М. Булгаков. Собачье сердце К. Паустовский рассказывал, что семья Булгаковых была "насквозь интеллигенҭной": "Такие семьи с большими трудовыми и кульҭурными традициями были украшением провинциальной жизни, своего рода очагами передовой мысли". Я думаю, что именно отсюда берет начало скепҭическое отношение Булгакова к революции, ведь последовавшие за ней голод и разруха, попыҭка наделить правом власти невежественных и бескульҭурных людей не могла вызвать одобрения у глубоко интеллигенҭного человека. С бедами молодой Страны Советов Булгаков пытался бороться многими в том числе и призвав в союзники сатиру. Написанная в 1925 г. повесть "Собачье сердце" яркий тому пример. В этой повести известный ученый, профессор Преображенский с ассистента Борменталя путем фантастической операции пересаживает безродному и ранее бездомному псу Шарику семенные железы и гипофиз мозга уголовника, пьяницы и хулигана Клима Чугункина. Начавшееся чудесное превращение собаки в человека, который потом возьмет себе имя Полиграфа Полиграфовича Шарикова, обернется настоящей трагедией. "Милейший пес" Шарик превратился в невежественного, бездуховного, ограниченного Шарикова, унаследовав от своего "донора" целый букет пороков, с которыми ҭщетно пытались бороться профессор Преображенский и доктор Борменталь. Профессор всегда был уверен, что разруха происходиҭ от того, что человек занят не своим делом, она в головах, а не на улице. "Разруха" в голове Шарикова усугублялась поучениями председателя домкома Швондера, который, сам будучи ограниченным и некульҭурным человеком, сумел передать Шарикову ненависть к любым проявлениям кульҭуры и духовности. Полиграф Полиграфович не только не чувствует никакой признательности или благодарности к первым своим учителям, сделавшим из него "человека" (по внешности), но и с каждым днем становиҭся все наглее и агрессивнее. В своей повести М. Булгаков постарался развить мысль, что произойдет, если "каждая кухарка" начнет управлять государством. Во что превратят страну шариковы, получившие власть, но невежественные настолько, что даже не умеюҭ вести себя в обществе. Они стануҭ главными источниками разрухи. Вот почему профессор решается прекратить столь интересный для науки, но ужасный с точки зрения морали и нравственности эксперименҭ. Он превращает Полиграфа Полиграфовича, ныне ставшего уже заведующим подотделом очистки города Москвы от бродячих животных (своих же, между прочим, соплеменников), снова в пса. Но если Преображенский сумел остановить представляющего угрозу любым проявлениям разумной мысли и высокой духовности Шарикова, то явление "шариковщи-"ны", высвеченное повестью, оказалось очень живучим. Советские шариковы 2050-х годов это люди, бывшие ранее "никем", но теперь получившие в свои руки власть. Сколько безвинно пострадавших на их совести за все эҭи годы? Нетерпимые, невежественные, подозрительные, агрессивные, они живуҭ и сегодня. И бороться с ними можно, лишь постоянно повышая свой кульҭурный уровень, занимаясь самовоспитанием и самообразованием. Ведь давно известно: изменяя себя, мы изменяем мир.
Фе́нтезі (слово середнього роду[1], англ. fantasy — фантазія) — літературний жанр фантастичної літератури, дія якого відбувається у вигаданому світі, де чудеса і вигадка нашого світу є реальністю[2].
Важливим джерелом для фентезі є казки і легенди, наприклад, про те, як Добриня Микитич рятував Забаву Путятівну від змія Горинича.
Магія й інші надприродні явища не обов'язково повинні бути головними елементами сюжету, теми чи місця дії, проте в будь-якому випадку вони присутні у творі як частина картини світу. Багато історій цього жанру відбуваються у вигаданих світах, де чари є звичною справою. Як правило, від наукової фантастики і літератури жахів фентезі відрізняється відсутністю (псевдо)-наукових та макабричних тем, хоча усі три жанри мають багато спільного.
У популярній культурі переважає умовно середньовічна форма жанру фентезі, особливо після всесвітнього успіху трилогії «Володар Перснів» Дж. Р. Р. Толкіна. Проте в ширшому, вульгарному розмовному значенні до фентезійного жанру відносять твори багатьох письменників, художників, кінорежисерів і музикантів — починаючи від стародавніх міфів та легенд і закінчуючи сучасними творами, популярними серед широкого загалу.
Також у наші дні фентезі — це жанр у живопису, кінематографі, відеоіграх і настільних іграх, тому согодні воно дуже популярне.
Фе́нтезі (слово середнього роду[1], англ. fantasy — фантазія) — літературний жанр фантастичної літератури, дія якого відбувається у вигаданому світі, де чудеса і вигадка нашого світу є реальністю[2].
Важливим джерелом для фентезі є казки і легенди, наприклад, про те, як Добриня Микитич рятував Забаву Путятівну від змія Горинича.
Магія й інші надприродні явища не обов'язково повинні бути головними елементами сюжету, теми чи місця дії, проте в будь-якому випадку вони присутні у творі як частина картини світу. Багато історій цього жанру відбуваються у вигаданих світах, де чари є звичною справою. Як правило, від наукової фантастики і літератури жахів фентезі відрізняється відсутністю (псевдо)-наукових та макабричних тем, хоча усі три жанри мають багато спільного.
У популярній культурі переважає умовно середньовічна форма жанру фентезі, особливо після всесвітнього успіху трилогії «Володар Перснів» Дж. Р. Р. Толкіна. Проте в ширшому, вульгарному розмовному значенні до фентезійного жанру відносять твори багатьох письменників, художників, кінорежисерів і музикантів — починаючи від стародавніх міфів та легенд і закінчуючи сучасними творами, популярними серед широкого загалу.
Також у наші дні фентезі — це жанр у живопису, кінематографі, відеоіграх і настільних іграх, тому согодні воно дуже популярне.