Кто читал Профессию Айзек Айзимов Почему Джорджа Плейтена беспокоило начало Олимпиады?
2.Какую несправедливость намерен исправить Джордж?
3.Какую профессию выбрал Джордж? Чем она привлекла его?
4.Что такое День чтения и День образования?
5.Что произошло с героем в День образования?
6.С какой целью Джордж покидает приют?
7.Почему Индженеску заинтересовался Джорджем?
8.Что Джордж предлагает новианину?
9.Что выясняет герой вернувшись в приют?
Пимен – важный персонаж пьесы Пушкина «Борис Годунов», хотя он и задействован всего в одной сцене. В пятой сцене в келье, засветив свою лампаду, пишет летописец Пимен послание потомкам. Начинается эпизод с его монолога о значении труда летописца. Герой говорит, что пишет свое последнее сказание. Он думает, что знания многих событий и умение их описать – это дар. И за него он благодарен. Монах чувствует свою ответственность за летопись. Поэтому каждое событие описывает подробно и объективно, не позволяя эмоциям исказить историю. Ведь когда-то «отряхнув пыль веков» другой трудолюбивый монах может найти его летопись и переписать для будущих поколений. Вот почему Пимен так старается все описывать правдиво. Люди, по его мнению, должны знать настоящую историю. И в этом заключается Великое значение труда летописцев – сохранить в своих сказаниях истину.
Пимен говорит в монологе, что почти исполнил долг, завещанный ему свыше. Уже память не так хороша его, как раньше. Поэтому и заканчивает он свою летопись. Осталось одно последнее сказание – о злодеянии царя Бориса Годунова по отношению к невинному царевичу Димитрию.
Примечательным является и то, что свой труд Пимен оставляет безымянным. Значит, что заботится он не о своей славе, а трудится только во благо потомкам. Этот человек в своей жизни повидал многое, бывал в боях, знал вкус власти и славы. И вот сейчас нашел смирение в монастыре. Его душу больше не мучает гордыня и тщеславие. Поэтому он дает наставления молодому монаху Григорию. Он учит его подавлять свои желания, ведь от них только беды. Вот только это понятно зрелому Пимену, а не юному дьячку.
Григорій Сковорода – одна з найпомітніших постатей української літератури. Він жив в період зародження капіталістичних відносин між Росією та Україною, під час кріпосницького гніту. Його обурювали тогочасні несправедливі порядки, прагнув змінити становище, коли дармоїди живуть за рахунок праці мільйонів знедолених.
Незважаючи на те, що його твори було заборонено друкувати, вони поширювалися за до листування. В них він розкриває питання про необхідність пізнати самого себе, про людське щастя, викриває і засуджує негативні риси людей, оспівує свободу. У своїх байках він підносить хороші якості людини : працьовитість, чесність, доброту, скромність та осуджує прагнення до багатства, високих посад, зарозумілість. Основними поняттями філософії і творчості Г.Сковороди є поняття «щасливої людини» та «сродної праці» - кожен повинен робити те, для чого народжений. Багато висловів Сковороди й на сьогоднішній час не втратили актуальності.
Так, у байці «Бджола і Шершень» автор викриває людей, які живуть за рахунок крадіжки чужого, лише для задоволення своїх потреб, примх. У цій байці показано, що у праці людина пізнає радість, а у безділлі – деградує.
У байці «Дві курки» розповідається про розмову між Дикою та Домашньою Куркою. Основна думка цієї байки : наука полягає не в знанні, а в роботі. Знання без діла – марна справа.
За своє життя він створив тридцять байок, які були високо оцінені Іваном Франком. Григорій Сковорода любив Україну та сподівався, що в майбутньому ми створимо краще суспільство, і що настануть кращі часи
не с интернета