Погляд А. Азімова на освіту майбутнього (за твором "Фах")
Освіта — справді істотна проблема. Зараз здобувається стільки знань, що пересічна людина не має змоги опанувати їх. Отже, перед людством небезпека перевиробництва знань.
Але ідея, яку розглядає письменник, навіює жах. Виходить, що дитину, як цеберко, наповнюють розчином знань. Нехай так. Нехай це були б базові знання на зразок таблиці множення. Але їй в голову вкладають повний і незмінний блок знань з якоїсь там галузі і жодним звуком не натякають на можливість поповнювати чи змінювати цей обсяг.
Світ, змальований Азімовим, є тоталітарним, держава контролює навіть вибір фаху, майбутнє, розвиток особистості. Прикметник "дипломований" — для дурнів, які вважають себе вільними їхати куди їм заманеться, хоч і знають, що ніколи не матимуть для цього грошей. Велика воля!
Скажете, це через те, що не всі люди мають здібності. Нехай так. Але ж і геніальний Джордж під постійним наглядом Служби Безпеки, її секретний агент вдень і вночі поруч, її агенти супроводжують Джорджа-втікача повсюди.
Ні, погане майбутнє! Погана система освіти та виховання, створена для зомбування людей. Та найбільшої трагедії Азімов не показав: то трагедія Хейлі Омейні та подібних. Вони знають, що вони не здатні. Вони бачать геніїв. Що відчувають вони через це?
Ні, людина має право на помилку у виборі життєвого шляху. Тоді вона знатиме, що обрала хибний шлях, але може спробувати ще, доки живе. Ніхто не має право відібрати в мене мій вибір, з восьми років виголосивши мою приналежність до людей якогось ґатунку.
«ПОЦЕЛУЯМИ ПРЕЖДЕ СЧИТАЛ», стихотворение раннего Лермонтова. (1832), мотивы, идеи и общая тональность которого более характерны для позднего периода творчества поэта. В стихотворении Лермонтов. подводит черту под прожитой жизнью, оценивая ее предельно обобщенно, резко, без полутонов, с противоположных по смыслу символизированных определений: «Поцелуями прежде считал я счастливую жизнь свою»; «И слезами когда-то считал я мятежную жизнь мою». Но эти антиномичные состояния оказываются уравненными и несостоятельными перед главным исходом: «Но теперь я от счастья устал, / Но теперь никого не люблю». Повтор последнего стиха в первых двух четверостишиях настойчиво утверждает в настоящем времени одно-единственное всепоглощающее состояние лирического героя. Однако в третьей, заключительной строфе устойчивость авторской позиции исчезает. Поэт рисует символический образ «разорванного» сознания; лирический. герой отказывается от любви, этой главной нити, связующей его с людьми (ср. также в стих. «И скучно и грустно»: «Любить — но кого же? — На время не стоит труда, / А вечно любить невозможно»), что ведет к мучительной пытке «дурной бесконечностью» времени. Он не может жить ни ибо оно необратимо, ни надеждой, ибо он не может любить. Сознание «не в силах согласовать все эти временны́е ориентиры», овладеть своим собственным субъективным временем: «И я счет своих лет потерял / И крылья забвенья ловлю: / Как я сердце унесть бы им дал! / Как бы вечность им бросил мою!». Таим образом, лирический герой выпадает из естественного. ритма человеческого бытия («счет своих лет потерял»). Образ лирического. героя, проходя различные стадии «кристаллизации», сближается с образом демона в одноименной поэме (1829—39); демон также неукоренен в человеческом бытии, его удел — такое же абсолютное одиночество: «Один, как прежде, во вселенной, / Без упованья и любви!..», а желание забвения мучительно и неосуществимо.
Відповідь:
Вибач знаю тільки 1. Сама зараз це роблю на кр
Погляд А. Азімова на освіту майбутнього (за твором "Фах")
Освіта — справді істотна проблема. Зараз здобувається стільки знань, що пересічна людина не має змоги опанувати їх. Отже, перед людством небезпека перевиробництва знань.
Але ідея, яку розглядає письменник, навіює жах. Виходить, що дитину, як цеберко, наповнюють розчином знань. Нехай так. Нехай це були б базові знання на зразок таблиці множення. Але їй в голову вкладають повний і незмінний блок знань з якоїсь там галузі і жодним звуком не натякають на можливість поповнювати чи змінювати цей обсяг.
Світ, змальований Азімовим, є тоталітарним, держава контролює навіть вибір фаху, майбутнє, розвиток особистості. Прикметник "дипломований" — для дурнів, які вважають себе вільними їхати куди їм заманеться, хоч і знають, що ніколи не матимуть для цього грошей. Велика воля!
Скажете, це через те, що не всі люди мають здібності. Нехай так. Але ж і геніальний Джордж під постійним наглядом Служби Безпеки, її секретний агент вдень і вночі поруч, її агенти супроводжують Джорджа-втікача повсюди.
Ні, погане майбутнє! Погана система освіти та виховання, створена для зомбування людей. Та найбільшої трагедії Азімов не показав: то трагедія Хейлі Омейні та подібних. Вони знають, що вони не здатні. Вони бачать геніїв. Що відчувають вони через це?
Ні, людина має право на помилку у виборі життєвого шляху. Тоді вона знатиме, що обрала хибний шлях, але може спробувати ще, доки живе. Ніхто не має право відібрати в мене мій вибір, з восьми років виголосивши мою приналежність до людей якогось ґатунку.
Пояснення:
Однако в третьей, заключительной строфе устойчивость авторской позиции исчезает. Поэт рисует символический образ «разорванного» сознания; лирический. герой отказывается от любви, этой главной нити, связующей его с людьми (ср. также в стих. «И скучно и грустно»: «Любить — но кого же? — На время не стоит труда, / А вечно любить невозможно»), что ведет к мучительной пытке «дурной бесконечностью» времени. Он не может жить ни ибо оно необратимо, ни надеждой, ибо он не может любить. Сознание «не в силах согласовать все эти временны́е ориентиры», овладеть своим собственным субъективным временем: «И я счет своих лет потерял / И крылья забвенья ловлю: / Как я сердце унесть бы им дал! / Как бы вечность им бросил мою!». Таим образом, лирический герой выпадает из естественного. ритма человеческого бытия («счет своих лет потерял»).
Образ лирического. героя, проходя различные стадии «кристаллизации», сближается с образом демона в одноименной поэме (1829—39); демон также неукоренен в человеческом бытии, его удел — такое же абсолютное одиночество: «Один, как прежде, во вселенной, / Без упованья и любви!..», а желание забвения мучительно и неосуществимо.