Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Ранние годы Родился 16 (28) марта 1868 года в г. Нижний Новгород в небогатой семье столяра. Настоящее имя Максима Горького – Алексей Максимович Пешков. Родители его рано умерли, и маленький Алексей остался жить с дедом. Наставницей же в литературе стала его бабушка, которая и провела внука в мир народной поэзии. Он написал о ней кратко, но с большой нежностью: «В те годы я был наполнен стихами бабушки, как улей мёдом; кажется, я и думал в формах её стихов». Детство Горького в жестких, тяжелых условиях. С ранних лет будущий писатель был вынужден заниматься подработками, зарабатывая на жизнь чем только придется. Обучение и начало литературной деятельности В жизни Горького всего два года были посвящены учебе в Нижегородском училище. Затем из-за бедности он пошел работать, но постоянно занимался самообучением. 1887 год был одним из самых трудных в биографии Горького. Из-за навалившихся бед он пытался покончить с собой, тем не менее, выжил. Путешествуя по стране, Горький пропагандировал революцию, за что был взят под надзор полиции, а затем впервые арестован в 1888 году. Первый напечатанный рассказ Горького «Макар Чудра» вышел в 1892 году. Затем, опубликованные в 1898 году сочинения в двух томах «Очерки и рассказы», принесли писателю известность. В 1902 году ему было присвоено звание члена Императорской академии наук, однако по приказу Николая II вскоре признано недействительным. К известным произведениям Горького относятся: рассказ «Старуха Изергиль» (1895), пьесы «Мещане» (1901) и «На дне»(1902), повести «Детство» (1913—1914) и «В людях» (1915—1916), роман «Жизнь Клима Самгина»(1925—1936), который автор так и не закончил, а также многие циклы рассказов. Горький также писал сказки для детей. Среди них: «Сказка про Иванушку-дурачка», «Воробьишко», «Самовар», «Сказки об Италии» и другие. Вспоминая о своем трудном детстве, Горький уделял особое внимание детям, организовывал праздники для детей из бедных семей, выпускал детский журнал. Эмиграции, возвращение на родину В 1906 году в биографии Максима Горького произошел переезд в США, затем в Италию, где он прожил до 1913 года. Даже там творчество Горького защищало революцию. Вернувшись в Россию, он останавливается в Петербурге. Тут Горький работает в издательствах, занимается общественной деятельностью. В 1921 году из-за обострившейся болезни и разногласий с властью вновь уезжает за границу. В СССР писатель окончательно возвращается в октябре 1932 года. Последние годы и смерть На родине он продолжает активно заниматься писательством, выпускает газеты и журналы. Умер Максим Горький 18 июня 1936 года в поселке Горки (Московская область) при загадочных обстоятельствах. Ходят слухи, что причиной его смерти стало отравление. Однако эта версия так и не подтвердилась
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.