"Айвенго" — це остросюжетний і дуже багатоплановий роман з великою кількістю дiючих осiб. У романi перемiшанi реальнi (однак романтизовані, наприклад, образ короля) iсторичнi фiгури і цілком вигаданi персонажi.
Айвенго і Бріан де Буагільбер – образи лицарів, що протиставлені один одному у творі. Обидва вони сміливі воїни, але в романі вони виступають як суперники й вороги.
Айвенго описаний автором як майже iдеальний романтичний герой, уособлення усіх чеснот лицарства. Айвенго - благородний молодий лицар, син саксонського дворянина Седріка Сакса. Брав участь у III хрестового поході, є сподвижником другом короля Річарда Левове Серце. Айвенго дуже вірний - і своєму коханню (не погодився зрадити свою любов, за що батько його вигнав і позбавив спадщини), і королю (Айвенго, вступивши до його війська, віддано служив йому). Навіть у важких ситуаціях, Айвенго не зраджує короля, кохану, друзів.
Айвенго вражає нас своєю людяністю, що для його суворому времені було нетиповим навіть для лицаря. Айвенго допомагає єврею Ісааку, не дозволяє злодіям пограбувати іновірця. Не оговтавшись після ран, ризикує своїм життям заради Ребеки. Айвенго - благородний: під час поєдинку він не скористався слабкістю суперника. Айвенго прагне до перемоги, але перемоги у чесному бою.
Образ Бриана де Буагильбера у романі дуже яскравий і набагато складніший за образ Айвенго. Образ Буагильбера дуже суперечливий, тому герой вийшов яскравим і живим. Хоча храмовник Буагильбер є негативним персонажем твору, у нього є не тільки негативні риси.
Він - сувора, тверда людина, часто буває і грубим, і жорстоким. Потім, коли закохується в Ревеку, він розкривається як дуже пристрасна людина. У його душі іде запекла внутрiшня боротьба. Бриан де Буагильбер готовий заради своєï пристрастi вiдмовитися вiд свого iменi, титулу, знеславити себе. Під час турнiру, на якому вирiшується, чи буде жити Ревека, вiн вмирає вiд переживань.
Він - суперечлива натура. Ревека говорить йому: "У тебе сильна душа; іноді в ній спалахують благородні і великі пориви. Але вона - як занедбаний сад, що належить недбайливому господареві: бур`яни розрослися в ній і заглушили здорові паростки".
Ровена — знатна саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов’язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.
Ребекка — дочка багатого єврея Ісаака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, «щоб вижити в цьому жорсткому світі».
ДОКАЖУ ПО ЦИТАТАМ ИЗ ПРОИЗВЕДЕНИЙ. ЦИТАТЫ КОТОРЫЕ ПОКАЗЫВАЮТ СУЕВЕРИЕ В ПРОИЗВЕДЕНИЯХ,
ДОКАЗАТЕЛЬСТВА:
Заяц! Заяц!... Заяц дорогу перебежал!.. Не судьба, знать, мне две тысячи четыреста получать... Ворочай назад, Митька! Не судьба! (“Не судьба”, 1885)
- Быть, барин, беде! - сказал ямщик, оборачиваясь ко мне и указывая кнутом на зайца, перебегающего нам дорогу (“Ночь перед судом”, 1886)
Во дворе Глоткина всю ночь выла собака. Моя кухарка Пелагея говорит, что это верная примета. (“Из дневника бухгалтера”, 1883)
Ежели священник на дороге встретится, то быть беде. (“Не судьба”, 1885)
Как только начну что-нибудь тринадцатого числа... то всегда кончаю плохо. (“Не судьба”, 1885)
Свистеть в комнате грех... Вот у нас Седельников свистел, свистел, да и просвистелся… Свистел в своей лавке от утра до вечера и просвистел свою бакалею в трубу! Весь в долгах теперь... И мне двести рублей должен... (“Забыл”, 1882)
Нехорошо,- сказала она, ставя свой стакан и ещё больше бледнея. - Нехорошая примета. Это значит, что в этом году с нами случится что-нибудь недоброе. (“Шампанское”, 1887)
- Слышь, Макар! - кричит отец невесты. - Назад из церкви поезжайте другой дорогой! Примета есть! (“ Свадьба”, 1887)
Самовар гудел, предсказывая что-то недоброе (“В овраге”, 1900);
Солнце уже зашло, и на горизонте пылало красное зарево, предвещавшее на завтра ветреную погоду. (“Чёрный монах”, 1894)
"Айвенго" — це остросюжетний і дуже багатоплановий роман з великою кількістю дiючих осiб. У романi перемiшанi реальнi (однак романтизовані, наприклад, образ короля) iсторичнi фiгури і цілком вигаданi персонажi.
Айвенго і Бріан де Буагільбер – образи лицарів, що протиставлені один одному у творі. Обидва вони сміливі воїни, але в романі вони виступають як суперники й вороги.
Айвенго описаний автором як майже iдеальний романтичний герой, уособлення усіх чеснот лицарства. Айвенго - благородний молодий лицар, син саксонського дворянина Седріка Сакса. Брав участь у III хрестового поході, є сподвижником другом короля Річарда Левове Серце. Айвенго дуже вірний - і своєму коханню (не погодився зрадити свою любов, за що батько його вигнав і позбавив спадщини), і королю (Айвенго, вступивши до його війська, віддано служив йому). Навіть у важких ситуаціях, Айвенго не зраджує короля, кохану, друзів.
Айвенго вражає нас своєю людяністю, що для його суворому времені було нетиповим навіть для лицаря. Айвенго допомагає єврею Ісааку, не дозволяє злодіям пограбувати іновірця. Не оговтавшись після ран, ризикує своїм життям заради Ребеки. Айвенго - благородний: під час поєдинку він не скористався слабкістю суперника. Айвенго прагне до перемоги, але перемоги у чесному бою.
Образ Бриана де Буагильбера у романі дуже яскравий і набагато складніший за образ Айвенго. Образ Буагильбера дуже суперечливий, тому герой вийшов яскравим і живим. Хоча храмовник Буагильбер є негативним персонажем твору, у нього є не тільки негативні риси.
Він - сувора, тверда людина, часто буває і грубим, і жорстоким. Потім, коли закохується в Ревеку, він розкривається як дуже пристрасна людина. У його душі іде запекла внутрiшня боротьба. Бриан де Буагильбер готовий заради своєï пристрастi вiдмовитися вiд свого iменi, титулу, знеславити себе. Під час турнiру, на якому вирiшується, чи буде жити Ревека, вiн вмирає вiд переживань.
Він - суперечлива натура. Ревека говорить йому: "У тебе сильна душа; іноді в ній спалахують благородні і великі пориви. Але вона - як занедбаний сад, що належить недбайливому господареві: бур`яни розрослися в ній і заглушили здорові паростки".
Ровена — знатна саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов’язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.
Ребекка — дочка багатого єврея Ісаака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, «щоб вижити в цьому жорсткому світі».
ДОКАЖУ ПО ЦИТАТАМ ИЗ ПРОИЗВЕДЕНИЙ. ЦИТАТЫ КОТОРЫЕ ПОКАЗЫВАЮТ СУЕВЕРИЕ В ПРОИЗВЕДЕНИЯХ,
ДОКАЗАТЕЛЬСТВА:
Заяц! Заяц!... Заяц дорогу перебежал!.. Не судьба, знать, мне две тысячи четыреста получать... Ворочай назад, Митька! Не судьба! (“Не судьба”, 1885)
- Быть, барин, беде! - сказал ямщик, оборачиваясь ко мне и указывая кнутом на зайца, перебегающего нам дорогу (“Ночь перед судом”, 1886)
Во дворе Глоткина всю ночь выла собака. Моя кухарка Пелагея говорит, что это верная примета. (“Из дневника бухгалтера”, 1883)
Ежели священник на дороге встретится, то быть беде. (“Не судьба”, 1885)
Как только начну что-нибудь тринадцатого числа... то всегда кончаю плохо. (“Не судьба”, 1885)
Свистеть в комнате грех... Вот у нас Седельников свистел, свистел, да и просвистелся… Свистел в своей лавке от утра до вечера и просвистел свою бакалею в трубу! Весь в долгах теперь... И мне двести рублей должен... (“Забыл”, 1882)
Нехорошо,- сказала она, ставя свой стакан и ещё больше бледнея. - Нехорошая примета. Это значит, что в этом году с нами случится что-нибудь недоброе. (“Шампанское”, 1887)
- Слышь, Макар! - кричит отец невесты. - Назад из церкви поезжайте другой дорогой! Примета есть! (“ Свадьба”, 1887)
Самовар гудел, предсказывая что-то недоброе (“В овраге”, 1900);
Солнце уже зашло, и на горизонте пылало красное зарево, предвещавшее на завтра ветреную погоду. (“Чёрный монах”, 1894)
УДАЧИ!!