В судьбе М.Ю.Лермонтова Кавказ сыграл особую роль.
Из биографии поэта известно, что он посещал Кавказ несколько раз. В детстве болезненного внука возила туда его бабушка Арсеньева Е. А. Последующие его посещения были связаны с военной службой и ссылками. Красота Кавказа восхищала поэта. Он, с его ненавистью к лживому светскому обществу, видел в суровой дикой природе этого края ту естественность, которой ему так не хватало в общении с людьми:
Вдали я видел сквозь туман,
В снегах, горящих, как алмаз,
Седой незыблемый Кавказ;
И было сердцу моему
Легко, не знаю почему.
(М.Ю.Лермонтов, «Мцыри»)
Возможно, в кавказских пейзажах М.Ю.Лермонтов находил что-то родное своей душе, потому что его прадед был родом из высокогорной Шотландии.
II. Мало кто знает, что М. Ю. Лермонтов был не только художником слова, но и замечательным живописцем. Восхищаясь красотой Кавказа, он создал много картин, изображающих фантастические, завораживающие горы.
Знаете ли вы, какие неизвестные до сих пор параллели с творческим наследием западноевропейских путешественников содержат лермонтовские работы и как важно при этом правильно атрибутировать те исторические реалии, которые на них изображены?
Итак, французский художник Бланшар в 1858 году, путешествуя по Кавказу, зарисовал башню в селении Сиони на Военно-Грузинской дороге. Поражает то, что вид взят практически с той же точки, что и на известной картине Лермонтова «Кавказский вид возле селения Сиони». Отметим, что здесь совпадение с лермонтовским сюжетом не случайно. Бланшару, несомненно, были известны произведения М. Ю. Лермонтова. Так, описывая Чертову долину, отделяющую Гуд-гору от Крестового перевала, французский художник ссылается в своем описании именно на текст Лермонтова: «Снежная долина, куда мы въехали, носит романтическое название «Чертова долина». Однако Лермонтов уверяет, что оно происходит не от слова «черт», а от слова «черта» из-за креста, давшего имя этому перевалу».
Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його творчості, а особистими переживаннями. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котра передчасно померла Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки! жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною. Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з нихсвоя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність. Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.
В судьбе М.Ю.Лермонтова Кавказ сыграл особую роль.
Из биографии поэта известно, что он посещал Кавказ несколько раз. В детстве болезненного внука возила туда его бабушка Арсеньева Е. А. Последующие его посещения были связаны с военной службой и ссылками. Красота Кавказа восхищала поэта. Он, с его ненавистью к лживому светскому обществу, видел в суровой дикой природе этого края ту естественность, которой ему так не хватало в общении с людьми:
Вдали я видел сквозь туман,
В снегах, горящих, как алмаз,
Седой незыблемый Кавказ;
И было сердцу моему
Легко, не знаю почему.
(М.Ю.Лермонтов, «Мцыри»)
Возможно, в кавказских пейзажах М.Ю.Лермонтов находил что-то родное своей душе, потому что его прадед был родом из высокогорной Шотландии.
II. Мало кто знает, что М. Ю. Лермонтов был не только художником слова, но и замечательным живописцем. Восхищаясь красотой Кавказа, он создал много картин, изображающих фантастические, завораживающие горы.
Знаете ли вы, какие неизвестные до сих пор параллели с творческим наследием западноевропейских путешественников содержат лермонтовские работы и как важно при этом правильно атрибутировать те исторические реалии, которые на них изображены?
Итак, французский художник Бланшар в 1858 году, путешествуя по Кавказу, зарисовал башню в селении Сиони на Военно-Грузинской дороге. Поражает то, что вид взят практически с той же точки, что и на известной картине Лермонтова «Кавказский вид возле селения Сиони». Отметим, что здесь совпадение с лермонтовским сюжетом не случайно. Бланшару, несомненно, были известны произведения М. Ю. Лермонтова. Так, описывая Чертову долину, отделяющую Гуд-гору от Крестового перевала, французский художник ссылается в своем описании именно на текст Лермонтова: «Снежная долина, куда мы въехали, носит романтическое название «Чертова долина». Однако Лермонтов уверяет, что оно происходит не от слова «черт», а от слова «черта» из-за креста, давшего имя этому перевалу».
Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!
жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві.
Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною.
Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.
А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з нихсвоя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність.
Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.