Левша Николая Лескова - удивительный персонаж, очень яркий и впечатляющий образ и характер. Левша - молодой тульский мастер-оружейник, необразованный, не знающий даже арифметики, но при этом невероятно талантливый, смекалистый и умелый. О внешности левши в тексте сказа есть буквально несколько строчек: «один косой левша, на щеке пятно родимое, а на висках волосья при ученье выдраны» (гл.6). Лесков о внешнем в левше только и пишет, что про эти волосы, за которые его вечно дерут, и собственно про то, что мастер-оружейник - левша (левой рукой крестится, и все левой рукой делает). Левша предан своей работе, и мастерством своим не гордится, не кичится, а думает только, как сработать еще лучше. Он - человек очень верующий, но и веру его Лесков не указывает личным качеством, жизнь с сильной православной верой в левше показана как общая народная русская черта - например, перед тем как подковывать блоху, левша с двумя другими мастерами сначала сходили в Мценск в иконе св.Николая, а потом уже сели за работу. Левша прямолинеен, и даже с государем разговаривал прямо и честно; необразованность нельзя считать объяснением этой прямоты, ведь хитрым и подобострастным можно быть и без воспитания и образования. Левша верен России, своей семье (англичанам он говорит, что не останется в Англии, что дома у него родители есть), русскому укладу жизни, и искренне верит, что жизненное устройство в России - самое лучшее, и ему привычное, и менять его он никак не согласен. На предложение жениться на англичанке левша прямо говорит, что не женится, так как не понимает англичанок, и знакомиться и понимать не будет, так как жениться не намерен и обманывать девушек не станет. Поражает верность левши своему делу и его стремление в своем деле прославлять родину и ей. Он был просто одержим необходимостью передать государю, что ружья нельзя чистить битым кирпичом, и как мастер понимал невероятную важность этого сообщения. При этом левша очень скромен, дерганья за волосы он принимает спокойно, даже когда их не заслужил, удивительным мастерством своим не кичится и не акцентирует его, а похвалу за работу над блохой делит на всех мастеров.
Онєгін і Печорін – видатні образи, що представляють свій час. Їх створили різні автори, але вони дуже схожі. Найпростіше пояснення цьому в тому, що Михайло Лермонтов багато в чому рівнявся на Олександра Пушкіна.
Однак Печорін Лермонтова – це не наслідування Пушкінському Онєгіну, а подібний за світоглядом образ.
Що ж зближує ці образи?
Онєгін і Печорін – люди благородного походження.
Обидва ще молоді і повні енергії. Від природи вони наділені гострим розумом. Інтелект героїв в основному набагато вище, ніж у людей їх оточення, тому вони відчувають себе самотніми.
Онєгіна навчав гувернер-іноземець, який намагався не перевантажувати вихованця наукою. Але Євген, все ж отримав непогану освіту завдяки своїй кмітливості та любові до читання. Печорін так само добре освічений.
Ставлення до любові теж зближує героїв. Вони рано навчилися «мистецтву» любові, вміли легко підкорювати жіночі серця. Однак самі навряд чи вміли по-справжньому любити, хоча і прагнули до ідеалу. Онєгіну набридли стосунки з дурними та брехливими столичними панянками, але любов чистої сільської дівчини він теж не прийняв.
Своїм суворою відмовою він поранив почуття щирої дівчини. Любовні перипетії Печоріна ще складніше. Найбільшим злочином була його пристрасть до юної Белли. Запалившись бажанням володіти дівчиною, він бере її в полон, закохує в себе, а потім, награвшись в почуття, забуває про неї.
Обидва героя по-своєму відкидали суспільство, в якому жили
Онєгін це робив пасивно, своїм цинічним і байдужим ставлення до всього. Печорін же більш активна особистість. Можливо, причина в тому, що Онєгін – ледар, улюбленець долі. Він ніде не служив, а просто жив собі на втіху. Печорін – офіцер, який через провину поїхав служити на Кавказ.
Онєгін і Печорін – романтичні герої, розчаровані у своєму часі
Але, попри це, вони – породження свого часу. Хоч як би відмежовувався Онєгін від загальноприйнятих правил, він залежав від громадської думки. Саме тому він йде на дуель з одним, щоб «не впасти» в очах інших людей. Печорін теж стріляється на дуелі, думаючи, що так помститься ненависному суспільству. Однак таким дією лише стає його частиною.
Герої не вірять в справжню дружбу
Онєгін дружить з Ленським від нудьги. Печорін не підпускає до себе близько дружньо налаштованого до нього Максима Максимовича. При зустрічі зі старшим товаришем Печорін тримається демонстративно холодно. Хоча Максим Максимович все одно симпатизує герою, можливо відчуваючи його справжню душу.
Онєгін і Печорін – сміливі, рішучі молоді люди
Але все ж Онєгін більш обережний. Він звик до свого життя, хоч воно йому і багато в чому набридло. Печорін – фаталіст, який грає з життям. Чого тільки варта його участь в грі «Російська рулетка». Печорін з легкістю ризикує власним життям, і так же легко ставиться до життя інших людей.
Обидва герої тужать в очікуванні якоїсь Великої справи
Їх внутрішня сила, жага пригод могла стати в пригоді, якби родись вони в більш «героїчний» час. І якщо Онєгін ще міг би себе реалізувати в рядах декабристів, то Печорін застав час жорстоких реакцій влади на повстання декабристів. Тому Печорін – більш трагічний образ.
Євгеній Онєгін Олександра Пушкіна і Григорій Печорін Михайла Лермонтова мають багато спільного, і водночас вони самобутні літературні образи.
Левша предан своей работе, и мастерством своим не гордится, не кичится, а думает только, как сработать еще лучше. Он - человек очень верующий, но и веру его Лесков не указывает личным качеством, жизнь с сильной православной верой в левше показана как общая народная русская черта - например, перед тем как подковывать блоху, левша с двумя другими мастерами сначала сходили в Мценск в иконе св.Николая, а потом уже сели за работу.
Левша прямолинеен, и даже с государем разговаривал прямо и честно; необразованность нельзя считать объяснением этой прямоты, ведь хитрым и подобострастным можно быть и без воспитания и образования.
Левша верен России, своей семье (англичанам он говорит, что не останется в Англии, что дома у него родители есть), русскому укладу жизни, и искренне верит, что жизненное устройство в России - самое лучшее, и ему привычное, и менять его он никак не согласен. На предложение жениться на англичанке левша прямо говорит, что не женится, так как не понимает англичанок, и знакомиться и понимать не будет, так как жениться не намерен и обманывать девушек не станет.
Поражает верность левши своему делу и его стремление в своем деле прославлять родину и ей. Он был просто одержим необходимостью передать государю, что ружья нельзя чистить битым кирпичом, и как мастер понимал невероятную важность этого сообщения.
При этом левша очень скромен, дерганья за волосы он принимает спокойно, даже когда их не заслужил, удивительным мастерством своим не кичится и не акцентирует его, а похвалу за работу над блохой делит на всех мастеров.
Онєгін і Печорін – видатні образи, що представляють свій час. Їх створили різні автори, але вони дуже схожі. Найпростіше пояснення цьому в тому, що Михайло Лермонтов багато в чому рівнявся на Олександра Пушкіна.
Однак Печорін Лермонтова – це не наслідування Пушкінському Онєгіну, а подібний за світоглядом образ.
Що ж зближує ці образи?
Онєгін і Печорін – люди благородного походження.
Обидва ще молоді і повні енергії. Від природи вони наділені гострим розумом. Інтелект героїв в основному набагато вище, ніж у людей їх оточення, тому вони відчувають себе самотніми.
Онєгіна навчав гувернер-іноземець, який намагався не перевантажувати вихованця наукою. Але Євген, все ж отримав непогану освіту завдяки своїй кмітливості та любові до читання. Печорін так само добре освічений.
Ставлення до любові теж зближує героїв. Вони рано навчилися «мистецтву» любові, вміли легко підкорювати жіночі серця. Однак самі навряд чи вміли по-справжньому любити, хоча і прагнули до ідеалу. Онєгіну набридли стосунки з дурними та брехливими столичними панянками, але любов чистої сільської дівчини він теж не прийняв.
Своїм суворою відмовою він поранив почуття щирої дівчини. Любовні перипетії Печоріна ще складніше. Найбільшим злочином була його пристрасть до юної Белли. Запалившись бажанням володіти дівчиною, він бере її в полон, закохує в себе, а потім, награвшись в почуття, забуває про неї.
Обидва героя по-своєму відкидали суспільство, в якому жили
Онєгін це робив пасивно, своїм цинічним і байдужим ставлення до всього. Печорін же більш активна особистість. Можливо, причина в тому, що Онєгін – ледар, улюбленець долі. Він ніде не служив, а просто жив собі на втіху. Печорін – офіцер, який через провину поїхав служити на Кавказ.
Онєгін і Печорін – романтичні герої, розчаровані у своєму часі
Але, попри це, вони – породження свого часу. Хоч як би відмежовувався Онєгін від загальноприйнятих правил, він залежав від громадської думки. Саме тому він йде на дуель з одним, щоб «не впасти» в очах інших людей. Печорін теж стріляється на дуелі, думаючи, що так помститься ненависному суспільству. Однак таким дією лише стає його частиною.
Герої не вірять в справжню дружбу
Онєгін дружить з Ленським від нудьги. Печорін не підпускає до себе близько дружньо налаштованого до нього Максима Максимовича. При зустрічі зі старшим товаришем Печорін тримається демонстративно холодно. Хоча Максим Максимович все одно симпатизує герою, можливо відчуваючи його справжню душу.
Онєгін і Печорін – сміливі, рішучі молоді люди
Але все ж Онєгін більш обережний. Він звик до свого життя, хоч воно йому і багато в чому набридло. Печорін – фаталіст, який грає з життям. Чого тільки варта його участь в грі «Російська рулетка». Печорін з легкістю ризикує власним життям, і так же легко ставиться до життя інших людей.
Обидва герої тужать в очікуванні якоїсь Великої справи
Їх внутрішня сила, жага пригод могла стати в пригоді, якби родись вони в більш «героїчний» час. І якщо Онєгін ще міг би себе реалізувати в рядах декабристів, то Печорін застав час жорстоких реакцій влади на повстання декабристів. Тому Печорін – більш трагічний образ.
Євгеній Онєгін Олександра Пушкіна і Григорій Печорін Михайла Лермонтова мають багато спільного, і водночас вони самобутні літературні образи.