои повести — боярская дочь Наталья и Алексей Любославский. Алексей и Наталья решились на отчаянный поступок, а после доказали свою честность и истинную храбрость, сражаясь с врагами. И боярин Матвей, и царь не помнили зла, когда Наталья и Алексей им открылись, а признали их заслуги и право жить вместе по любви. Алексей доверил Наталье тайну, что он сын оклеветанного и несправедливо осуждённого боярина Любославского, бежавшего за пределы Отечества. Алексей не был уверен, что царь отнесётся к нему снисходительно, и поэтому жил отшельником и никому не рассказывал, кто он такой. Влюблённым няня Натальи, соблазнившаяся подарками от Алексея, а также старый священник, согласившийся, ничего не спрашивая, тайно их обвенчать. Без их у молодых людей ничего бы не получилось. Наталья была очень красивой восемнадцатилетнёй девушкой, дочерью боярина Матвея. Она была’честной, доброй и простодушной. Она любила природу, с огромным уважением относилась к своему отцу. Воспитание девушек в то время было такое, что она не умела даже читать и писать. Конечно, для Алексея она не могла стать человеком, с которым можно обсуждать вопросы политики или развития государства (а ясно, что Алексей в этом нуждался, будучи жертвой политической борьбы и оказавшись в одиночестве). Но она могла умиротворить его, дать ощущение собственной ценности, принять со всеми его сомнениями, как бы сгладить острые углы. Её преданность проявилась в том, что даже на войну она отправилась вместе с ним. Это, а также то, что она убежала из дома, говорит о большой решительности и силе характера. Наверное, участие в военных действиях сделало её твёрже и мудрее. Алексей был сыном репрессированного боярина, бежавшего в своё время из страны и после смерти отца на свой страх и риск тайно вернувшегося обратно. Это говорит о большой любви к родине и смелости. Он сразу почувствовал незаурядность Натальи и проявил большую настойчивость, чтобы добиться своего. Он искал случая отличиться так, чтобы с полным правом предстать перед глазами царя, и участие его в войне этому Наверное, он был очень порывистым и энергичным человеком, не любил бездействовать и искренне выполнял свой долг так, как он его понимал. Кроме этого он был талантливым рисовальщиком, что для человека его ранга было совсем нетипично. И Алексей, и Наталья были очень эмоциональны, и многие поступки совершали под влиянием эмоций. Но их эмоции были благородны.
Ця детективна історія починається з того, що в родині далеко не пересічних українців, а «справжніх патріотів» з’являється машина червоного кольору «корида». Машка (так лагідно називають не новий автомобіль) незвичайна, але про те ніхто поки не знає. І невдовзі Наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. Їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. Наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім. Хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником Леніну на Бессарабці, а чорти називають царицю Катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі. Та повернемось на початок. Дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида. Ось який він, той козак: «У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом» (С.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне. Мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. Але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням? Чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо. Окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки Наталочки. Вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. Обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. Наведу кілька красномовних цитат: «Мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. А тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти» (С.14). Коли Наталочка із батьками приїздить у Берестечко на Козацькі Могили, ось що вони бачать: «Перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї України. Машку теж прилаштували в одному з рядів. Всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка при скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. Наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на оточений муром пагорб, з якого линув церковний спів. Богослужіння ще не скінчилося. Безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. Тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (С.59-60).
Главные герои повести — боярская дочь Наталья и Алексей Любославский. Алексей и Наталья решились на отчаянный поступок, а после доказали свою честность и истинную храбрость, сражаясь с врагами. И боярин Матвей, и царь не помнили зла, когда Наталья и Алексей им открылись, а признали их заслуги и право жить вместе по любви. Алексей доверил Наталье тайну, что он сын оклеветанного и несправедливо осуждённого боярина Любославского, бежавшего за пределы Отечества. Алексей не был уверен, что царь отнесётся к нему снисходительно, и поэтому жил отшельником и никому не рассказывал, кто он такой. Влюблённым няня Натальи, соблазнившаяся подарками от Алексея, а также старый священник, согласившийся, ничего не спрашивая, тайно их обвенчать. Без их у молодых людей ничего бы не получилось. Наталья была очень красивой восемнадцатилетнёй девушкой, дочерью боярина Матвея. Она была’честной, доброй и простодушной. Она любила природу, с огромным уважением относилась к своему отцу. Воспитание девушек в то время было такое, что она не умела даже читать и писать. Конечно, для Алексея она не могла стать человеком, с которым можно обсуждать вопросы политики или развития государства (а ясно, что Алексей в этом нуждался, будучи жертвой политической борьбы и оказавшись в одиночестве). Но она могла умиротворить его, дать ощущение собственной ценности, принять со всеми его сомнениями, как бы сгладить острые углы. Её преданность проявилась в том, что даже на войну она отправилась вместе с ним. Это, а также то, что она убежала из дома, говорит о большой решительности и силе характера. Наверное, участие в военных действиях сделало её твёрже и мудрее. Алексей был сыном репрессированного боярина, бежавшего в своё время из страны и после смерти отца на свой страх и риск тайно вернувшегося обратно. Это говорит о большой любви к родине и смелости. Он сразу почувствовал незаурядность Натальи и проявил большую настойчивость, чтобы добиться своего. Он искал случая отличиться так, чтобы с полным правом предстать перед глазами царя, и участие его в войне этому Наверное, он был очень порывистым и энергичным человеком, не любил бездействовать и искренне выполнял свой долг так, как он его понимал. Кроме этого он был талантливым рисовальщиком, что для человека его ранга было совсем нетипично. И Алексей, и Наталья были очень эмоциональны, и многие поступки совершали под влиянием эмоций. Но их эмоции были благородны.
І невдовзі Наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. Їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. Наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім.
Хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником Леніну на Бессарабці, а чорти називають царицю Катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі.
Та повернемось на початок. Дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида.
Ось який він, той козак:
«У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом» (С.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне.
Мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. Але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням?
Чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо.
Окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки Наталочки. Вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. Обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. Наведу кілька красномовних цитат:
«Мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. А тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти» (С.14).
Коли Наталочка із батьками приїздить у Берестечко на Козацькі Могили, ось що вони бачать:
«Перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї України. Машку теж прилаштували в одному з рядів. Всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка при скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. Наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на оточений муром пагорб, з якого линув церковний спів. Богослужіння ще не скінчилося. Безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. Тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (С.59-60).