кто сделает Рабочий лист по рассказу А. Грина «Игрушка»
Прочитай рассказ и выполни задание
1. Какой эмоциональный отклик вызвали у вас юные герои рассказа и почему? (Эмоциональная реакция на текст)
2. Как вы думаете, останутся прежними или будут другими мальчики после встречи с прохожим? (Воображение читателя)
3. Что в рассказе вам представить «дали человеческой души»? (Художественный мир рассказа)
4. Грин назвал свой рассказ «Игрушка». Как бы вы озаглавили это произведение и почему? (Осмысление содержания)
5. В конце рассказа есть незавершённое предложение: «Впечатления детства…», которое может стать началом ваших домашних размышлений. (Возвращение к прочитанному)
7. Кто является повествователем в рассказе?
8. Можно ли его назвать героем рассказа? Почему?
9. Что вы можете сказать об авторе как человеке. Какой он человек?
10. Раскройте коммуникативный замысел автора.
11. Сформулируйте тему рассказа
12 запишите 3 героев их описания внешности и черты характера
13 Прочитайте два отрывка. Какой приём использует автор при начале 1 и 2 глав рассказа
А) В один из прекрасных осенних дней, полных светлой холодной
задумчивости, неяркого сияния солнца и жёлтых, бесшумно падающих листьев, я
гулял в городском саду.
Б) И тут я сделался свидетелем неожиданной отвратительной сцены
Марко Вовчок на своєму віку зазнала багато злого і доброго, смутку і радості, зрад і відданості, поразок і успіхів, розчарувань і захоплень. В її долі були і незаслужені образи недоброзичливців та заздрісників, і мстиві наклепи, і люти нападки, зокрема, тих «сестер та братів по перу», які звинувачували її в тому, що вона «вкрала» їхню славу. Вона, як і кожна людина, болісно переживала, відчувала тугу й скорботу, ненависть і обурення, але вона вміла цього не показувати, не намагалася себе захистити, не вступала в суперечки і не поступалася своїми принципами ні за яких обставин. Вона писала синові Богдану: «У мене могли бути помилки, слабості, як у більшості людей, але в головному я ніколи не оскверняла себе відступництвом».
Мешкаючи на Київщині в Богуславі та селі Хохітві, вона займалася збором фольклорних матеріалів. У той час у неї прокинулася колишня Марко Вовчок — вона знову взялася за перо. Але коли вона переїхала до Нальчика, то стала вести замкнений б життя. Також і Богданова недоля завдавала їй тяжких переживань. Він, будучи активним діячем політичної організації «Земля і воля», постійно зазнавав переслідувань. Дедалі загострювалася серцева хвороба, з’явилася задишка. І 10 серпня 1907 року письменниця померла. Поховали її в саду на власній садибі, яка з часом стала легендарним музеєм-заповідником.
Спадщину, яку залишила письменниця, складають романи та повісті «Три долі», «Кармелюк», «Інститутка», «Гайдамаки», «Маруся», дві книги «Народних оповідань», художні нариси «Листи з Парижа», переклади творів німецької, французької, польської, англійської літератури, твори російською мовою, критична стаття «Мрачные картины». Творчість письменниці різноманітна за тематикою, але життя селян було провідною її темою — непримиренність між поневоленим народом та кріпосниками, трагічне становище народу, його непереборне прагнення до визволення.
Характерна особливість цих творів полягає в тому, що вони є розповіддю від першої особи. Оповідачами в творах найчастіше стають дівчата і жінки, які розказують про випадки з життя близьких людей чи власного життя, і тому читачі сприймають їх, як живих свідків, конкретних представників тогочасного суспільства. Саме тому твори Марка Вовчка мають значення правдивих документів кріпосницької епохи.
Саме такою була письменниця Марко Вовчок — видатна авторка правдивих, талановитих творів про життя трудового народу і покріпаченого селянства, виразниця їхніх прагнень і дум, борець за людські права і волю, справжня жінка-легенда. Твори талановитої письменниці для всіх поколінь читачів є джерелом глибокого пізнання трагічної сторінки нашої історії — кріпацтва, тому що вони є правдивими документами тієї епохи, а читання творів Марка Вовчка приносить естетичну насолоду своїми яскравими описами.
Сборник рассказов «Чистый Дор» состоит из цикла историй о затерянной в лесу деревне Чистый Дор, о её обитателях, о природе, окружающей это место. Написанная в семидесятые годы книга не потеряла своей актуальности и по сей день. Где-нибудь в глубинке легко можно найти старушку Пантелеевну или дядю Зуя. Да и сама деревня Чистый Дор до сих пор существует в Вологодской области. В конце шестидесятых Юрий Коваль провёл здесь почти целый год.
В историях о деревенском быте переплелись ненавязчивый юмор и светлая грусть, мудрость и душевность, правда и вымысел. Перелистывая страницы книги, ощущаешь запах лесной земляники, слышишь шелест осенних листьев и хруст самых маленьких рыжиков, таких, что пролезают в бутылочное горлышко. Как будто свежий ветер ворвался в комнату и принёс беззаботное летнее настроение.
Юрию Ковалю удалось передать удивительное единение человека с природой, характерное для далёких от цивилизации мест. Художник этой книги, Галина Макавеева, специально ездила в Чистый Дор, чтобы проникнуться деревенской атмосферой. И её рисунки получились необыкновенно созвучными прозе Юрия Коваля. Нежные воздушные акварели подчёркивают гармонию и спокойствие деревенской жизни, неяркую красоту северной природы.
Марко Вовчок на своєму віку зазнала багато злого і доброго, смутку і радості, зрад і відданості, поразок і успіхів, розчарувань і захоплень. В її долі були і незаслужені образи недоброзичливців та заздрісників, і мстиві наклепи, і люти нападки, зокрема, тих «сестер та братів по перу», які звинувачували її в тому, що вона «вкрала» їхню славу. Вона, як і кожна людина, болісно переживала, відчувала тугу й скорботу, ненависть і обурення, але вона вміла цього не показувати, не намагалася себе захистити, не вступала в суперечки і не поступалася своїми принципами ні за яких обставин. Вона писала синові Богдану: «У мене могли бути помилки, слабості, як у більшості людей, але в головному я ніколи не оскверняла себе відступництвом».
Мешкаючи на Київщині в Богуславі та селі Хохітві, вона займалася збором фольклорних матеріалів. У той час у неї прокинулася колишня Марко Вовчок — вона знову взялася за перо. Але коли вона переїхала до Нальчика, то стала вести замкнений б життя. Також і Богданова недоля завдавала їй тяжких переживань. Він, будучи активним діячем політичної організації «Земля і воля», постійно зазнавав переслідувань. Дедалі загострювалася серцева хвороба, з’явилася задишка. І 10 серпня 1907 року письменниця померла. Поховали її в саду на власній садибі, яка з часом стала легендарним музеєм-заповідником.
Спадщину, яку залишила письменниця, складають романи та повісті «Три долі», «Кармелюк», «Інститутка», «Гайдамаки», «Маруся», дві книги «Народних оповідань», художні нариси «Листи з Парижа», переклади творів німецької, французької, польської, англійської літератури, твори російською мовою, критична стаття «Мрачные картины». Творчість письменниці різноманітна за тематикою, але життя селян було провідною її темою — непримиренність між поневоленим народом та кріпосниками, трагічне становище народу, його непереборне прагнення до визволення.
Характерна особливість цих творів полягає в тому, що вони є розповіддю від першої особи. Оповідачами в творах найчастіше стають дівчата і жінки, які розказують про випадки з життя близьких людей чи власного життя, і тому читачі сприймають їх, як живих свідків, конкретних представників тогочасного суспільства. Саме тому твори Марка Вовчка мають значення правдивих документів кріпосницької епохи.
Саме такою була письменниця Марко Вовчок — видатна авторка правдивих, талановитих творів про життя трудового народу і покріпаченого селянства, виразниця їхніх прагнень і дум, борець за людські права і волю, справжня жінка-легенда. Твори талановитої письменниці для всіх поколінь читачів є джерелом глибокого пізнання трагічної сторінки нашої історії — кріпацтва, тому що вони є правдивими документами тієї епохи, а читання творів Марка Вовчка приносить естетичну насолоду своїми яскравими описами.
Объяснение:
Выбери самое главное и напиши
В историях о деревенском быте переплелись ненавязчивый юмор и светлая грусть, мудрость и душевность, правда и вымысел. Перелистывая страницы книги, ощущаешь запах лесной земляники, слышишь шелест осенних листьев и хруст самых маленьких рыжиков, таких, что пролезают в бутылочное горлышко. Как будто свежий ветер ворвался в комнату и принёс беззаботное летнее настроение.
Юрию Ковалю удалось передать удивительное единение человека с природой, характерное для далёких от цивилизации мест. Художник этой книги, Галина Макавеева, специально ездила в Чистый Дор, чтобы проникнуться деревенской атмосферой. И её рисунки получились необыкновенно созвучными прозе Юрия Коваля. Нежные воздушные акварели подчёркивают гармонию и спокойствие деревенской жизни, неяркую красоту северной природы.