Головна героїня п'єси Нора бачить сенс життя в любові до близьких їй людей: чоловіка та дітей. Вона щиро вірить, що в її долі панують гармонія й щастя, бо вони з чоловіком кохають одне одного. Чому ж тоді Ібсен назвав дім Хельмерів "ляльковим"? На це важко відповісти одразу. Усе стає зрозумілим за вдумливого читання драматичного твору. Сімейне життя Хельмерів зовні не затьмарене нічим. Адвокат, здається, обожнює свою покірну, привабливу, ніжну дружину Нору, турбується про неї, лише трохи кепкує з неї та інколи дорікає за надмірну трату грошей. Проте дуже швидко з'ясовується, що це "сімейне щастя" не що інше, як фальш і ліцемірство. Норі не дозволяється мати свої погляди, думки, смаки, вона має підкорятися чоловікові, що постійно натякає на її провину. Хельмер і не підозрює, що в їхньому шлюбі найбільші випробування й турботи уже випали на долю дружини.
Щоб урятувати чоловіка, який захворів на туберкульоз ще в перший рік їхнього спільного життя, щоб відвезти його на лікування до Італії, Нора таємно бере гроші у лихваря. За законом того часу жінка не мала права взяти гроші під вексель — за неї мав поручитися чоловік. Нора підробила підпис свого батька. Звичайно, що на цей злочин її штовхнуло кохання до чоловіка. І ось тепер лихвар Кроґстад тероризує її, вимагає місця в банку, де працює її чоловік. Нора страшенно боїться, але змушена удавати з себе щасливу дружину-"лялечку". Власне, цей глибокий контраст між зовнішньою поведінкою героїні й справжніми переживаннями лежить в основі п'єси. Лист Крогстада до Торвальда з'ясовує, хто є хто. Хельмер кидається на дружину з обвинуваченнями, обіцяє їй заборонити спілкуватися з дітьми. Але сталося так, що Кроґстад під впливом коханої жінки знищує вексель Нори й відмовляється від своїх намірів. Хельмер щасливий, він знову називає свою дружину "лялечкою", "пташечкою". Але Нора вже не та. Вона збагнула, що пожертвувала найдорожчим: правдою, своєю гідністю. "Лялечка" в руках Торвальда, вона втратила саму себе. Вона забула, що дім, який будується на брехні, не є справжнім домом. І, мов "ляльковий" будинок, він упаде піц натиском долі. Дім справді виявився ляльковим. Не тільки тому, що Нору чоловік сприймав як ляльку — покірну гарненьку — але й тому, що самі стосунки між Хельмерами не витримали життєвих випробувань.
— Скучно? скучно!.. (повторы) Ямщик удалой (обращение), Разгони чем-нибудь мою скуку(эпитет)! Песню, что ли, приятель (обращение), запой Про рекрутский набор и разлуку (эпитет); Небылицей какой посмеши Или, что ты видал, расскажи,- Буду, братец(обращение), за все благодарен.
«Самому мне невесело, барин (обращение): Сокрушила(эпитет) злодейка(эпитет) жена!.. Слышь ты, смолоду (эпитет), сударь (обращение), она В барском доме была учена Вместе с барышней разным наукам, Понимаешь-ста (слова для передачи народного колорита, устаревшие), шить и вязать, На варгане играть1 и читать — Всем дворянским(эпитет) манерам и штукам. Одевалась не то, что у нас На селе сарафанницы(эпитет) наши, А, примерно представить (особенность разговорн речи того времени), в атлас; Ела вдоволь и меду и каши. Вид вальяжный2 (эпитет)имела такой, Хоть бы барыне, слышь ты, природной(эпитет), И не то что наш брат крепостной, Тоись (устар слово), сватался к ней благородный (Слышь, учитель-ста врезамшись(устар разг.сл) был, Баит (устарев разговор слов)кучер, Иваныч Торопка),- Да, знать, счастья ей бог не судил (поговорка): Не нужна-ста в дворянстве холопка (эпитет)! Вышла замуж господская(эпитет) дочь, Да и в Питер… А справивши(устар сл ) свадьбу, Сам-ат,(особен разгов. того времени) слышь ты, вернулся в усадьбу(эпитет), Захворал(устар разговорн сл) и на Троицу в ночь Отдал богу господскую душу(метафора), Сиротинкой(эпитет) оставивши Грушу… Через месяц приехал зятек — Перебрал по ревизии души3 И с запашки(устар сл) ссадил на оброк, А потом добрался и до Груши. Знать, она согрубила( устар разговор. сл) ему В чем-нибудь али (разговорн.) напросто тесно Вместе жить показалось в дому, Понимаешь-ста, нам неизвестно,- Воротил он ее на село — Знай-де место свое ты, мужичка!(эпитет) Взвыла(эпитет) девка — крутенько пришло: Белоручка(эпитет), вишь(устар разговорн) ты, белоличка(эпитет)!
Как на грех, девятнадцатый год Мне в ту пору случись… посадили На тягло4(устар ) — да на ней и женили… Тоись(устар разговор. в значениии то есть), сколько я нажил хлопот! Вид такой, понимаешь, суровый(эпи тет)… Ни косить, ни ходить за коровой!.. Грех сказать(поговорка), чтоб ленива была, Да, вишь, дело в руках не спорилось(поговорка) Как дрова или воду несла, Как на барщину шла — становилось Инда5(устаревш в значен иногда) жалко подчас… да куды!- Не утешишь ее и обновкой(эпитет): То натерли ей ногу коты(устаревш)6, То, слышь, ей в сарафане неловко(эпитет). При чужих и туда и сюда, А украдкой ревет, как шальная…(срапвнение) (Погубили ее господа, А была бы бабенка лихая! - погубили, потому что сделали непри к обычной жизни крепостной крестьянки)
На какой-то патрет(устарев) все глядит Да читает какую-то книжку… Инда страх меня, слышь ты, щемит(эпитет), Что погубит(эпитет) она и сынишку: Учит грамоте, моет, стрижет, Словно барченка(эпитет), каждый день чешет, Бить не бьет — бить и мне не дает… Да недолго пострела потешит! Слышь, как щепка худа и бледна(сравнение), Ходит, тоись, совсем через силу, В день двух ложек не съест толокна (метафора преувеличение)— Чай, свалим через месяц в могилу… А с чего?.. Видит бог, не томил Я ее безустанной(эпитет) работой… Одевал и кормил, без пути не бранил, Уважал, тоись, вот как, с охотой… А, слышь, бить — так почти не бивал, Разве только под пьяную(эпитет) руку…»
— Ну, довольно, ямщик! Разогнал(эпитет) Ты мою неотвязную (эпитет)скуку!..
В стихотворении много устаревших разговорных слов, поговорок, чтоб передать народный колорит той эпохи, речь простого крепостного. Само стихотворение это диалог, поэтому в нем много обращений и слов "понимаешь"чтоб проверить внимательно ли слушает собеседник.
Головна героїня п'єси Нора бачить сенс життя в любові до близьких їй людей: чоловіка та дітей. Вона щиро вірить, що в її долі панують гармонія й щастя, бо вони з чоловіком кохають одне одного. Чому ж тоді Ібсен назвав дім Хельмерів "ляльковим"? На це важко відповісти одразу. Усе стає зрозумілим за вдумливого читання драматичного твору. Сімейне життя Хельмерів зовні не затьмарене нічим. Адвокат, здається, обожнює свою покірну, привабливу, ніжну дружину Нору, турбується про неї, лише трохи кепкує з неї та інколи дорікає за надмірну трату грошей. Проте дуже швидко з'ясовується, що це "сімейне щастя" не що інше, як фальш і ліцемірство. Норі не дозволяється мати свої погляди, думки, смаки, вона має підкорятися чоловікові, що постійно натякає на її провину. Хельмер і не підозрює, що в їхньому шлюбі найбільші випробування й турботи уже випали на долю дружини.
Щоб урятувати чоловіка, який захворів на туберкульоз ще в перший рік їхнього спільного життя, щоб відвезти його на лікування до Італії, Нора таємно бере гроші у лихваря. За законом того часу жінка не мала права взяти гроші під вексель — за неї мав поручитися чоловік. Нора підробила підпис свого батька. Звичайно, що на цей злочин її штовхнуло кохання до чоловіка. І ось тепер лихвар Кроґстад тероризує її, вимагає місця в банку, де працює її чоловік. Нора страшенно боїться, але змушена удавати з себе щасливу дружину-"лялечку". Власне, цей глибокий контраст між зовнішньою поведінкою героїні й справжніми переживаннями лежить в основі п'єси. Лист Крогстада до Торвальда з'ясовує, хто є хто. Хельмер кидається на дружину з обвинуваченнями, обіцяє їй заборонити спілкуватися з дітьми. Але сталося так, що Кроґстад під впливом коханої жінки знищує вексель Нори й відмовляється від своїх намірів. Хельмер щасливий, він знову називає свою дружину "лялечкою", "пташечкою". Але Нора вже не та. Вона збагнула, що пожертвувала найдорожчим: правдою, своєю гідністю. "Лялечка" в руках Торвальда, вона втратила саму себе. Вона забула, що дім, який будується на брехні, не є справжнім домом. І, мов "ляльковий" будинок, він упаде піц натиском долі. Дім справді виявився ляльковим. Не тільки тому, що Нору чоловік сприймав як ляльку — покірну гарненьку — але й тому, що самі стосунки між Хельмерами не витримали життєвих випробувань.
Объяснение:
Разгони чем-нибудь мою скуку(эпитет)!
Песню, что ли, приятель (обращение), запой
Про рекрутский набор и разлуку (эпитет);
Небылицей какой посмеши
Или, что ты видал, расскажи,-
Буду, братец(обращение), за все благодарен.
«Самому мне невесело, барин (обращение):
Сокрушила(эпитет) злодейка(эпитет) жена!..
Слышь ты, смолоду (эпитет), сударь (обращение), она
В барском доме была учена
Вместе с барышней разным наукам,
Понимаешь-ста (слова для передачи народного колорита, устаревшие), шить и вязать,
На варгане играть1 и читать —
Всем дворянским(эпитет) манерам и штукам.
Одевалась не то, что у нас
На селе сарафанницы(эпитет) наши,
А, примерно представить (особенность разговорн речи того времени), в атлас;
Ела вдоволь и меду и каши.
Вид вальяжный2 (эпитет)имела такой,
Хоть бы барыне, слышь ты, природной(эпитет),
И не то что наш брат крепостной,
Тоись (устар слово), сватался к ней благородный
(Слышь, учитель-ста врезамшись(устар разг.сл) был,
Баит (устарев разговор слов)кучер, Иваныч Торопка),-
Да, знать, счастья ей бог не судил (поговорка):
Не нужна-ста в дворянстве холопка (эпитет)!
Вышла замуж господская(эпитет) дочь,
Да и в Питер… А справивши(устар сл ) свадьбу,
Сам-ат,(особен разгов. того времени) слышь ты, вернулся в усадьбу(эпитет),
Захворал(устар разговорн сл) и на Троицу в ночь
Отдал богу господскую душу(метафора),
Сиротинкой(эпитет) оставивши Грушу…
Через месяц приехал зятек —
Перебрал по ревизии души3
И с запашки(устар сл) ссадил на оброк,
А потом добрался и до Груши.
Знать, она согрубила( устар разговор. сл) ему
В чем-нибудь али (разговорн.) напросто тесно
Вместе жить показалось в дому,
Понимаешь-ста, нам неизвестно,-
Воротил он ее на село —
Знай-де место свое ты, мужичка!(эпитет)
Взвыла(эпитет) девка — крутенько пришло:
Белоручка(эпитет), вишь(устар разговорн) ты, белоличка(эпитет)!
Как на грех, девятнадцатый год
Мне в ту пору случись… посадили
На тягло4(устар ) — да на ней и женили…
Тоись(устар разговор. в значениии то есть), сколько я нажил хлопот!
Вид такой, понимаешь, суровый(эпи тет)…
Ни косить, ни ходить за коровой!..
Грех сказать(поговорка), чтоб ленива была,
Да, вишь, дело в руках не спорилось(поговорка)
Как дрова или воду несла,
Как на барщину шла — становилось
Инда5(устаревш в значен иногда) жалко подчас… да куды!-
Не утешишь ее и обновкой(эпитет):
То натерли ей ногу коты(устаревш)6,
То, слышь, ей в сарафане неловко(эпитет).
При чужих и туда и сюда,
А украдкой ревет, как шальная…(срапвнение)
(Погубили ее господа,
А была бы бабенка лихая! - погубили, потому что сделали непри к обычной жизни крепостной крестьянки)
На какой-то патрет(устарев) все глядит
Да читает какую-то книжку…
Инда страх меня, слышь ты, щемит(эпитет),
Что погубит(эпитет) она и сынишку:
Учит грамоте, моет, стрижет,
Словно барченка(эпитет), каждый день чешет,
Бить не бьет — бить и мне не дает…
Да недолго пострела потешит!
Слышь, как щепка худа и бледна(сравнение),
Ходит, тоись, совсем через силу,
В день двух ложек не съест толокна (метафора преувеличение)—
Чай, свалим через месяц в могилу…
А с чего?.. Видит бог, не томил
Я ее безустанной(эпитет) работой…
Одевал и кормил, без пути не бранил,
Уважал, тоись, вот как, с охотой…
А, слышь, бить — так почти не бивал,
Разве только под пьяную(эпитет) руку…»
— Ну, довольно, ямщик! Разогнал(эпитет)
Ты мою неотвязную (эпитет)скуку!..
В стихотворении много устаревших разговорных слов, поговорок, чтоб передать народный колорит той эпохи, речь простого крепостного.
Само стихотворение это диалог, поэтому в нем много обращений и слов "понимаешь"чтоб проверить внимательно ли слушает собеседник.