Жизнь Маши в захваченной крепости. Переписка с Гриневым.
Освобождение комендантской дочери из пугачевского плена.
Жизнь в имении родителей Петра.
Маша обращается к императрице и рассказывает правду о Гриневе.
Отношение Пушкина к своей героине.
Сочинение:
В своё время А. С. Пушкин написал произведение “Капитанская дочка”. Повесть стала чуть-ли не культовой, отразив многие исторические сведения через призму восприятия автора. В “Капитанской дочке” много живых образов, но одним из самых ярких является образ Маши Мироновой, которая является дочерью коменданта Белогорской крепости.
Образ Марии – это образ красивой русской девушки того времени. Будучи воспитанной в благородных и мудрых условиях своих родителей, девушка выросла хоть и застенчивой, но чистой, чувственной и искренней.
Русское имя Мироновой говорит о неком наивном и, вместе с тем, богатом духовно внутреннем мире персонажа. Не смотря на внешнюю хрупкость, характер героини не лишён смелости и бесстрашия: девушка готова бороться за возможность быть счастливой. Ярким примером служит случай с Петром Гринёвым: юноша попал в тюрьму из-за лживых обвинений Швабрина. В такой трудный момент Маша не опускает руки, а преодолевает неуверенность в себе и едет просить освобождения Петра у императрицы Екатерины.
На примере Маши Мироновой Пушкин доносит до читателям мысль о том, что искренние и взаимные отношения, честность и смелость решить любые проблемы.
Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Ґротеск – художній засіб, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, переплетінні реального з фантастичним*.
Ґротесковою є сцена “генерального мордобитія” в поемі “Сон”:
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а-а-а…»
Сарказм – глузування над людиною, державою, діяльністю організацій, що ґрунтується на почутті переваги мовця над тим, про що він говорить. Буває їдким, викривальним, гірким. Сарказм близький до іронії*.
План:
Происхождение Маши Мироновой. Родители.
Внешность Маши.
Черты характера.
Взаимоотношения со Швабриным.
Встреча Петра Гринева и Маши.
Ранение Гринева.
Любовь к Петру Гриневу.
Взятие крепости Пугачевым. Разлука с любимым.
Жизнь Маши в захваченной крепости. Переписка с Гриневым.
Освобождение комендантской дочери из пугачевского плена.
Жизнь в имении родителей Петра.
Маша обращается к императрице и рассказывает правду о Гриневе.
Отношение Пушкина к своей героине.
Сочинение:
В своё время А. С. Пушкин написал произведение “Капитанская дочка”. Повесть стала чуть-ли не культовой, отразив многие исторические сведения через призму восприятия автора. В “Капитанской дочке” много живых образов, но одним из самых ярких является образ Маши Мироновой, которая является дочерью коменданта Белогорской крепости.
Образ Марии – это образ красивой русской девушки того времени. Будучи воспитанной в благородных и мудрых условиях своих родителей, девушка выросла хоть и застенчивой, но чистой, чувственной и искренней.
Русское имя Мироновой говорит о неком наивном и, вместе с тем, богатом духовно внутреннем мире персонажа. Не смотря на внешнюю хрупкость, характер героини не лишён смелости и бесстрашия: девушка готова бороться за возможность быть счастливой. Ярким примером служит случай с Петром Гринёвым: юноша попал в тюрьму из-за лживых обвинений Швабрина. В такой трудный момент Маша не опускает руки, а преодолевает неуверенность в себе и едет просить освобождения Петра у императрицы Екатерины.
На примере Маши Мироновой Пушкин доносит до читателям мысль о том, что искренние и взаимные отношения, честность и смелость решить любые проблемы.
Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Ґротеск – художній засіб, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, переплетінні реального з фантастичним*.
Ґротесковою є сцена “генерального мордобитія” в поемі “Сон”:
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а-а-а…»
Сарказм – глузування над людиною, державою, діяльністю організацій, що ґрунтується на почутті переваги мовця над тим, про що він говорить. Буває їдким, викривальним, гірким. Сарказм близький до іронії*.
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима!
А тюрм, а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
Объяснение: