В этой главе писатель рассказывает, как в течение шести лет город Глупов не горел, не голодал, не испытывал ни повальных болезней, ни скотских падежей, и такое благоденствие народ приписывал по простоте своей начальнику Петру Петровичу Фердыщенко.
Но на седьмом году правления этого градоначальника произошли изменения: он скинул замасленный халат и стал ходить по городу в вицмундире, В начале 1776 г., посетив кабак, градоначальник увидел там Алену Осипову и влюбился в нее. У Аленки был муж — Дмитрий Прокофьев. Аленка на предложение Фердыщенко жить с ним в любви ответила отказом. Тогда градоначальник решил ей отомстить. Он приказал подселить в квартиру, где проживала Алена с мужем, двух инвалидов. Алена прогнала этих инвалидов. На следующий раз бригадир вновь делал знаки Алене в кабаке и вновь получил отказ. Вечером женщина, упав в ноги мужу, рассказала, что придется ей стать любовницей градоначальника. Муж Алены, Митька, взбунтовался, стал ей угрожать расправой. Узнав об этом бунте, градоначальник приказал наказать его за это. Бунтовщика заковали и увели. Алена бросилась к бригадиру на двор. Бригадир пытался склонить ее к любви, но Аленка не стала изменять мужу. Митьку обвинили в поджоге двора градоначальника и отправили в Сибирь. Аленка всхлипывала.
За грехи бригадира расплачивались все глуповцы: в городе наступил голод, люди стали помирать. Обвинив во всех грехах Алену, глуповцы расправились с ней: «взнесли на верхний ярус колокольни и бросили оттуда на раскат с вышины более пятнадцати саженей…» Ее тело разнесли голодные псы. И в городе после этой кровавой драмы появился хлеб.
Вдача Андрія: «Андрій, мав живішу і трохи тоншу вдачу».
Характер: «А ще він був меткіший од свого брата; частіше верховодив у найнебезпечніших витівках і не раз завдяки своєму спритному розумові відкручувався від кари»; «Він не знав, що то значить обмірковувати, зважувати чи заздалегідь міряти свої й чужі сили».
Ставлення до науки: «Він був беручкіший до науки й опановував її легше, ніж тяжкі, дужі натури».
Гарний вояка: «Андрій увесь занурився в чарівну музику шабель і куль».
Поведінка під час розплати: «…видко було, як тихо ворушилися уста його і як він вимовив чиєсь ім'я; але не було то ім'я вітчизни, чи матері, чи брата — то було ймення красуні-польки. Тарас вистрілив».
ОСТАП
Вдача Остапа: «Остап без зайвих хитрощів скидав із себе свитку й клався долі, навіть у думці не маючи прохати помилування».
Ставлення до науки: «Старший, Остап, почав з того свою науку, що першого ж року втік додому». «…якнайстаранніше засів за нудотну книжку і незабаром став у перші лави».
Жага до воїнської справи: «Остапові, здавалося, був на роду написаний вояцький шлях і тяжке вміння вершити військові справи».
Мужній воїн: «Остап терпів тортури й катування, як велетень: ні крику, ні стогону не було чутно навіть тоді».
В этой главе писатель рассказывает, как в течение шести лет город Глупов не горел, не голодал, не испытывал ни повальных болезней, ни скотских падежей, и такое благоденствие народ приписывал по простоте своей начальнику Петру Петровичу Фердыщенко.
Но на седьмом году правления этого градоначальника произошли изменения: он скинул замасленный халат и стал ходить по городу в вицмундире, В начале 1776 г., посетив кабак, градоначальник увидел там Алену Осипову и влюбился в нее. У Аленки был муж — Дмитрий Прокофьев. Аленка на предложение Фердыщенко жить с ним в любви ответила отказом. Тогда градоначальник решил ей отомстить. Он приказал подселить в квартиру, где проживала Алена с мужем, двух инвалидов. Алена прогнала этих инвалидов. На следующий раз бригадир вновь делал знаки Алене в кабаке и вновь получил отказ. Вечером женщина, упав в ноги мужу, рассказала, что придется ей стать любовницей градоначальника. Муж Алены, Митька, взбунтовался, стал ей угрожать расправой. Узнав об этом бунте, градоначальник приказал наказать его за это. Бунтовщика заковали и увели. Алена бросилась к бригадиру на двор. Бригадир пытался склонить ее к любви, но Аленка не стала изменять мужу. Митьку обвинили в поджоге двора градоначальника и отправили в Сибирь. Аленка всхлипывала.
За грехи бригадира расплачивались все глуповцы: в городе наступил голод, люди стали помирать. Обвинив во всех грехах Алену, глуповцы расправились с ней: «взнесли на верхний ярус колокольни и бросили оттуда на раскат с вышины более пятнадцати саженей…» Ее тело разнесли голодные псы. И в городе после этой кровавой драмы появился хлеб.
АНДРІЙ
Вдача Андрія: «Андрій, мав живішу і трохи тоншу вдачу».
Характер: «А ще він був меткіший од свого брата; частіше верховодив у найнебезпечніших витівках і не раз завдяки своєму спритному розумові відкручувався від кари»; «Він не знав, що то значить обмірковувати, зважувати чи заздалегідь міряти свої й чужі сили».
Ставлення до науки: «Він був беручкіший до науки й опановував її легше, ніж тяжкі, дужі натури».
Гарний вояка: «Андрій увесь занурився в чарівну музику шабель і куль».
Поведінка під час розплати: «…видко було, як тихо ворушилися уста його і як він вимовив чиєсь ім'я; але не було то ім'я вітчизни, чи матері, чи брата — то було ймення красуні-польки. Тарас вистрілив».
ОСТАП
Вдача Остапа: «Остап без зайвих хитрощів скидав із себе свитку й клався долі, навіть у думці не маючи прохати помилування».
Ставлення до науки: «Старший, Остап, почав з того свою науку, що першого ж року втік додому». «…якнайстаранніше засів за нудотну книжку і незабаром став у перші лави».
Жага до воїнської справи: «Остапові, здавалося, був на роду написаний вояцький шлях і тяжке вміння вершити військові справи».
Мужній воїн: «Остап терпів тортури й катування, як велетень: ні крику, ні стогону не було чутно навіть тоді».