Устина — людина великого серця. Зрісши сиротою, вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. Тому до неї дівчата ставилися, як до сестри, ділилися своїм горем. Устина всією душею горнеться до старої кріпачки, називає її "бабусечко ж моя рідна", захищає від ударів знавіснілої панночки.
Устина добра, лагідна, тому й мова її пересипана пестливими словами. Вона також правдива. На запитання Каїрі, яка з себе молода пані, відповідає: "Недобра". Устина здатна на глибокі людські почуття. Вона щиро покохала Прокопа і вийшла за нього заміж. Хоч і не стає на шлях відкритої боротьби з панами, Устина повністю солідарна зі своїм чоловіком Прокопом і Назаром, поділяє їхні думки щодо протесту.
Панночка — жорстока. Вона наказує привести хвору Устину до панських покоїв. Важка праця на панському дворі супроводжувалась бійкою, лайкою і катуванням дівчат. Коли їй щось потрібно, вона стає улесливою, домагається чого хоче.
Панночка не здатна по-людськи любити. На чергових банкетах вона з усіма хитрувала, лукавила, удавала з себе привітну, ласкаву, закохану, а насправді нікого не любила. Вона зуміла закохати в себе полкового лікаря, і коли він став нареченим, невдовзі прибрала його до рук, зробила з нього свого раба.
Главный герой поэмы — гетман Иван Мазепа, рассказывающий после поражения при Полтаве свою историю Карлу XII. Этот рассказ — основное содержание поэмы и имеет мало общего с биографией исторического Мазепы; центральный эпизод — юного героя, пажа польского короля Яна II Казимира, обнажённым привязывают к спине лошади, которую отпускают в поле, в наказание за связь с Терезой, юной женой пфальцграфа Фальбовского. При нападении стаи волков Мазепа едва выживает.
Затем лошадь приносит полумёртвого Мазепу на Украину, где его освобождают, и он благодаря своим становится гетманом. Эта легенда взята Байроном из «Истории Карла XII» Вольтера. Будущий гетман действительно служил при дворе короля и действительно был отослан от двора после скандала, но это не было связано с любовной историей, и к коню Мазепу (не пажа, а взрослого 24-летнего «покоевого шляхтича») никто не привязывал.
Слова из поэмы Байрона взяты эпиграфом к поэме Пушкина «Полтава» (где образ Мазепы трактуется иначе, как романтического «злодея»).
Устина — людина великого серця. Зрісши сиротою, вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. Тому до неї дівчата ставилися, як до сестри, ділилися своїм горем. Устина всією душею горнеться до старої кріпачки, називає її "бабусечко ж моя рідна", захищає від ударів знавіснілої панночки.
Устина добра, лагідна, тому й мова її пересипана пестливими словами. Вона також правдива. На запитання Каїрі, яка з себе молода пані, відповідає: "Недобра". Устина здатна на глибокі людські почуття. Вона щиро покохала Прокопа і вийшла за нього заміж. Хоч і не стає на шлях відкритої боротьби з панами, Устина повністю солідарна зі своїм чоловіком Прокопом і Назаром, поділяє їхні думки щодо протесту.
Панночка — жорстока. Вона наказує привести хвору Устину до панських покоїв. Важка праця на панському дворі супроводжувалась бійкою, лайкою і катуванням дівчат. Коли їй щось потрібно, вона стає улесливою, домагається чого хоче.
Панночка не здатна по-людськи любити. На чергових банкетах вона з усіма хитрувала, лукавила, удавала з себе привітну, ласкаву, закохану, а насправді нікого не любила. Вона зуміла закохати в себе полкового лікаря, і коли він став нареченим, невдовзі прибрала його до рук, зробила з нього свого раба.
Главный герой поэмы — гетман Иван Мазепа, рассказывающий после поражения при Полтаве свою историю Карлу XII. Этот рассказ — основное содержание поэмы и имеет мало общего с биографией исторического Мазепы; центральный эпизод — юного героя, пажа польского короля Яна II Казимира, обнажённым привязывают к спине лошади, которую отпускают в поле, в наказание за связь с Терезой, юной женой пфальцграфа Фальбовского. При нападении стаи волков Мазепа едва выживает.
Затем лошадь приносит полумёртвого Мазепу на Украину, где его освобождают, и он благодаря своим становится гетманом. Эта легенда взята Байроном из «Истории Карла XII» Вольтера. Будущий гетман действительно служил при дворе короля и действительно был отослан от двора после скандала, но это не было связано с любовной историей, и к коню Мазепу (не пажа, а взрослого 24-летнего «покоевого шляхтича») никто не привязывал.
Слова из поэмы Байрона взяты эпиграфом к поэме Пушкина «Полтава» (где образ Мазепы трактуется иначе, как романтического «злодея»).