Проблема ума и безумия была актуальна во все времена. Умные, передовые люди своего времени часто оставались непонятыми современниками и объявлялись сумасшедшими. Так общество реагировало на идеи, шедшие вразрез с общепринятыми, идеи, которые проповедовали передовые люди своего времени. Не случайно и Грибоедов в своем произведении затрагивает эту проблему. Его комедия “Горе от ума”, написанная перед декабрьским восстанием, повествует о передовом разуме и о реакции общества на это. Первоначальное название комедии было “Горе уму”, затем автор заменил его на “Горе от ума”. Главный герой Чацкий еще не появился в доме Фамусова, но там уже витает идея безумия, связанная с негативным отношением к образованию и просвещению. Так, Фамусов говорит: “И в чтенье прок-от невелик”. Позже все персонажи комедии выскажутся по этому поводу, каждый выдвинет свою версию безумства Чацкого, но все общество дружно придет к одному мнению: “Ученье — вот чума, ученость - вот причина”. Фамусовское общество избавится от Чацкого, объявив его сумасшедшим, не приняв обличительных речей, клеймящих их образ жизни, а оружием изберет сплетню. Фамусов, как типичный представитель своего общества, имеет свое мнение относительно ума и умного человека. Для него умный человек -это практичный, житейски мудрый человек. Хотя он и не отказывает Чацкому в уме, но тем не менее более подходящей партией для Софьи считает Скалозуба: “Солидный человек и знаков тьму отличья нахватал, не по летам и чин завидный, не нынче завтра генерал”. В разговоре со Скалозубом московский барин говорит о той опасности, которая исходит от таких умников, как Чацкий. К тому же Чацкий неправильно использует полученные знания. Все должно быть направлено на достижение чинов, на соблюдение традиций, жить должны так, “как делали отцы”. Фамусов выдвигает свой идеал умного человека. По его мнению, это Максим Петрович, достигший больших чинов и высокого положения в обществе благодаря своему практическому уму, умению “сгибаться вперегиб”, когда надо было “подслужиться”. Сам Фамусов таких высот не достиг, поэтому и заискивает перед князьями Тугоуховскими и Скалозубом. \
Серед багатьох, дуже цікавих творів видатного українського письменника М. Стельмаха окремо стоять дві біографічні повісті «Щедрий вечір» і «Гуси-лебеді летять». У них дуже реалістично передається та атмосфера, у якій довелося зростати і формуватися маленькому Михайликові, розкриваються його дитячі переживання, таємниці і мрії.
У повісті «Гуси-лебеді летять» ми бачимо маленького героя у повсякденних клопотах звичайної сільської дитини. Михайлик допомагає батькам по господарству, збирає ягоди і гриби, пасе конячину. Його життя не можна назвати буденним і сірим. У світі його дитинства неначе злилися разом казковий світ дитинства і реальний світ дорослих. Так і зростав Михайлик серед загадкової і надзвичайно чудової природи, виглядаючи по левадах і садках літо, яке залишало після себе то смачні суниці, то стиглі вишні, вірячи і не вірячи в таємницю існування жар-птиці.
Михайлик — бешкетний і непосидючий, а разом з тим чуйний і доброзичливий. Була у хлопчика і ще одна риса, яка відрізняла його від інших сільських дітей — невситима жага до читання, за словами односельців, «дурість» або «слабість». Михайлик читав усе підряд, що не встигали «докурити» сільські чоловіки. Заради того, щоб читати, хлопчик терпів багато прикростей: і глузування своїх ровесників, і нарікання матері. Але такий потяг до знань не залишився марним, бо хлопчик з великим задоволенням учився в школі.
М. Стельмах з неабиякою вдячністю згадує свою сім’ю. Незважаючи на те, що вони були майже неосвіченими, ці люди мали шляхетні і красиві душі. Письменник розповідає про те, що саме «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». З не меншою теплотою автор згадує у повісті своїх бабу й діда: «Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». Сусіди дивувалися і трохи посміювалися з незвичайної делікатності дідуся, бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?»
ігаючи життя дорослого світу, Михайлик проходить справжню науку. Він по-своєму сприймає не тільки добрі, а й злі вчинки людей. Живучи у нестатках, хлопчик вчиться співчувати чужому горю, його сильно обурює будь-яка несправедливість. Дитяча душа Михайлика палко протестує проти людської підступності й нечесності. Сильне обурення викликають у хлопчика вчинки братів його батька, сім’ї сільського священика і вчинки Юхрима Бабенка.
Повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» починається словами: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». Цими ж словами повість і закінчується. Гуси-лебеді стали для Михайлика своєрідним символом дитинства, який сяяв йому усе доросле життя. Недарма ж «Гуси-лебеді летять над моїм дитинством, над моїм життям!».
Не случайно и Грибоедов в своем произведении затрагивает эту проблему. Его комедия “Горе от ума”, написанная перед декабрьским восстанием, повествует о передовом разуме и о реакции общества на это. Первоначальное название комедии было “Горе уму”, затем автор заменил его на “Горе от ума”.
Главный герой Чацкий еще не появился в доме Фамусова, но там уже витает идея безумия, связанная с негативным отношением к образованию и просвещению. Так, Фамусов говорит: “И в чтенье прок-от невелик”. Позже все персонажи комедии выскажутся по этому поводу, каждый выдвинет свою версию безумства Чацкого, но все общество дружно придет к одному мнению: “Ученье — вот чума, ученость - вот причина”. Фамусовское общество избавится от Чацкого, объявив его сумасшедшим, не приняв обличительных речей, клеймящих их образ жизни, а оружием изберет сплетню. Фамусов, как типичный представитель своего общества, имеет свое мнение относительно ума и умного человека. Для него умный человек -это практичный, житейски мудрый человек. Хотя он и не отказывает Чацкому в уме, но тем не менее более подходящей партией для Софьи считает Скалозуба: “Солидный человек и знаков тьму отличья нахватал, не по летам и чин завидный, не нынче завтра генерал”. В разговоре со Скалозубом московский барин говорит о той опасности, которая исходит от таких умников, как Чацкий. К тому же Чацкий неправильно использует полученные знания. Все должно быть направлено на достижение чинов, на соблюдение традиций, жить должны так, “как делали отцы”. Фамусов выдвигает свой идеал умного человека. По его мнению, это Максим Петрович, достигший больших чинов и высокого положения в обществе благодаря своему практическому уму, умению “сгибаться вперегиб”, когда надо было “подслужиться”. Сам Фамусов таких высот не достиг, поэтому и заискивает перед князьями Тугоуховскими и Скалозубом.
\
Серед багатьох, дуже цікавих творів видатного українського письменника М. Стельмаха окремо стоять дві біографічні повісті «Щедрий вечір» і «Гуси-лебеді летять». У них дуже реалістично передається та атмосфера, у якій довелося зростати і формуватися маленькому Михайликові, розкриваються його дитячі переживання, таємниці і мрії.
У повісті «Гуси-лебеді летять» ми бачимо маленького героя у повсякденних клопотах звичайної сільської дитини. Михайлик допомагає батькам по господарству, збирає ягоди і гриби, пасе конячину. Його життя не можна назвати буденним і сірим. У світі його дитинства неначе злилися разом казковий світ дитинства і реальний світ дорослих. Так і зростав Михайлик серед загадкової і надзвичайно чудової природи, виглядаючи по левадах і садках літо, яке залишало після себе то смачні суниці, то стиглі вишні, вірячи і не вірячи в таємницю існування жар-птиці.
Михайлик — бешкетний і непосидючий, а разом з тим чуйний і доброзичливий. Була у хлопчика і ще одна риса, яка відрізняла його від інших сільських дітей — невситима жага до читання, за словами односельців, «дурість» або «слабість». Михайлик читав усе підряд, що не встигали «докурити» сільські чоловіки. Заради того, щоб читати, хлопчик терпів багато прикростей: і глузування своїх ровесників, і нарікання матері. Але такий потяг до знань не залишився марним, бо хлопчик з великим задоволенням учився в школі.
М. Стельмах з неабиякою вдячністю згадує свою сім’ю. Незважаючи на те, що вони були майже неосвіченими, ці люди мали шляхетні і красиві душі. Письменник розповідає про те, що саме «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». З не меншою теплотою автор згадує у повісті своїх бабу й діда: «Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». Сусіди дивувалися і трохи посміювалися з незвичайної делікатності дідуся, бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?»
ігаючи життя дорослого світу, Михайлик проходить справжню науку. Він по-своєму сприймає не тільки добрі, а й злі вчинки людей. Живучи у нестатках, хлопчик вчиться співчувати чужому горю, його сильно обурює будь-яка несправедливість. Дитяча душа Михайлика палко протестує проти людської підступності й нечесності. Сильне обурення викликають у хлопчика вчинки братів його батька, сім’ї сільського священика і вчинки Юхрима Бабенка.
Повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» починається словами: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». Цими ж словами повість і закінчується. Гуси-лебеді стали для Михайлика своєрідним символом дитинства, який сяяв йому усе доросле життя. Недарма ж «Гуси-лебеді летять над моїм дитинством, над моїм життям!».
Объяснение: