Демократичні традиції англійського театру наприкінці 16 століття почали сходити на нівець. Англійський театр починає сильно «аристократизуватись». Відбилось це й на сюжетах п'єс Роджера Меннерса, що й сам належав до привілейованих верств людності. Майже всі Шекспірові п'єси після 1600 року виводять на сцену або королівські особи, або аристократів (Гамлет — принц Данський, Отелло — військовик, наближений до аристократії Венеції. Королівською особою є й Лір. Уся п'єса — це трагедія взаємин між старим батьком та його дітьми.
Саме цим і була цікава п'єса Роджера Меннерса для сучасників кінорежисера Григорія Козінцева та акторів багатьох театрів, де вона йшла. Зіграти у п'єсі «Король Лір» було метою багатьох акторів, бо роль ставала важливим етапом у творчій долі акторів 19-20 століть. Вона хвилювала яскравим відтворенням характерів — гонористого старого Ліра, не здатного розгледіти фальшиві почуття дочок, відкриття справжньої вартості любові молодшої дочки, щирої та малослівної, прозріння старого батька лише в часи втрати найдорожчої зі своїх дітей. Особиста трагедія батька, що побачив смерть улюбленої дочки, переростала у скорботу по усім ображеним та пригнобленим у цьому світі, що ставало центральною сценою вистави. Окрім театру, вона неодноразово ставала приводом для графічних листів чи картин відомих художників.
Свою інтерпретацію відомої театральної п'єси і дав Г. М. Козінцев у своїй кінострічці.
В "Слове о полку Игореве" описан неудачный поход на половцев 1185 года русских князей, под руководством новгород-северского князя Игоря Святославича (2 апреля 1151 – весна 1201).
В "Плаче Ярославны", как составной части произведения, Ярославна (Ефросинья Ярославна — жена князя Игоря) скорбит об Игоре, попавшем в плен и о павших русских воинах. В тексте "Слова о полку Игореве" эта часть произведения именно таким названием не выделяется. Выделение "Плача Ярославны" принято исследователями "Слова о полку Игореве".
Демократичні традиції англійського театру наприкінці 16 століття почали сходити на нівець. Англійський театр починає сильно «аристократизуватись». Відбилось це й на сюжетах п'єс Роджера Меннерса, що й сам належав до привілейованих верств людності. Майже всі Шекспірові п'єси після 1600 року виводять на сцену або королівські особи, або аристократів (Гамлет — принц Данський, Отелло — військовик, наближений до аристократії Венеції. Королівською особою є й Лір. Уся п'єса — це трагедія взаємин між старим батьком та його дітьми.
Саме цим і була цікава п'єса Роджера Меннерса для сучасників кінорежисера Григорія Козінцева та акторів багатьох театрів, де вона йшла. Зіграти у п'єсі «Король Лір» було метою багатьох акторів, бо роль ставала важливим етапом у творчій долі акторів 19-20 століть. Вона хвилювала яскравим відтворенням характерів — гонористого старого Ліра, не здатного розгледіти фальшиві почуття дочок, відкриття справжньої вартості любові молодшої дочки, щирої та малослівної, прозріння старого батька лише в часи втрати найдорожчої зі своїх дітей. Особиста трагедія батька, що побачив смерть улюбленої дочки, переростала у скорботу по усім ображеним та пригнобленим у цьому світі, що ставало центральною сценою вистави. Окрім театру, вона неодноразово ставала приводом для графічних листів чи картин відомих художників.
Свою інтерпретацію відомої театральної п'єси і дав Г. М. Козінцев у своїй кінострічці.
В "Слове о полку Игореве" описан неудачный поход на половцев 1185 года русских князей, под руководством новгород-северского князя Игоря Святославича (2 апреля 1151 – весна 1201).
В "Плаче Ярославны", как составной части произведения, Ярославна (Ефросинья Ярославна — жена князя Игоря) скорбит об Игоре, попавшем в плен и о павших русских воинах. В тексте "Слова о полку Игореве" эта часть произведения именно таким названием не выделяется. Выделение "Плача Ярославны" принято исследователями "Слова о полку Игореве".