Давно колись жили собі дід і баба. От одного дня дід і каже:
— Чуєш, стара? Я б так хотів, щоб у нас були діти!
— Авжеж, старий, це була б невимовна радість! — відповідає баба.
Зітхнули вони й узялися до роботи: дід пішов збирати хмиз у гори, а баба — прати білизну в річці.
Пере вона білизну, пере, коли дивиться — злегка погойдуючись, пливе річкою великий-великий персик.
«Мабуть, дуже смачний!» — подумала баба і, виловивши персик із води, понесла його додому.
Прийшов дід увечері з хмизом.
— Гарний персик, чудовий!
— То, може, покуштуємо? — запитала баба і взялася різати персик ножем.
Та раптом сталося чудо — щойно торкнулася вона персика, як щось закричало: «Ой, болить!» — із персика вистрибнув опецькуватий1 хлопчик.
— Ото несподіванка! — вигукнув дід.
— Це, певно, боги нам його послали! — зраділа баба.
Дід і баба назвали хлопчика Момотаро, тобто Хлопчик-Персик.
Момотаро ріс як на дріжджах: з’їсть одну чашку рису — стає вищим, з’їсть другу — стає ще вищим. Скоро він перетворився на прегарного юнака.
Одного дня впав Момотаро на коліна перед дідом і бабою та й каже:
1 Опецькуватий — невисокий, незграбний на вигляд, недоладний.
Я вирушаю підкоряти Острів Чудовиськ,
Спечіть мені, будь ласка, найбільших у Японії просяних коржів1.
— Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!
Баба спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів, а дід подарував йому хустину — зав’язувати голову, щоб піт не стікав на чоло, шаровари і меч.
На околиці села Момотаро зупинив собака й запитав:
— Момотаро, куди це ти вирядився?
— Підкоряти Острів Чудовиськ.
— Тоді і я піду з тобою. Тільки дай мені найбільшого в Японії коржа.
— Гаразд, будь моїм слугою, — сказав Момотаро, вийняв із торби просяного коржа і дав собаці.
Тепер вони йшли вдвох.
У передгір'ї зустрівся їм фазан.
— Момотаро, дай і мені просяного коржа, — попросив він.
— Гаразд, бери коржа й будь моїм слугою!
Коли Момотаро з двома слугами опинився далеко в горах, трапилася їм по дорозі мавпа.
— Момотаро, і я хочу стати твоїм слугою!
— Гаразд, ось тобі корж!
Нарешті добулися вони вчотирьох до Острова Чудовиськ.
Перед великою чорною брамою стояв вартовий — червоношкіре чудовисько.
Фазан злетів у повітря і видзьобав йому око. А тим часом мавпа перестрибнула через браму й відсунула засув.
— Я — найсміливіший у Японії Момотаро! Чудовиська, приготуйтеся до бою! — піднявши меч, закричав Момотаро і вбіг у двір.
— Рятуйте! — заверещав вартовий і, затуляючи око лапою, побіг до своїх.
— ІЦо це за Момотаро?! Ану забирайся геть! — закричали чудовиська, вистромивши вперед залізні списи.
Та фазан кинувся дзьобати їм очі. своїм довгим дзьобом, мавпа — дряпати обличчя кігтями, а собака — кусати за ноги,
1 ІІросяииіі корж — тут: традиційна страва (цукерка кібі-данґо) в провінції Кібі (легендарній батьківщині Момотаро, нині префектура Окаяма), її виготовляють із борошна проса та особлипого рису.
— Ой, болить! Рятуйте! — волали переможені чудовиська, їхній вожак упав навколішки перед Момотаро й заблагав:
тебе, не вкорочуй нам життя! Віднині ми перестанемо чинити людям зло, а за це віддамо тобі всі скарби.
— Гаразд, нехай буде по-твоєму, — погодився Момотаро.
Чудовиська навантажили візок скарбами, і троє слуг Момотаро притяглії його в село.
— А таки наш Момотаро найсміливіший у Японії! — раділи дід і баба, плескаючи в долоні.
Значение А. Н. Островского для развития отечественной драматургии и сцены, его роль в достижениях всей русской культуры неоспоримы и огромны. Им сделано для России столь же много, как Шекспиром для Англии или Мольером для Франции. Островский написал 47 оригинальных пьес (не считая вторых редакций «Козьмы Минина» и «Воеводы» и семи пьес в сотрудничестве с С. А. Гедеоновым («Василиса Мелентьева») , Н. Я. Соловьевым («Счастливый день» , «Женитьба Белугина» , «Дикарка» , «Светит, да не греет» ) и П. М. Невежиным («Блажь» , «Старое по-новому») . Говоря словами самого Островского, это «целый народный театр» . Но драматургия Островского-это чисто русское явление, хотя его творчество, безусловно оказало влияние на драматургию и театр братских народов, входящих в СССР. Его пьесы переводились и ставились на сценах Украины, Белоруссии, Армении, Грузии и т. д.
Пьесы Островского, приобрели почитателей за рубежом. Его пьесы ставятся в театрах бывших народно-демократических стран, в особенности на сценах славянских государств (Болгария, Чехословакия) . После второй мировой войны пьесы драматурга все чаще приковывают внимание издателей и театров капиталистических стран. Здесь заинтересовались в первую очередь пьесами «Гроза» , «На всякого мудреца довольно простоты» , «Лес» , «Снегурочка» , «Волки и овцы» , «Бесприданница» . Но такой популярности и такого признания, как Шекспир или Мольер, русский драматург в мировой культуре не снискал. 24 нравится6 л
Момотаро або Хлопчик-Персик
Давно колись жили собі дід і баба. От одного дня дід і каже:
— Чуєш, стара? Я б так хотів, щоб у нас були діти!
— Авжеж, старий, це була б невимовна радість! — відповідає баба.
Зітхнули вони й узялися до роботи: дід пішов збирати хмиз у гори, а баба — прати білизну в річці.
Пере вона білизну, пере, коли дивиться — злегка погойдуючись, пливе річкою великий-великий персик.
«Мабуть, дуже смачний!» — подумала баба і, виловивши персик із води, понесла його додому.
Прийшов дід увечері з хмизом.
— Гарний персик, чудовий!
— То, може, покуштуємо? — запитала баба і взялася різати персик ножем.
Та раптом сталося чудо — щойно торкнулася вона персика, як щось закричало: «Ой, болить!» — із персика вистрибнув опецькуватий1 хлопчик.
— Ото несподіванка! — вигукнув дід.
— Це, певно, боги нам його послали! — зраділа баба.
Дід і баба назвали хлопчика Момотаро, тобто Хлопчик-Персик.
Момотаро ріс як на дріжджах: з’їсть одну чашку рису — стає вищим, з’їсть другу — стає ще вищим. Скоро він перетворився на прегарного юнака.
Одного дня впав Момотаро на коліна перед дідом і бабою та й каже:
1 Опецькуватий — невисокий, незграбний на вигляд, недоладний.
Я вирушаю підкоряти Острів Чудовиськ,
Спечіть мені, будь ласка, найбільших у Японії просяних коржів1.
— Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!
Баба спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів, а дід подарував йому хустину — зав’язувати голову, щоб піт не стікав на чоло, шаровари і меч.
На околиці села Момотаро зупинив собака й запитав:
— Момотаро, куди це ти вирядився?
— Підкоряти Острів Чудовиськ.
— Тоді і я піду з тобою. Тільки дай мені найбільшого в Японії коржа.
— Гаразд, будь моїм слугою, — сказав Момотаро, вийняв із торби просяного коржа і дав собаці.
Тепер вони йшли вдвох.
У передгір'ї зустрівся їм фазан.
— Момотаро, дай і мені просяного коржа, — попросив він.
— Гаразд, бери коржа й будь моїм слугою!
Коли Момотаро з двома слугами опинився далеко в горах, трапилася їм по дорозі мавпа.
— Момотаро, і я хочу стати твоїм слугою!
— Гаразд, ось тобі корж!
Нарешті добулися вони вчотирьох до Острова Чудовиськ.
Перед великою чорною брамою стояв вартовий — червоношкіре чудовисько.
Фазан злетів у повітря і видзьобав йому око. А тим часом мавпа перестрибнула через браму й відсунула засув.
— Я — найсміливіший у Японії Момотаро! Чудовиська, приготуйтеся до бою! — піднявши меч, закричав Момотаро і вбіг у двір.
— Рятуйте! — заверещав вартовий і, затуляючи око лапою, побіг до своїх.
— ІЦо це за Момотаро?! Ану забирайся геть! — закричали чудовиська, вистромивши вперед залізні списи.
Та фазан кинувся дзьобати їм очі. своїм довгим дзьобом, мавпа — дряпати обличчя кігтями, а собака — кусати за ноги,
1 ІІросяииіі корж — тут: традиційна страва (цукерка кібі-данґо) в провінції Кібі (легендарній батьківщині Момотаро, нині префектура Окаяма), її виготовляють із борошна проса та особлипого рису.
— Ой, болить! Рятуйте! — волали переможені чудовиська, їхній вожак упав навколішки перед Момотаро й заблагав:
тебе, не вкорочуй нам життя! Віднині ми перестанемо чинити людям зло, а за це віддамо тобі всі скарби.
— Гаразд, нехай буде по-твоєму, — погодився Момотаро.
Чудовиська навантажили візок скарбами, і троє слуг Момотаро притяглії його в село.
— А таки наш Момотаро найсміливіший у Японії! — раділи дід і баба, плескаючи в долоні.
Островский написал 47 оригинальных пьес (не считая вторых редакций «Козьмы Минина» и «Воеводы» и семи пьес в сотрудничестве с С. А. Гедеоновым («Василиса Мелентьева») , Н. Я. Соловьевым («Счастливый день» , «Женитьба Белугина» , «Дикарка» , «Светит, да не греет» ) и П. М. Невежиным («Блажь» , «Старое по-новому») . Говоря словами самого Островского, это «целый народный театр» .
Но драматургия Островского-это чисто русское явление, хотя его творчество,
безусловно оказало влияние на драматургию и театр братских народов,
входящих в СССР. Его пьесы переводились и ставились на
сценах Украины, Белоруссии, Армении, Грузии и т. д.
Пьесы Островского, приобрели почитателей за рубежом. Его пьесы ставятся
в театрах бывших народно-демократических стран, в особенности на сценах
славянских государств (Болгария, Чехословакия) .
После второй мировой войны пьесы драматурга все чаще приковывают внимание издателей и театров капиталистических стран.
Здесь заинтересовались в первую очередь пьесами «Гроза» , «На всякого мудреца довольно простоты» , «Лес» , «Снегурочка» , «Волки и овцы» , «Бесприданница» .
Но такой популярности и такого признания, как Шекспир или Мольер, русский
драматург в мировой культуре не снискал.
24 нравится6 л