В США во время гражданской войны пятеро северян бегут из осаждённой столицы южан Ричмонд на воздушном шаре. В марте 1865 года страшная буря выбрасывает их на берег необитаемого острова в Южном полушарии. Каждый из новых поселенцев острова обладает незаменимыми талантами, а под руководством инженера Сайруса Смита эти отважные люди сплачиваются и становятся единой командой. Вначале с простейших подручных средств, а затем, производя на собственных небольших фабриках все более и более сложные орудия труда и предметы обихода, поселенцы обустраивают свою жизнь. Вскоре, благодаря своему трудолюбию и уму, колонисты уже не знают нужды ни в еде, ни в одежде, ни в тепле и уюте.
Однажды, возвращаясь в своё жилище, названное ими Гранитным дворцом, они видят, что внутри хозяйничают обезьяны. Через некоторое время, словно под влиянием безумного страха, обезьяны начинают выпрыгивать из окон, и чья-то рука выбрасывает путешественникам верёвочную лестницу, которую обезьяны подняли в дом. Внутри люди находят ещё одну обезьяну — орангутана, которую оставляют у себя и называют дядюшкой Юпом. В дальнейшем Юп становится людям другом, слугой и незаменимым В другой день поселенцы находят на песке ящик с инструментами, огнестрельным оружием, различными приборами, одеждой, кухонной утварью и книгами на английском языке. Поселенцы недоумевают, откуда мог взяться этот ящик. По карте, также оказавшейся в ящике, они обнаруживают, что рядом с их островом, на карте не отмеченном, расположен остров Табор. Моряк Пенкроф загорается желанием отправиться на него. При своих друзей он строит бот, назвав его «Бонадвентур». Когда бот готов, все вместе отправляются на нём в пробное плавание вокруг острова. Во время него они находят бутылку с запиской, где говорится, что потерпевший кораблекрушение человек ждёт на острове Табор. Пенкроф, Гедеон Спилет и Герберт обнаруживают потерявшего человеческий облик Айртона, который был оставлен на Таборе за попытку поднять бунт на паруснике «Дункан». Однако хозяин «Дункана» Эдуард Гленарван сказал, что когда-нибудь вернется за Айртоном. Колонисты берут его с собой на остров Линкольна, где, благодаря их заботе и дружбе, его умственное здоровье наконец восстанавливается.
Проходит три года. Поселенцы уже собирают богатые урожаи пшеницы, выращенной из единственного зернышка, три года назад обнаруженного в кармане у Герберта, построили мельницу, разводят домашнюю птицу, полностью обустроили своё жилище, из шерсти муфлонов сделали себе новую теплую одежду и одеяла. Однако мирную жизнь их омрачает одно происшествие, которое грозит им гибелью. Однажды, глядя на море, они видят вдалеке прекрасно оснащенное судно, но над судном реет чёрный флаг. Судно встает на якорь у берега. Айртон под покровом ночи пробирается на корабль, чтобы произвести разведку. Оказывается, что на корабле находится пятьдесят пиратов (часть из них входила в бывшую шайку Айртона) и дальнобойные пушки. Чудом ускользнув от них, Айртон возвращается на берег и сообщает друзьям, что им необходимо готовиться к битве. Наутро с корабля спускаются две шлюпки. На первой поселенцы подстреливают троих, и она возвращается обратно, вторая же пристает к берегу, а шестеро оставшихся на ней пиратов скрываются в лесу. С судна палят из пушек, и оно ещё ближе подходит к берегу. Кажется, что горстку поселенцев уже ничто не в силах Внезапно огромная волна вздымается под кораблём, и он тонет. Все находящиеся на нём пираты погибают. Как оказывается впоследствии, корабль был подорван торпедой выпущенной кем-то неизвестным, и это событие окончательно убеждает обитателей острова, что они здесь не одни.
Діти завжди прагнуть швидко стати дорослими. Діти бажають незалежності та самостійності, щоб обирати свій шлях, будувати власне життя. Але надходить час — і дорослі мріють хоч на годину повернутися у дитинство, причому не тільки заради відпочинку від скрутних обставин, важкого обов'язку. Вони хочуть почути надійний захист батьків, поринути у тепло спогадів. Вони припадають, мов до джерела цілющої води, до свого дитинства, коли віриш у чудо, дивишся на світ не затьмареними буденністю очима, сприймаєш навколишнє щиро й відверто, коли ще не навчився брехати й змовчувати і живеш не здоровим глуздом та розрахунком, а серцем. Завмираючи, повертаються до такого знайомого задерикуватого хлопчика із здертими колінками або до дівчинки з кісками, немовби перевіряючи себе: який ти, чи зберіг чистоту душі й віру в добро, чи витримаєш їхні нескінченні "чому" та "як" і вимогливий, непідкупний погляд? Чи схвалить він тебе — себе, дорослого? Чи не втратив ти змогу розуміти його — себе — дитину?
Діти зневіряються у змозі деяких дорослих розуміти їх, перестали ділитися своїми проблемами та мріями, стали ховати, мов від чужаків, вогник свого яскравого життя.
Безперечно, у наш час космічних швидкостей і майже розумних механізмів можна все пояснити й розрахувати, не залишити жодної таємниці у світлі неонових ламп, посміятися з наївної віри в Діда Мороза. Але так добре й тепло на душі при мерехтливому вогнику свічки, що зберігають рожеві дитячі долоні, так чудово почути музику вітру й розмову далеких зірок!
Тож нехай поринуть зі сторінок книги мрії та напівзабуті дитячі враження, нехай знову стануть поруч вічні цінності.
Якось радісно і вдячно зустрічаєш на перших сторінках книги "удава, що проковтнув слона" — як перевірку на своє справжнє, не зверхнє розуміння світу, посміхаєшся скриньці з дірочками, де живе найкращий у світі баранець. По-доброму посміхаєшся присвяті книги з поясненням і виправленням автора — присвяті другові, "коли той був маленьким"...
Хлопченя з блакитними очима та золотавим волоссям своїм серйозним проханням владно втручається у наше життя, як добра казка, що приходить на до у скрутну хвилину, як цілюща вода дитинства, що очищає душу. Він дасть надію та сили, які відкривають у пустелі криниці, які дарують зорі, що можуть дзвінко сміятися.
1 не розумний, досвідчений (дорослий!) пілот повчає малюка. Ні, це Маленький принц вчить розуміти і цінувати справжнє диво спілкування. Ні марево величності Короля, ні гучні промови Честолюбця, ні удавана зайнятість жадібного Бізнесмена, ні прагнення Пияка зануритися у себе, втекти від реального життя, ні псевдоученість і показна паперова праця Географа не вводять його в оману. За гучними правильними словами він бачить їхню пустоту: "Дивні люди ці дорослі!"
Тільки Ліхтарник, що безкорисливо, навіть у збиток собі, виконує свій обов'язок, приваблює його: він єдиний, хто вміє світити іншим, єдиний, з ким би хотілося потоваришувати.
Треба дійсно мандрувати, пройти випробування, щоб зрозуміти тих, хто був із тобою поруч, щоб почути на відстані сльози у словах Троянди і навчитися сумувати за нею, навіть точно знаючи, що вона не єдина красуня-квітка на світі.
Не можна набути досвіду, придбати знання, не заплативши за це собою, не віддавши частку себе. Не можна пізнати радість зустрічі, не відчувши біль розлуки.
Друзів обирають не очима, не розумом, а серцем, нічого й нікому не пояснюючи у своїй любові. Краще мати і втратити, ніж усе життя зберігати себе від втрат, ні до кого не пригортаючись серцем.
Цієї вічної мудрості і навчив Маленького принца Лис. Саме завдяки йому він відчув, що його Троянда — єдина у світі та найдорожча за усіх, що вона чекає на нього там, на маленькій рідній планеті — острівку серед безкрайого Всесвіту.
"Добре бачить лише серце. Найголовнішого очима не побачиш", — звучать заповітні слова Лиса, визнаючи сенс цієї казки-притчі.
"Ми завжди у відповіді за тих, кого приручили", — це теж важливі слова на сторінках цієї книги, що вчить нас свято виконувати на Землі найважливіший обов'язок, вчить добра й порядності. Перед рідними та друзями. Перед учнями та учителями. Перед усіма мешканцями планети Земля. Перед самим собою, маленьким і дорослим.
Я знаю, що нещодавно знайдено уламки літака, на якому піднявся у свій останній виліт під час Другої світової війни Антуан де Сент-Екзюпері, відважний пілот і добрий товариш, письменник і журналіст, мрійник і фантазер, людина, з якою я б дуже хотіла зустрітися. Тому так хочеться думати, що він летить у Всесвіті, щоб завітати у гості до Маленького принца. А може, просто перетворився на зірку і світло від неї ще довго світитиме людям, зігріватиме серця.
Однажды, возвращаясь в своё жилище, названное ими Гранитным дворцом, они видят, что внутри хозяйничают обезьяны. Через некоторое время, словно под влиянием безумного страха, обезьяны начинают выпрыгивать из окон, и чья-то рука выбрасывает путешественникам верёвочную лестницу, которую обезьяны подняли в дом. Внутри люди находят ещё одну обезьяну — орангутана, которую оставляют у себя и называют дядюшкой Юпом. В дальнейшем Юп становится людям другом, слугой и незаменимым В другой день поселенцы находят на песке ящик с инструментами, огнестрельным оружием, различными приборами, одеждой, кухонной утварью и книгами на английском языке. Поселенцы недоумевают, откуда мог взяться этот ящик. По карте, также оказавшейся в ящике, они обнаруживают, что рядом с их островом, на карте не отмеченном, расположен остров Табор. Моряк Пенкроф загорается желанием отправиться на него. При своих друзей он строит бот, назвав его «Бонадвентур». Когда бот готов, все вместе отправляются на нём в пробное плавание вокруг острова. Во время него они находят бутылку с запиской, где говорится, что потерпевший кораблекрушение человек ждёт на острове Табор. Пенкроф, Гедеон Спилет и Герберт обнаруживают потерявшего человеческий облик Айртона, который был оставлен на Таборе за попытку поднять бунт на паруснике «Дункан». Однако хозяин «Дункана» Эдуард Гленарван сказал, что когда-нибудь вернется за Айртоном. Колонисты берут его с собой на остров Линкольна, где, благодаря их заботе и дружбе, его умственное здоровье наконец восстанавливается.
Проходит три года. Поселенцы уже собирают богатые урожаи пшеницы, выращенной из единственного зернышка, три года назад обнаруженного в кармане у Герберта, построили мельницу, разводят домашнюю птицу, полностью обустроили своё жилище, из шерсти муфлонов сделали себе новую теплую одежду и одеяла. Однако мирную жизнь их омрачает одно происшествие, которое грозит им гибелью. Однажды, глядя на море, они видят вдалеке прекрасно оснащенное судно, но над судном реет чёрный флаг. Судно встает на якорь у берега. Айртон под покровом ночи пробирается на корабль, чтобы произвести разведку. Оказывается, что на корабле находится пятьдесят пиратов (часть из них входила в бывшую шайку Айртона) и дальнобойные пушки. Чудом ускользнув от них, Айртон возвращается на берег и сообщает друзьям, что им необходимо готовиться к битве. Наутро с корабля спускаются две шлюпки. На первой поселенцы подстреливают троих, и она возвращается обратно, вторая же пристает к берегу, а шестеро оставшихся на ней пиратов скрываются в лесу. С судна палят из пушек, и оно ещё ближе подходит к берегу. Кажется, что горстку поселенцев уже ничто не в силах Внезапно огромная волна вздымается под кораблём, и он тонет. Все находящиеся на нём пираты погибают. Как оказывается впоследствии, корабль был подорван торпедой выпущенной кем-то неизвестным, и это событие окончательно убеждает обитателей острова, что они здесь не одни.
Діти зневіряються у змозі деяких дорослих розуміти їх, перестали ділитися своїми проблемами та мріями, стали ховати, мов від чужаків, вогник свого яскравого життя.
Безперечно, у наш час космічних швидкостей і майже розумних механізмів можна все пояснити й розрахувати, не залишити жодної таємниці у світлі неонових ламп, посміятися з наївної віри в Діда Мороза. Але так добре й тепло на душі при мерехтливому вогнику свічки, що зберігають рожеві дитячі долоні, так чудово почути музику вітру й розмову далеких зірок!
Тож нехай поринуть зі сторінок книги мрії та напівзабуті дитячі враження, нехай знову стануть поруч вічні цінності.
Якось радісно і вдячно зустрічаєш на перших сторінках книги "удава, що проковтнув слона" — як перевірку на своє справжнє, не зверхнє розуміння світу, посміхаєшся скриньці з дірочками, де живе найкращий у світі баранець. По-доброму посміхаєшся присвяті книги з поясненням і виправленням автора — присвяті другові, "коли той був маленьким"...
Хлопченя з блакитними очима та золотавим волоссям своїм серйозним проханням владно втручається у наше життя, як добра казка, що приходить на до у скрутну хвилину, як цілюща вода дитинства, що очищає душу. Він дасть надію та сили, які відкривають у пустелі криниці, які дарують зорі, що можуть дзвінко сміятися.
1 не розумний, досвідчений (дорослий!) пілот повчає малюка. Ні, це Маленький принц вчить розуміти і цінувати справжнє диво спілкування. Ні марево величності Короля, ні гучні промови Честолюбця, ні удавана зайнятість жадібного Бізнесмена, ні прагнення Пияка зануритися у себе, втекти від реального життя, ні псевдоученість і показна паперова праця Географа не вводять його в оману. За гучними правильними словами він бачить їхню пустоту: "Дивні люди ці дорослі!"
Тільки Ліхтарник, що безкорисливо, навіть у збиток собі, виконує свій обов'язок, приваблює його: він єдиний, хто вміє світити іншим, єдиний, з ким би хотілося потоваришувати.
Треба дійсно мандрувати, пройти випробування, щоб зрозуміти тих, хто був із тобою поруч, щоб почути на відстані сльози у словах Троянди і навчитися сумувати за нею, навіть точно знаючи, що вона не єдина красуня-квітка на світі.
Не можна набути досвіду, придбати знання, не заплативши за це собою, не віддавши частку себе. Не можна пізнати радість зустрічі, не відчувши біль розлуки.
Друзів обирають не очима, не розумом, а серцем, нічого й нікому не пояснюючи у своїй любові. Краще мати і втратити, ніж усе життя зберігати себе від втрат, ні до кого не пригортаючись серцем.
Цієї вічної мудрості і навчив Маленького принца Лис. Саме завдяки йому він відчув, що його Троянда — єдина у світі та найдорожча за усіх, що вона чекає на нього там, на маленькій рідній планеті — острівку серед безкрайого Всесвіту.
"Добре бачить лише серце. Найголовнішого очима не побачиш", — звучать заповітні слова Лиса, визнаючи сенс цієї казки-притчі.
"Ми завжди у відповіді за тих, кого приручили", — це теж важливі слова на сторінках цієї книги, що вчить нас свято виконувати на Землі найважливіший обов'язок, вчить добра й порядності. Перед рідними та друзями. Перед учнями та учителями. Перед усіма мешканцями планети Земля. Перед самим собою, маленьким і дорослим.
Я знаю, що нещодавно знайдено уламки літака, на якому піднявся у свій останній виліт під час Другої світової війни Антуан де Сент-Екзюпері, відважний пілот і добрий товариш, письменник і журналіст, мрійник і фантазер, людина, з якою я б дуже хотіла зустрітися. Тому так хочеться думати, що він летить у Всесвіті, щоб завітати у гості до Маленького принца. А може, просто перетворився на зірку і світло від неї ще довго світитиме людям, зігріватиме серця.