В нашей семье была корова ,а звали ее Дина.Какое вкусное молоко она давала. А какая была добрая.И она дружила с маленьким утенком ,которого звали Пулька.Утку сажали на яйца,а на свет появился один утенок.Так уж получилось,что Пулька привязался к Дине.Утром,рано мы выгоняли коровку в стадо.Пулька всегда бежал за нами следом.Так смешно было смотреть,как он бежал,переваливаясь с бока на бок.Крякать еще не мог,а так смешно сигналил,как хриплый клаксон у машины.Динка тогда останавливалась и поджидала,пока он подбежит,и снова важно шла вперед.И так было всегда.Мы даже не заметили,как утенок вырос.Он спал в сарае,где находилась Дина.Дружили они долго.Встречать ее из стада,мы тоже вместе ходили.Но случилась беда.Коровы паслись возле кошары,там делали какие-то пристройки.Для работы нужна была гашеная известь.Рабочие вырыли большую яму и в ней загасили известь. И наш Пулька попал в эту яму,когда бежал навстречу Дине.Мы его конечно вытащили,но не смогли.Он весь попал в эту известь,его тело "разъело" ,а воды рядом не было,чтоб можно было его вымыть и ему как-то.Вся семья горевала о Пульке.А Динка больше всех.Она еще долго останавливалась,поджидая Пульку.
Твір-роздум на основі творів Джена Лондона і Шандора Петефі. У кожній людині більше сил, ніж вона думає. В екстремальній ситуації ці сили ниинляються. Так і сталося з героєм оповідання Джека Лондона «Жага до життя». І [є був шукач золота. Вдвох із товаришем, таким самим шукачем щастя і багатта, вони поверталися додому. Кожен ніс золото, добуте неймовірними зусиллями. Шлях до рідного дому був неблизький. Треба було подолати сотні миль. Навкруги ні житла, ні людей, ні можливості роздобути собі їжу. Тяжкий стан поплював сніг, дощ, холод, а особливо — відсутність їжі. На шляху шукачів зустрічались дикі тварини. Вони були досить виснажені. Білл, шкутильгаючи, пішов уперед, залишивши далеко позаду свого товариша, кинувши його напришоляще.У того, що відстав, вистачило сил і мужності чинити опір обставинам — галону, негоді. Він боровся за своє життя, продовжуючи шлях. Він зустрівся з бурим ведмедем, вирішив було, що зараз кинеться на ведмедя і вб'є його, щоб роздобути собі їжу. В останню мить розсудливо передумав: сили були нерівними,Що він їв? Рятувало коріння рогозу; у калюжах кілька разів йому траплялася рибка завбільшки з пічкура, і навіть кісточки оленяти, якого загризли вовки, у пригоді. На своєму шляху мужній шукач золота побачив кістки Білла — того вгризли вовки. Чоловік не взяв золота загиблого товариша. Врешті-решт він доправся до великої води, де його, знесиленого, помітили з палуби китобійного судна моряки. Людину було врятовано.Як тут не згадати відомі рядки вірша угорського поета Шандора Петефі: «Коли ти муж — будь мужнім,' знайди життєву путь...» Дійсно, герой Джека Лондона інайшов у собі сили подолати шлях смерті і при цьому він не втратив людської гідності, він не взяв золота Білла. І нема сумнівів, що і в подальшому житті серед Людей цей шукач золота житиме гідно. Знову згадуються рядки з вірша Шандора Петефі:...їв водоверті літТебе не подолаютьНі люди, ані світ.Герой Джека Лондона бореться зі слабкістю, з бажанням здатися — заснутщ що може означати лише одне — смерть. Він бореться зі страхом, голодом. Шандор Петефі пише:...Борися і страждай, Але своєї волі Нікому не віддай!..Герой оповідання Джека Лондона «Жага до життя» усю свою волю спрямував на боротьбу зі смертю і переміг. Він залишився живий, бо прагнув цього понад усе.То що ж таке справжня мужність? Щоб зрозуміти це, не треба долати пустев лі і негаразди, як шукачі золота. Іноді треба подолати самого себе навіть у дрібницях: лінощі, зневагу до будь-кого, зраду, бажання комусь накапостити. Треба бути завжди чесним. Тоді й тебе, як пише Шандор Петефі у своєму вірші «Коли ти муж — будь мужнім», «не подолають ні люди, ані світ»!
А какая была добрая.И она дружила с маленьким утенком ,которого звали Пулька.Утку сажали на яйца,а на свет появился один утенок.Так уж получилось,что Пулька привязался к Дине.Утром,рано мы выгоняли коровку в стадо.Пулька всегда бежал за нами следом.Так смешно было смотреть,как он бежал,переваливаясь с бока на бок.Крякать еще не мог,а так смешно сигналил,как хриплый клаксон у машины.Динка тогда останавливалась и поджидала,пока он подбежит,и снова важно шла вперед.И так было всегда.Мы даже не заметили,как утенок вырос.Он спал в сарае,где находилась Дина.Дружили они долго.Встречать ее из стада,мы тоже вместе ходили.Но случилась беда.Коровы паслись возле кошары,там делали какие-то пристройки.Для работы нужна была гашеная известь.Рабочие вырыли большую яму и в ней загасили известь. И наш Пулька попал в эту яму,когда бежал навстречу Дине.Мы его конечно вытащили,но не смогли.Он весь попал в эту известь,его тело "разъело" ,а воды рядом не было,чтоб можно было его вымыть и ему как-то.Вся семья горевала о Пульке.А Динка больше всех.Она еще долго останавливалась,поджидая Пульку.