Мәтінді мұқият оқып, қазақтың Ұлы Отан соғысында ерлік көрсеткен батыр қыздарын білесің, шағын әңгіме құрастырып жаз. Құрастырған әңгімеде оқшау сөздерді қолданыңдар. ответ бергенге
Нещодавно на уроці української літератури ми познайомились із творчістю Євгена Гуцала, зокрема із твором "Лось". Найбільше імпонували мені два хлопці, які кинулись рятувати тварину, що потрапила у халепу. Хлопці врятували лося, проте вистріл їхнього дядька все ж забрав життя тварини. Хлопчики-підберезники ближчі до природи, ніж їхній дорослий батько. Вони усвідомлюють, що у всього, що нас оточує, є душа. Їх мучить несправедливість, у той час як Шпичак потерпає від власного боягузтва. Хлопчики уособлюють найкращі позитивні риси - доброту, здатність до самопожертви, милосердя. Я можу із впевненістю сказати, що обидва хлопці - мої улюблені персонажі цього твору.
Пошуки щастя героями п'єси М. Метерлінка "Синій птах"
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський "театр смерті".
Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями "Синього птаха". Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну світу, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких також невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали...
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приреченості, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляє на пошуки Синього птаха щастя двох дітей з родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Хліба, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найважчий, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї Бірюліни, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок... Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кін.
Нещодавно на уроці української літератури ми познайомились із творчістю Євгена Гуцала, зокрема із твором "Лось". Найбільше імпонували мені два хлопці, які кинулись рятувати тварину, що потрапила у халепу. Хлопці врятували лося, проте вистріл їхнього дядька все ж забрав життя тварини. Хлопчики-підберезники ближчі до природи, ніж їхній дорослий батько. Вони усвідомлюють, що у всього, що нас оточує, є душа. Їх мучить несправедливість, у той час як Шпичак потерпає від власного боягузтва. Хлопчики уособлюють найкращі позитивні риси - доброту, здатність до самопожертви, милосердя. Я можу із впевненістю сказати, що обидва хлопці - мої улюблені персонажі цього твору.
Пошуки щастя героями п'єси М. Метерлінка "Синій птах"
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський "театр смерті".
Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями "Синього птаха". Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну світу, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких також невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали...
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приреченості, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляє на пошуки Синього птаха щастя двох дітей з родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Хліба, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найважчий, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї Бірюліни, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок... Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кін.