Федько був особливим хлопцем. Він постійно робив шкоду. Федько міг вибити з рогатки шибку, зруйнувати піщаний будинок, відбирати у когось повітряного змія, побитися з однолітками, тощо. «Спокій був його ворогом». Через це він мав репутацію розбишаки і халамидника. Незважаючи на це Федько був натурою щирою, чесною, благородною. «Федько брехати не любить… й товаришів видавати.»- за це його поважали однолітки і дорослі. Щовечора Федькові батько давав прочуханки за бешкет, але за те, що той чесно зізнавався у скоєному дарував копійку. Толя (син хазяїна, у якого винаймали житло батьки Федька) тендітний і слабкодухий хлопчик, хотів бути сміливим, сильним, авторитетним, як Федько. Батьки Федька забороняли йому з ним спілкуватися з Толею, бо він «не рівня», «не кумпанія» мужиченяті. Але Федько щоразу «спокушав» Толю своїми вчинками на нетипову для цього делікатного хлопчика поведінку. Навесні, під час криголаму на річці, Толик спровокував Федька перейти по крижинах з одного берега на інший. Федько побився об заклад з Толіком на ножик з костяною ручкою, а сам у разі невдачі пообіцяв віддати Толі чижика. Незважаючи на смертельну загрозу, Федько перебрався по крижинах з одного берега на інший, потім повернувся назад. Побачивши, який безстрашний Федько, як захоплюються його сміливістю люди, що стояли на березі, Толя непомітно від усіх стибнув на крижину. Але те, що з берега здавалось йому елементарним, іграшковим, насправді виявилось нездоланною перешкодою. Крига щомиті могла знищити Толю. Він злякався, розплакався, почав благати до На до йому прийшов Федько. Він ледь не загинув у крижаній воді рятуючи Толю. Дізнавшись про небезпечні забавки, батько Толі сильно розгнівався. Федько вши Толика, бере всю провину на себе. Ввечері батько Федька, незважаючи на сильний жар і кашель у хлопця, відшмагав його за скоєне. За три дні Федько помирає. На похорон Федька прийшли всі друзі, хлопці з сусідніх вулиць. А Толя визирав з вікна — йому було цікаво, як ховатимуть халамидника — і грався з чижиком, якого забрав у матері Федька, бо вважав, що він його виграв.
Образ Евгения Онегина "Евгений Онегин" роман в стихах Александра Сергеевича Пушкина написанный в 1823-1831 годах. Пушкин работал над романом больше семи лет. Онегин представляется нам молодым столичным аристократом,получивший типичное воспитание от француза-гувернера. Евгений ведёт пышный образ жизни выход в высший свет,балы. Но ему всё это быстро надоедает и решает уехать в деревню. Там он знакомится с Ленским,завязывается дружба,но впоследствии убивается его из-за любви. Онегин и Ленский полное противоположность друг другу. Онегин дружил с ним "скуки ради",а для Ленского дружба-это всё."Они сошлись волна и камень,стихи и проза,лёд и пламень, не столь различны меж собой". После дуэли Евгений чувствует себя плохо и покидает деревню. После возвращения в Санкт-Петербург Онегин снова испытывает чувства,но уже к замужней Татьяне,она не придаёт мужа. Путешествия сильно изменили характер Евгения. Эпиграф"И жить торопится и чувствовать спешит" относится к главному герою. Пушкин пишет о характере "резкий,охлажденный ум","мечтам невольная преданность". Писателю нравятся его чертыы. У Евгения противоречивый,сложный характер
Федько був особливим хлопцем. Він постійно робив шкоду. Федько міг вибити з рогатки шибку, зруйнувати піщаний будинок, відбирати у когось повітряного змія, побитися з однолітками, тощо. «Спокій був його ворогом». Через це він мав репутацію розбишаки і халамидника. Незважаючи на це Федько був натурою щирою, чесною, благородною. «Федько брехати не любить… й товаришів видавати.»- за це його поважали однолітки і дорослі. Щовечора Федькові батько давав прочуханки за бешкет, але за те, що той чесно зізнавався у скоєному дарував копійку. Толя (син хазяїна, у якого винаймали житло батьки Федька) тендітний і слабкодухий хлопчик, хотів бути сміливим, сильним, авторитетним, як Федько. Батьки Федька забороняли йому з ним спілкуватися з Толею, бо він «не рівня», «не кумпанія» мужиченяті. Але Федько щоразу «спокушав» Толю своїми вчинками на нетипову для цього делікатного хлопчика поведінку. Навесні, під час криголаму на річці, Толик спровокував Федька перейти по крижинах з одного берега на інший. Федько побився об заклад з Толіком на ножик з костяною ручкою, а сам у разі невдачі пообіцяв віддати Толі чижика. Незважаючи на смертельну загрозу, Федько перебрався по крижинах з одного берега на інший, потім повернувся назад. Побачивши, який безстрашний Федько, як захоплюються його сміливістю люди, що стояли на березі, Толя непомітно від усіх стибнув на крижину. Але те, що з берега здавалось йому елементарним, іграшковим, насправді виявилось нездоланною перешкодою. Крига щомиті могла знищити Толю. Він злякався, розплакався, почав благати до На до йому прийшов Федько. Він ледь не загинув у крижаній воді рятуючи Толю. Дізнавшись про небезпечні забавки, батько Толі сильно розгнівався. Федько вши Толика, бере всю провину на себе. Ввечері батько Федька, незважаючи на сильний жар і кашель у хлопця, відшмагав його за скоєне. За три дні Федько помирає. На похорон Федька прийшли всі друзі, хлопці з сусідніх вулиць. А Толя визирав з вікна — йому було цікаво, як ховатимуть халамидника — і грався з чижиком, якого забрав у матері Федька, бо вважав, що він його виграв.
"Евгений Онегин" роман в стихах Александра Сергеевича Пушкина написанный в 1823-1831 годах. Пушкин работал над романом больше семи лет.
Онегин представляется нам молодым столичным аристократом,получивший типичное воспитание от француза-гувернера. Евгений ведёт пышный образ жизни выход в высший свет,балы. Но ему всё это быстро надоедает и решает уехать в деревню. Там он знакомится с Ленским,завязывается дружба,но впоследствии убивается его из-за любви. Онегин и Ленский полное противоположность друг другу. Онегин дружил с ним "скуки ради",а для Ленского дружба-это всё."Они сошлись волна и камень,стихи и проза,лёд и пламень, не столь различны меж собой". После дуэли Евгений чувствует себя плохо и покидает деревню. После возвращения в Санкт-Петербург Онегин снова испытывает чувства,но уже к замужней Татьяне,она не придаёт мужа. Путешествия сильно изменили характер Евгения.
Эпиграф"И жить торопится и чувствовать спешит" относится к главному герою. Пушкин пишет о характере "резкий,охлажденный ум","мечтам невольная преданность". Писателю нравятся его чертыы. У Евгения противоречивый,сложный характер