Критики считают, что отношение Салтыкова–Щедрина к мужику двойственное. Подумайте, в чём это проявляется. Какие черты русского народа, воплощённые в мужике, достойны уважения? Какие детали говорят, что покорность мужика доходит до абсурда, противоречит здравому смыслу? Cpoчно
С развитием цивилизации человек все больше и больше теряет связь со своими корнями, с источником жизни. Алчность и ненасытность приводят к тому, что человек все дальше уходит от матушки-природы. Вместо того, чтобы с благодарностью принимать ее щедрые дары, он требует все больше и больше, нещадно эксплуатируя землю.
Васюткин дедушка понимает, что человеческая жадность приводит к тому, что ресурсы земли истощаются. Он говорит: «Раньше жили, как бог прикажет, и рыба тучами ходила. А теперь пароходы да моторки всю живность распугали». Также и Васютка, воспитанный на дедушкиных и отцовских рассказах, но все же представитель нового поколения, не всегда думает о последствиях своих поступков. Например, услышав надоедливый крик кедровки, Васютка тут же что не может он долбануть птицу, даром что ружьё в руках». Не стреляет он только потому, что бережет патроны.
Горький опыт Васютки показывает, насколько мудрыми и правильными были советы старших. Идя в тайгу, Васютка берет с собой краюшку хлеба не потому, что собирается в лесу поесть, а потому, что так заведено, и чтобы мать не сердилась. Именно поэтому с собой оказываются у мальчика и спички, и ножик. Заблудившись в тайге, Васютка припоминает все рассказы старших. Благодаря тому, что уже с детства он был опытным таежником, Васютка смог добыть и приготовить утку, развести костер в сыром лесу. Благодаря своим познаниям мальчик сумел найти озеро, которое долгое время спустя было названо его именем и даже отмечено на карте. Это озеро и его: Васютка сообразил, что оно проточное, потому что в озере водится речная рыба, и смог выйти к Енисею.
Рассказ о приключениях Васютки в тайге показывает читателю, как важно любить природу и уважать ее законы. Современный человек уже слишком оторван от земли, он слишком высокого о себе мнения. Человек должен быть для природы не бездумным и безответственным царем, но мудрым и благодарным сыном. Природа и человек неразделимы, и только в гармонии с природой человек может прожить полноценную жизнь.
Не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. Це правильна мова.
Ось дивіться. У Бернарда Шоу, в його п`єсі «Пігмаліон», головна героїня Еліза Дулітл жила за часів королеви Вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин Англії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. Вона виросла у передмісті Лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. І для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.
Еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного оточення, не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. Але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор Хіггінс.
Що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми, всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. На кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать, вчать … рідної мови. І що, як кажуть, у сухому залишку?
Нічого. Як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. Інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. Багато людей говорять досить правильною російською мовою.
Як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? За моїми власними ніяк. Щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. За цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. Складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.
Я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від Англії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.
«Поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. І справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.