На нашій планеті живе безліч людей, котрі мають свої почуття, свої думки і свою долю. Кожне наше рішення, кожний крок – змінює нашу життєву стежинку. У одних людей, котрі присвятили своє життя родині, дітям та взаємним почуттям – стежка квітуча та хвиляста. В інших, хто усе життя пробув на самоті – вона в темних плямах.
Ще з народження нас оточують батьки та друзі, котрі повчають і допомагають нам у якихось життєвих рішеннях. Але, коли людині виповнюється вісімнадцять років, її життя вже лише в її руках. І саме від неї залежить те, якою саме буде її доля. Ми вибираємо собі друзів, другу половинку, кар’єру. Все це – підґрунтя нашого життя. І у цьому ми переконуємося навіть у творах Т.Г.Шевченка. У своїх віршах він не раз закликав людей боротись за справедливість, за свої права та за свою долю. Закликами до дії просочений увесь «Кобзар», що не може не розчулити навіть саму міцну душу людини.
І, читаючи такі поеми, як «Катерина», «Причинна» та інші ми бачимо, які тяжкі рішення доводилося приймати головним героям, котрі назавжди змінюють усе їх життя.
Ми – господарі своєї долі. Ніхто не має права робити за нас нашу історію. Навіть маленькі кроки до майбутнього вже змінюють щось у нашій життєвій стежинці. Завдяки віршам Шевченко, ми розуміємо, що, якою би не була дорога на нашій стежці, людина в праві її змінити. Для нас зараз наша майбутня дорога – це навчання. Воно прокладе нам шлях до дорослого життя, і саме ми – майбутні господарі цього життя.
Отец и сын Дубровские во многом схожи. Это люди благородные и гордые, сдержанные в словах, но готовые на самые отважные, а порой и отчаянные поступки.
Андрей Гаврилович Дубровский – бедный помещик, дворянин. Несмотря на скромное благосостояние, был человеком уважаемым. Его любили соседи и особенно собственные крепостные и работники. Дубровский был справедлив, решителен, не принимал фальши и лести. Андрей Гаврилович рано лишился супруги и очень любил своего единственного сына. Дубровский старший отправил маленького Владимира в Петербург, дал ему хорошее образование и, несмотря на скудные средства, ни в чем не отказывал.
Владимир Дубровский в начале произведения предстает перед нами типичным игроком и кутилой, человеком который «получал из дому более, нежели должен был ожидать», прожигателем жизни. Однако это быстро меняется, когда он узнает о болезни отца. Владимир бросает всё и едет в родное имение. Он терзается раскаяньем и страхом не увидеть отца живым.
Несмотря на многолетнюю разлуку, отец и сын сохранили по-настоящему теплые чувства. Автор немногословен в описании встречи Дубровских, однако каждое слово, каждый жест пропитан любовью и сопереживанием. Теперь перед нами предстаёт совсем другой Владимир Дубровский – человек честный, благородный, готовый постоять за себя и своих близких, достойный сын своего отца.
Отношения отца и сына Дубровских – внешне такие сдержанные и немногословные на самом деле полны любви, преданности и взаимопонимания.
На нашій планеті живе безліч людей, котрі мають свої почуття, свої думки і свою долю. Кожне наше рішення, кожний крок – змінює нашу життєву стежинку. У одних людей, котрі присвятили своє життя родині, дітям та взаємним почуттям – стежка квітуча та хвиляста. В інших, хто усе життя пробув на самоті – вона в темних плямах.
Ще з народження нас оточують батьки та друзі, котрі повчають і допомагають нам у якихось життєвих рішеннях. Але, коли людині виповнюється вісімнадцять років, її життя вже лише в її руках. І саме від неї залежить те, якою саме буде її доля. Ми вибираємо собі друзів, другу половинку, кар’єру. Все це – підґрунтя нашого життя. І у цьому ми переконуємося навіть у творах Т.Г.Шевченка. У своїх віршах він не раз закликав людей боротись за справедливість, за свої права та за свою долю. Закликами до дії просочений увесь «Кобзар», що не може не розчулити навіть саму міцну душу людини.
І, читаючи такі поеми, як «Катерина», «Причинна» та інші ми бачимо, які тяжкі рішення доводилося приймати головним героям, котрі назавжди змінюють усе їх життя.
Ми – господарі своєї долі. Ніхто не має права робити за нас нашу історію. Навіть маленькі кроки до майбутнього вже змінюють щось у нашій життєвій стежинці. Завдяки віршам Шевченко, ми розуміємо, що, якою би не була дорога на нашій стежці, людина в праві її змінити. Для нас зараз наша майбутня дорога – це навчання. Воно прокладе нам шлях до дорослого життя, і саме ми – майбутні господарі цього життя.
Отец и сын Дубровские во многом схожи. Это люди благородные и гордые, сдержанные в словах, но готовые на самые отважные, а порой и отчаянные поступки.
Андрей Гаврилович Дубровский – бедный помещик, дворянин. Несмотря на скромное благосостояние, был человеком уважаемым. Его любили соседи и особенно собственные крепостные и работники. Дубровский был справедлив, решителен, не принимал фальши и лести. Андрей Гаврилович рано лишился супруги и очень любил своего единственного сына. Дубровский старший отправил маленького Владимира в Петербург, дал ему хорошее образование и, несмотря на скудные средства, ни в чем не отказывал.
Владимир Дубровский в начале произведения предстает перед нами типичным игроком и кутилой, человеком который «получал из дому более, нежели должен был ожидать», прожигателем жизни. Однако это быстро меняется, когда он узнает о болезни отца. Владимир бросает всё и едет в родное имение. Он терзается раскаяньем и страхом не увидеть отца живым.
Несмотря на многолетнюю разлуку, отец и сын сохранили по-настоящему теплые чувства. Автор немногословен в описании встречи Дубровских, однако каждое слово, каждый жест пропитан любовью и сопереживанием. Теперь перед нами предстаёт совсем другой Владимир Дубровский – человек честный, благородный, готовый постоять за себя и своих близких, достойный сын своего отца.
Отношения отца и сына Дубровских – внешне такие сдержанные и немногословные на самом деле полны любви, преданности и взаимопонимания.