Какой смысл автор вкладывает в вопрос, завершающий стихотворение? Как вы могли бы на него ответить? Аргументируйте свое мнение,опираясь на текст стихотворения,вступительную статью и материал рцбрики "Из первых уст".
Аммос Фёдорович Ляпкин-Тяпкин - второстепенный герой комедии Николая Васильевича Гоголя "Ревизор", судья-взяточник, принимающий подношения борзыми щенками. Ляпкин-Тяпкин хорошо дополняет картину чиновничьего произвола: одна его фамилия говорит о его работы больше, чем другая текстовая информация. Ляпкин-Тяпкин придерживается принципа "закон что дышло, куда повернул туда и вышло". Судья держится с городничим несколько более свободно, чем другие и даже позволяет себе его оспаривать по простой причине: у Ляпкина-Тяпкина выборная должность и городничий над ним не вполне властен ("избран судьёй по воле дворянства"). Ироничная ремарка автора "прочитавший пять или шесть книг, и потому несколько вольнодумен" напрямую говорит об образованности и кругозоре Ляпкина-Тяпкина. Его карьера, как и карьера большинства чиновников той поры, строится исключительно на удачном знакомстве и взятках. Известно также, что судья больше любит охоту, чем заниматься прямыми обязанностями, поэтому в суде царит запустение и беспорядок. Невежественный и самоуверенный по натуре, Ляпкин-Тяпкин прослыл не просто философом, а "Цицероном", который глубыкомысленно излагает своё мнение по любому поводу. О невежественности косвенным образом говорит тот факт, что, невзирая на пятнадцать лет работы судьёй, этот чиновник считает себя не отличить правого от неправого. Ляпкин-Тяпкин - типичный представитель русского чиновничества, этому судье точно так же присущи низкопоклонство перед вышестоящими и готовность днести на своих коллег, за чем он неоднократно и будет изображён.
Цитаты: "Я говорю всем открыто, что беру взятки, но чем взятки? Борзыми щенками. Это совсем иное дело". "Россия… да… хочет вести войну, и министерия-то, вот видите, и подослала чиновника, чтобы узнать, нет ли где измены". "А деньги в кулаке, да кулак-то весь в огне". "О Боже, вот уж я и под судом! И тележку подвезли схватить меня! " "Ну, город наш! " "Нет, этого уже невозможно выгнать: он говорит, что в детстве мамка его ушибла, и с тех пор от него отдает немного водкою"
Богиня Деметра мала дочку Персефону, батьком якої був громовержець Зевс. Аїд викрав Персефону, і Деметра блукала по всій землі в її пошуках. Через дев’ять днів, зрозумівши, що її пошуки марні, Деметра звернулася за до до Геліосу, який назвав їй ім’я викрадача, і Деметра зрозуміла, що Зевс сам уступив братові свою дочку, вона безсила що-небудь змінити. Змінивши зовнішність, богиня вирушила поневірятися світами. В Ельовсине Деметра опустилася на камінь біля джерела (колодязя) Анфіона. Тут її в сльозах побачили дочки елевсинского царя Келея. Богиня не розповіла дівчатам свою таємницю, сказала, що вона родом з Криту і була пограбована, попросила для себе роботу і дах. Царівни відвели її в дім батька. Входячи в мегарон, богиня зачепила головою одвірок дверей, від чого по дому поширилося сяйво. Цариця Метаніра, що помітила це, зрозуміла, що перед нею непроста смертна. Вона вклонилася богині і запропонувала зайняти своє крісло. Деметра відмовилася і, влаштувавшись на простому дерев’яному сидінні біля столу, віддалася печалі. Вона відмовлялася від вина та їжі, нікого навколо не помічала. Лише гострий жарт служниці Ямби змусила її посміхнутися. Цариця довірила чужинці догляд за своїм сином Демофонт (по Гигину – Триптолема). Протягом кількох ночей немовля подорослішав на рік. Деметра, бажаючи зробити дитину безсмертною, завертала його в пелюшки і клала в палаючу піч. Метаніра одного разу побачила це, підняла крик, веліла віддати дитину. Тоді Деметра постала перед жителями будинку в своєму божественному образі і повеліла побудувати їй храм в Ельовсині, а біля джерела (колодязя) Анфіон за міською стіною – вівтар, натомість пообіцявши навчити їх секретам землеробства. В період поневірянь Деметри на землі припинили сходити врожаї. Люди вмирали від голоду і не приносили жертви богам. Зевс почав посилати за Деметрой богів і богинь, щоб умовити повернутися на Олімп. Але вона, сидячи в чорному одіянні в Елевсинському храмі, не помічала їх. Тоді Зевс велів Аїду повернути Персефону. Але Аїд дав Персефоні гранатових зернят, з’ївши які, вона не може забути підземного царства. Відтоді Персефона дев’ять місяців року проводить у матері, а три місяці мусить залишатися в Аїда. Побачивши Персефону, Деметра вийшла із заціпеніння, скинула траурне вбрання і прикрасила свою голову вінком з волошок. У подяку за гостинність Деметра навчила елевсінців землеробству, і повернулась на Олімп. Вона дала Триптолему насіння пшениці, і він перший зорав і засіяв поле. Потім, за велінням Деметри Триптолем облетів усі країни світу на запряженій крилатими зміями колісниці і всюди навчив людей землеробству.
Ляпкин-Тяпкин придерживается принципа "закон что дышло, куда повернул туда и вышло". Судья держится с городничим несколько более свободно, чем другие и даже позволяет себе его оспаривать по простой причине: у Ляпкина-Тяпкина выборная должность и городничий над ним не вполне властен ("избран судьёй по воле дворянства"). Ироничная ремарка автора "прочитавший пять или шесть книг, и потому несколько вольнодумен" напрямую говорит об образованности и кругозоре Ляпкина-Тяпкина. Его карьера, как и карьера большинства чиновников той поры, строится исключительно на удачном знакомстве и взятках.
Известно также, что судья больше любит охоту, чем заниматься прямыми обязанностями, поэтому в суде царит запустение и беспорядок. Невежественный и самоуверенный по натуре, Ляпкин-Тяпкин прослыл не просто философом, а "Цицероном", который глубыкомысленно излагает своё мнение по любому поводу. О невежественности косвенным образом говорит тот факт, что, невзирая на пятнадцать лет работы судьёй, этот чиновник считает себя не отличить правого от неправого.
Ляпкин-Тяпкин - типичный представитель русского чиновничества, этому судье точно так же присущи низкопоклонство перед вышестоящими и готовность днести на своих коллег, за чем он неоднократно и будет изображён.
Цитаты:
"Я говорю всем открыто, что беру взятки, но чем взятки? Борзыми щенками. Это совсем иное дело".
"Россия… да… хочет вести войну, и министерия-то, вот видите, и подослала чиновника, чтобы узнать, нет ли где измены".
"А деньги в кулаке, да кулак-то весь в огне".
"О Боже, вот уж я и под судом! И тележку подвезли схватить меня! "
"Ну, город наш! "
"Нет, этого уже невозможно выгнать: он говорит, что в детстве мамка его ушибла, и с тех пор от него отдает немного водкою"
Богиня Деметра мала дочку Персефону, батьком якої був громовержець Зевс. Аїд викрав Персефону, і Деметра блукала по всій землі в її пошуках. Через дев’ять днів, зрозумівши, що її пошуки марні, Деметра звернулася за до до Геліосу, який назвав їй ім’я викрадача, і Деметра зрозуміла, що Зевс сам уступив братові свою дочку, вона безсила що-небудь змінити. Змінивши зовнішність, богиня вирушила поневірятися світами. В Ельовсине Деметра опустилася на камінь біля джерела (колодязя) Анфіона. Тут її в сльозах побачили дочки елевсинского царя Келея. Богиня не розповіла дівчатам свою таємницю, сказала, що вона родом з Криту і була пограбована, попросила для себе роботу і дах. Царівни відвели її в дім батька. Входячи в мегарон, богиня зачепила головою одвірок дверей, від чого по дому поширилося сяйво. Цариця Метаніра, що помітила це, зрозуміла, що перед нею непроста смертна. Вона вклонилася богині і запропонувала зайняти своє крісло. Деметра відмовилася і, влаштувавшись на простому дерев’яному сидінні біля столу, віддалася печалі. Вона відмовлялася від вина та їжі, нікого навколо не помічала. Лише гострий жарт служниці Ямби змусила її посміхнутися. Цариця довірила чужинці догляд за своїм сином Демофонт (по Гигину – Триптолема). Протягом кількох ночей немовля подорослішав на рік. Деметра, бажаючи зробити дитину безсмертною, завертала його в пелюшки і клала в палаючу піч. Метаніра одного разу побачила це, підняла крик, веліла віддати дитину. Тоді Деметра постала перед жителями будинку в своєму божественному образі і повеліла побудувати їй храм в Ельовсині, а біля джерела (колодязя) Анфіон за міською стіною – вівтар, натомість пообіцявши навчити їх секретам землеробства. В період поневірянь Деметри на землі припинили сходити врожаї. Люди вмирали від голоду і не приносили жертви богам. Зевс почав посилати за Деметрой богів і богинь, щоб умовити повернутися на Олімп. Але вона, сидячи в чорному одіянні в Елевсинському храмі, не помічала їх. Тоді Зевс велів Аїду повернути Персефону. Але Аїд дав Персефоні гранатових зернят, з’ївши які, вона не може забути підземного царства. Відтоді Персефона дев’ять місяців року проводить у матері, а три місяці мусить залишатися в Аїда. Побачивши Персефону, Деметра вийшла із заціпеніння, скинула траурне вбрання і прикрасила свою голову вінком з волошок. У подяку за гостинність Деметра навчила елевсінців землеробству, і повернулась на Олімп. Вона дала Триптолему насіння пшениці, і він перший зорав і засіяв поле. Потім, за велінням Деметри Триптолем облетів усі країни світу на запряженій крилатими зміями колісниці і всюди навчив людей землеробству.
Объяснение: