В «Записки охотника» И. С. Тургенева входит рассказ «Бежин луг» . Рассказ ведется от лица автора, который одновременно является персонажем — охотником, сбившимся с дороги и заблудившимся в июльскую ночь. Герой рассказа, Пётр Петрович, охотясь, заблудился в лесу и вышел к месту, которое местные жители называли Бежиным лугом. Здесь он заметил костёр, рядом с которым сидели люди. Подойдя поближе, он увидел мальчиков, которые стерегли табун лошадей. Они приняли Петра Петровича как доброго путешественника, а не как конокрада, которых сторожи лошадей всегда опасаются. Видно, было в его внешности что-то притягивающее и доверительное. Они по-братски пригласили его к огню и переночевать. Мальчиков было пять. Федя был одним из заводил, сын зажиточного крестьянина. Павел - немного неказист, но в нём чувствовалась железная воля. У Кости было необычное лицо, похожее на лицо белки, с задумчивым взором. Ваня был самый тихий, неразговорчивый мальчик лет семи. А у Ильюши было неприметное лицо, но зато он знал много прибауток, легенд. Мальчики стали рассказывать друг другу разные поверья, связанные с нечистой силой. Конечно, все эти истории – выдумка, но ребята верят всему, ни в чём не сомневаясь. Для них это - развлечение, детские забавы.
Який би літературний твір мені не довелося розглядати, в будь-якому випадку можна прийти до висновку про те, що він здатний дати мені щось нове і корисне. Кожен автор прагне поділитися з людьми чимось своїм і цінним, в той же час багато письменників є справді мудрими і грамотними людьми, які знають дуже багато корисного. Зокрема, напевно таким же був і автор роману «П’ятнадцятирічний капітан» Жуль Верн. У будь-якому випадку я можу сказати, що цей роман навчив мене багато чому.
Говорити і писати про те, чого я навчився під час прочитання цього роману, я б міг досить довго. У ньому багато такого, що захоплювало мене до глибини душі, наштовхувало на певні думки і змушувало задуматися про ті чи інші аспекти буття. Однак все-таки я вважаю за потрібне виділити найголовніший аспект, щось таке, що здалося мені найбільш важливим у цьому романі. Як мені здається, кожна молода людина може навчатися у головного героя цього роману Діка Сенда. І його поведінка – це і є те, чому потрібно вчитися. Що ж такого особливого в поведінці Діка Сенда і яким чином вона мене навчила?
По-перше, варто відзначити, що Дік Сенд опинився в складних життєвих обставинах, в яких далеко не кожна молода людина може вижити. Безліч разів він був на межі катастрофічних неприємностей. Його могли вбити вороги, він міг допустити якусь помилку, яка погубила б не тільки його, а й багатьох інших людей. Втім, незважаючи на все це, Дік Сенд розумів, що доля і життя вимагає від нього вести себе не як дитина, але як доросла людина, відповідальний чоловік. І як би складно йому не було впоратися з таким завданням, Дік Сенд робив усе, що міг, ні на секунду не замислюючись про те, щоб здатися. Думаю, що подібну рису характеру і духу можу взяти у нього і я. Як би важко мені не було під час життя, потрібно бути готовим до цих складнощів. Доросле життя все одно рано чи пізно почнеться, тому потрібно бути готовим до всього.
Якщо порівнювати цей твір з іншими романами, які я нещодавно прочитав, можна сказати, що він дає найбільше можливостей навчитися чомусь корисному. Це так, перш за все, тому, що в ньому зображений такий же молодий чоловік, як і я. Ось тільки у Діка Сенда життя було набагато складніше, йому було потрібно боротися з несприятливими обставинами. Я можу навчитися того, що він робив, читаючи сторінки цього роману. І варто сказати, що мені це успішно вдалося, тому у своєму подальшому житті я можу брати з Діка Сенда приклад.
Герой рассказа, Пётр Петрович, охотясь, заблудился в лесу и вышел к месту, которое местные жители называли Бежиным лугом. Здесь он заметил костёр, рядом с которым сидели люди. Подойдя поближе, он увидел мальчиков, которые стерегли табун лошадей. Они приняли Петра Петровича как доброго путешественника, а не как конокрада, которых сторожи лошадей всегда опасаются. Видно, было в его внешности что-то притягивающее и доверительное. Они по-братски пригласили его к огню и переночевать. Мальчиков было пять. Федя был одним из заводил, сын зажиточного крестьянина. Павел - немного неказист, но в нём чувствовалась железная воля. У Кости было необычное лицо, похожее на лицо белки, с задумчивым взором. Ваня был самый тихий, неразговорчивый мальчик лет семи. А у Ильюши было неприметное лицо, но зато он знал много прибауток, легенд. Мальчики стали рассказывать друг другу разные поверья, связанные с нечистой силой. Конечно, все эти истории – выдумка, но ребята верят всему, ни в чём не сомневаясь. Для них это - развлечение, детские забавы.
Який би літературний твір мені не довелося розглядати, в будь-якому випадку можна прийти до висновку про те, що він здатний дати мені щось нове і корисне. Кожен автор прагне поділитися з людьми чимось своїм і цінним, в той же час багато письменників є справді мудрими і грамотними людьми, які знають дуже багато корисного. Зокрема, напевно таким же був і автор роману «П’ятнадцятирічний капітан» Жуль Верн. У будь-якому випадку я можу сказати, що цей роман навчив мене багато чому.
Говорити і писати про те, чого я навчився під час прочитання цього роману, я б міг досить довго. У ньому багато такого, що захоплювало мене до глибини душі, наштовхувало на певні думки і змушувало задуматися про ті чи інші аспекти буття. Однак все-таки я вважаю за потрібне виділити найголовніший аспект, щось таке, що здалося мені найбільш важливим у цьому романі. Як мені здається, кожна молода людина може навчатися у головного героя цього роману Діка Сенда. І його поведінка – це і є те, чому потрібно вчитися. Що ж такого особливого в поведінці Діка Сенда і яким чином вона мене навчила?
По-перше, варто відзначити, що Дік Сенд опинився в складних життєвих обставинах, в яких далеко не кожна молода людина може вижити. Безліч разів він був на межі катастрофічних неприємностей. Його могли вбити вороги, він міг допустити якусь помилку, яка погубила б не тільки його, а й багатьох інших людей. Втім, незважаючи на все це, Дік Сенд розумів, що доля і життя вимагає від нього вести себе не як дитина, але як доросла людина, відповідальний чоловік. І як би складно йому не було впоратися з таким завданням, Дік Сенд робив усе, що міг, ні на секунду не замислюючись про те, щоб здатися. Думаю, що подібну рису характеру і духу можу взяти у нього і я. Як би важко мені не було під час життя, потрібно бути готовим до цих складнощів. Доросле життя все одно рано чи пізно почнеться, тому потрібно бути готовим до всього.
Якщо порівнювати цей твір з іншими романами, які я нещодавно прочитав, можна сказати, що він дає найбільше можливостей навчитися чомусь корисному. Це так, перш за все, тому, що в ньому зображений такий же молодий чоловік, як і я. Ось тільки у Діка Сенда життя було набагато складніше, йому було потрібно боротися з несприятливими обставинами. Я можу навчитися того, що він робив, читаючи сторінки цього роману. І варто сказати, що мені це успішно вдалося, тому у своєму подальшому житті я можу брати з Діка Сенда приклад.