Глеб известен тем, что умеет в беседе "срезать", оставлять в дураках знатных земляков, приезжающих в деревню. Односельчане восхищаются этим умением Глеба:
"...Глеб Капустин приходил и срезал знатного гостя. Многие этим были недовольны, но многие, мужики особенно ждали, когда Глеб Капустин срежет знатного."
"В году Глеб срезал полковника - с блеском, красиво. Заговорили о войне 1812 года... Выяснилось, полковник не знает, кто велел поджечь Москву."
"И мужики изумленно качали головами."
"Глеб же Капустин по-прежнему неизменно удивлял. Изумлял, восхищал даже."
Глеб любит "щелкнуть по носу" тех, кто, по его мнению, ведет себя нескромно (богатых и ученых земляков). На самом деле он "щелкает по носу" и скромных людей, которые этого не заслуживает, как например, Константин и его жена:
Доля” — перший вірш ліричного триптиха Шевченка “Доля”, “Муза”, “Слава”. Вірш медитативного характеру, витриманий у формі звернення поета до власної долі, що виступає тут як образ-персоніфікація.
Жанр: філософська лірика
Рік написання – 9 лютого 1858
Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.
Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала поета впродовж всього його життя.
Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя».
Триптих створювався невдовзі після звільнення Шевченка з солдатської неволі як вираз його духовного самоусвідомлення після пережитих тяжких випробувань. Традиційні поетичні персоніфікації Долі, Музи, Слави й стали тут образною основою для підсумкових і водночас програмних роздумів ліричного героя-поета.
“Доля” Шевченко скорочено : У вірші “Доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення.
У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”.
По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань.
В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі монолог ліричного героя.
Образ и характеристика Глеба Капустина в рассказе "Срезал" Шукшина
Глеб Капустин - деревенский житель, рабочий пилорамы:
" Глеб Капустин был родом из соседней деревни и здешних знатных людей знал мало."
"Глеб пришел с работы (он работал на пилораме)..."
О внешности Глеба Капустина известно следующее:
"Глеб Капустин - толстогубый, белобрысый мужик сорока лет..."
"И как-то мстительно щурил свои настырные глаза."
Глеб известен тем, что умеет в беседе "срезать", оставлять в дураках знатных земляков, приезжающих в деревню. Односельчане восхищаются этим умением Глеба:
"...Глеб Капустин приходил и срезал знатного гостя. Многие этим были недовольны, но многие, мужики особенно ждали, когда Глеб Капустин срежет знатного."
"В году Глеб срезал полковника - с блеском, красиво. Заговорили о войне 1812 года... Выяснилось, полковник не знает, кто велел поджечь Москву."
"И мужики изумленно качали головами."
"Глеб же Капустин по-прежнему неизменно удивлял. Изумлял, восхищал даже."
Глеб любит "щелкнуть по носу" тех, кто, по его мнению, ведет себя нескромно (богатых и ученых земляков). На самом деле он "щелкает по носу" и скромных людей, которые этого не заслуживает, как например, Константин и его жена:
"
Объяснение:
Объяснение:
Доля” — перший вірш ліричного триптиха Шевченка “Доля”, “Муза”, “Слава”. Вірш медитативного характеру, витриманий у формі звернення поета до власної долі, що виступає тут як образ-персоніфікація.
Жанр: філософська лірика
Рік написання – 9 лютого 1858
Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.
Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала поета впродовж всього його життя.
Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя».
Віршовий розмір: Ямб.
“Доля” художні засоби
Повтори: «дальше, дальше», «слава …слава».
Звертання: «учися, серденько…», «ходімо ж, доленько моя», «мій друже вбогий, нелукавий!»
Риторичне запитання: «Які з нас люде?»
Риторичні оклики: «Та дарма!», «Ходімо ж, доленько моя!», «Мій друже вбогий, нелукавий!»
“Доля” історія написання
Триптих створювався невдовзі після звільнення Шевченка з солдатської неволі як вираз його духовного самоусвідомлення після пережитих тяжких випробувань. Традиційні поетичні персоніфікації Долі, Музи, Слави й стали тут образною основою для підсумкових і водночас програмних роздумів ліричного героя-поета.
“Доля” Шевченко скорочено : У вірші “Доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення.
У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”.
По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань.
В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі монолог ліричного героя.