Ця збірка з’явилася несподівано, наче саме Небо послало її поетові перед смертю… 55 сонетів він написав усього за місяць, коли жив у Швейцарії, у замку Мюзот, у лютому 1922 р. У цій збірці Рільке славить природу, Творця і, попри все, життя, хоча він у цей час був у полоні смертельної хвороби. Збірку він присвятив Вєрі Оукама-Кнооп (1900-1919), юній талановитій танцівниці, яка померла від лейкемії, хвороби, що забрала згодом і самого поета. Він бачив її лише двічі на домашніх концертах у Мюнхені, але її трагічна доля не залишила його байдужим і, вочевидь, надихнула на створення цього циклу. Між збірками «Нові поезії» та «Сонети до Орфея» — сім років, які кардинально змінили Європу й призвели до глибокої духовної кризи в Рільке. Однак саме в цьому циклі уява поета ніби заново відроджує світ, зруйнований Першою світовою війною, повертаючи йому первісну гармонію. Поет Й. Бродський зауважив, що міф потребує поета, і міфу про Орфея надзвичайно поталанило, бо він знайшов Рільке. Орфей у Рільке — уособлення сили мистецтва, що перетворює хаос на космос, поєднує «видимий» (конечний) світ і «невидимий» (безконечний), здатний подолати відчуженість людини.
У сонеті поет зосереджується на передачі сили, яку пробуджує спів Орфея. Поет співає, і весь світ навколо змінюється: починають рости дерева, а з лісу виходять умиротворені звірі послухати співця… І саме з цього співу народжується новий світ.
Совсем недавно ушёл из жизни В.П. Астафьев. Он родился 1 сентября 1924 года в Красноярском крае, в селе Овсянка на берегу Енисея. К самому берегу подступает вековая тайга.
Мальчику было 7 лет, когда утонула его мать- Лидия Ильинична. Её он любил безгранично. Только заботами бабушки Екатерины Петровны было окрашено его одинокое сиротское детство. Довелось ему быть беспризорником, узнать, что такое детский дом. Склонность к сочинительству обнаружилась у него очень рано – в 4-5 лет.
За этот талант бабушка звала его «хлопушкой», что по-сибирски означало врунишка. Школу он заканчивал в Игарке.
Из родных мест ушёл добровольцем в 1942 году на фронт, сражался, дважды был ранен, контужен. Награждён орденом Красной Звезды, несколькими медалями. После войны вернулся на родину, работал в газете «Чусовой рабочий», где и началась его литературная деятельность. Всего он создал 373 произведения, писал о войне ,о природе, о своих земляках. До самого последнего дня продолжал писать.
В родной Овсянке он поставил себе дом напротив бабушкиного. В доме горница, небольшой кабинет, небольшой огород. Человеку городскому такие условия покажутся некомфортными, но этот маленький домик лишний раз подтверждает, как этот человек был скромен, несмотря на его известность не только у нас в стране, но и за рубежом.
Его малая родина была самым дорогим для него местом: «Пуще приворотного зелья мне эта даль и эта близь- леса, горы, перевалы и главное – вот эта притиснутая ими к Енисею деревенька, издали, с высоты такая смирная, такая сиротливая, что стоном стонать хочется от любви и жалости к ней».
К самому берегу подступает вековая тайга. В.П. Астафьев писал: «Землю люблю свою и не стаю удивляться её красоте, неистощимому терпению и доброте …. И жизнь предоставляла мне постоянную возможность быть на природе и с природой».
Под стать сибирским богатствам и просторам и талант писателя. Он создал много книг о войне, о мире, о детях, о природе, и каждая из них пропитана радостной музыкой человеческой души.
В Овсянке сегодня существует мемориальный комплекс В.П.Астафьева. Благодаря его усилиям в Красноярске создан литературный музей. В Красноярске же В.П. Астафьеву поставлен памятник
Ця збірка з’явилася несподівано, наче саме Небо послало її поетові перед смертю… 55 сонетів він написав усього за місяць, коли жив у Швейцарії, у замку Мюзот, у лютому 1922 р. У цій збірці Рільке славить природу, Творця і, попри все, життя, хоча він у цей час був у полоні смертельної хвороби. Збірку він присвятив Вєрі Оукама-Кнооп (1900-1919), юній талановитій танцівниці, яка померла від лейкемії, хвороби, що забрала згодом і самого поета. Він бачив її лише двічі на домашніх концертах у Мюнхені, але її трагічна доля не залишила його байдужим і, вочевидь, надихнула на створення цього циклу. Між збірками «Нові поезії» та «Сонети до Орфея» — сім років, які кардинально змінили Європу й призвели до глибокої духовної кризи в Рільке. Однак саме в цьому циклі уява поета ніби заново відроджує світ, зруйнований Першою світовою війною, повертаючи йому первісну гармонію. Поет Й. Бродський зауважив, що міф потребує поета, і міфу про Орфея надзвичайно поталанило, бо він знайшов Рільке. Орфей у Рільке — уособлення сили мистецтва, що перетворює хаос на космос, поєднує «видимий» (конечний) світ і «невидимий» (безконечний), здатний подолати відчуженість людини.
У сонеті поет зосереджується на передачі сили, яку пробуджує спів Орфея. Поет співає, і весь світ навколо змінюється: починають рости дерева, а з лісу виходять умиротворені звірі послухати співця… І саме з цього співу народжується новий світ.
Объяснение:
...
Совсем недавно ушёл из жизни В.П. Астафьев. Он родился 1 сентября 1924 года в Красноярском крае, в селе Овсянка на берегу Енисея. К самому берегу подступает вековая тайга.
Мальчику было 7 лет, когда утонула его мать- Лидия Ильинична. Её он любил безгранично. Только заботами бабушки Екатерины Петровны было окрашено его одинокое сиротское детство. Довелось ему быть беспризорником, узнать, что такое детский дом. Склонность к сочинительству обнаружилась у него очень рано – в 4-5 лет.
За этот талант бабушка звала его «хлопушкой», что по-сибирски означало врунишка. Школу он заканчивал в Игарке.
Из родных мест ушёл добровольцем в 1942 году на фронт, сражался, дважды был ранен, контужен. Награждён орденом Красной Звезды, несколькими медалями. После войны вернулся на родину, работал в газете «Чусовой рабочий», где и началась его литературная деятельность. Всего он создал 373 произведения, писал о войне ,о природе, о своих земляках. До самого последнего дня продолжал писать.
В родной Овсянке он поставил себе дом напротив бабушкиного. В доме горница, небольшой кабинет, небольшой огород. Человеку городскому такие условия покажутся некомфортными, но этот маленький домик лишний раз подтверждает, как этот человек был скромен, несмотря на его известность не только у нас в стране, но и за рубежом.
Его малая родина была самым дорогим для него местом: «Пуще приворотного зелья мне эта даль и эта близь- леса, горы, перевалы и главное – вот эта притиснутая ими к Енисею деревенька, издали, с высоты такая смирная, такая сиротливая, что стоном стонать хочется от любви и жалости к ней».
К самому берегу подступает вековая тайга. В.П. Астафьев писал: «Землю люблю свою и не стаю удивляться её красоте, неистощимому терпению и доброте …. И жизнь предоставляла мне постоянную возможность быть на природе и с природой».
Под стать сибирским богатствам и просторам и талант писателя. Он создал много книг о войне, о мире, о детях, о природе, и каждая из них пропитана радостной музыкой человеческой души.
В Овсянке сегодня существует мемориальный комплекс В.П.Астафьева. Благодаря его усилиям в Красноярске создан литературный музей. В Красноярске же В.П. Астафьеву поставлен памятник