Коли почалася Вітчизняна війна, князь Андрій добровільно йде в армію. Він відмовляється служити в штабі при» особі государя". На його переконання, тільки служба в діючій армії дасть йому впевненість, що він буде корисний на війні. Отримавши в командування полк, князь Андрій ще більше зближується з народом. «У полку його називали наш князь, ним пишалися і його любили". Таким чином, в душевному оновленні князя Андрія головну роль зіграли прості російські солдати.
Важка рана, отримана на Бородінському полі, обриває діяльність князя Андрія. Але допитлива думка його продовжує працювати і під час хвороби. Лежачи на перев'язувальному пункті, він підводить підсумок своєму життєвому шляху. Князю Андрію пристрасно хочеться жити,і в той же час він думає: "але хіба не все одно тепер?. . А що буде там(тобто після смерті) і що таке було тут? Чому мені було шкода розлучатися з життям? Що було в цьому житті, чого я не розумів і не розумію» .
І в ці хвилини його осіняє вогняна думка про величезну, загальної, всепрощаючої любові до людей, яку він приніс би, якби залишився живий. Але князю Андрієві не судилося оговтатися від рани. У Ярославлі, куди його перевезли Ростови, він зрозумів, що вмирає. У напівбреду, в години страждальницького усамітнення він мучительно роздумує про те, що таке вічна любов, і приходить до свідомості, що вона вимагає зречення від життя: «Все, всіх любити, завжди жертвувати собою для любові означало нікого не любити, означало не жити цим земним життям» . Це була явна ознака душевного перелому.
Однак, коли поруч з ним знову опинилася Наташа, князь Андрій знову повертається до думки про життя і про земне кохання. "Все, що є, все існує тільки тому, що я люблю», — міркує він. Так борються в його душі два суперечливих твердження: любов є життя і любов є смерть.
Перемагає друге. "Душа його була не в нормальному стані", - пояснює автор. Князь Андрій приходить в кінцевому підсумку до ідеалістичного розуміння любові і смерті: «любов є бог, і померти значить, мені, частинці любові, повернутися до загального і вічного джерела» . Він сам розумів, що в цих думках чогось бракувало, що в них «щось було одностороннє, особисте, розумове-не було очевидності» .
Незадовго до смерті йому сниться важкий сон. Уві сні він знову бореться за життя, відчуваючи болісний страх смерті. Але смерть і уві сні перемагає, і князь Андрій прокидається з думкою, що смерть — це звільнення. З цією думкою він і вмирає.
Передсмертні думки його-думки людини, надламаного хворобою і стражданнями, невластиві тверезому розуму князя Андрія. Для духовного вигляду князя Андрія характерні не ці «передсмертні роздуми, пофарбовані містицизмом, а його допитливий, тверезий, матеріалістичний розум, його прагнення до громадської діяльності, його любов до народу, боротьбі за щастя якого він присвятив би життя, якби не помер від рани. Смерть обірвала його шукання.
Духовний вигляд князя Андрія і вся його діяльність дають право припустити, що, якби він залишився живий, шукання привели б його в
1759 г. 1 августа. Суворов участвует в победном для российской армии сражении при Кунерсдорфе. Это скромное участие дивизионного дежурного в великой битве можно считать "началом славных дел" Александра Васильевича Суворова. 1760 г. Суворов назначен генеральный дежурным при главнокомандующем русской армией генерал-аншефе В. В. Ферморе. В этом качестве, будучи важным сотрудником штаба Фермора, Суворов участвует во взятии Берлина русскими войсками. 1769 г. 2 сентября. Бригадир Суворов одерживает победу над польскими конфедератами в сражении при деревне Орехово. 1771 г. 12 мая. Суворов одерживает победу над конфедератами в сражении при Ландскроне. 1771 г. 22 мая. Суворов побеждает конфедератов и в сражении при Замостье. 1772 г. 12 сентября. Крупнейшая победа Суворова в той кампании: в сражении под Столовичами разбит корпус гетмана М. Огинского. 1794 г. Август - сентябрь. Суворов одерживает блестящие победы над польскими конфедератами под Двинском, при Кобрине, при Крупчице, под Брестом, под Кобылкой. 1794 г. 24 октября. Суворов победно штурмует Прагу - укрепленное предместье Варшавы. В кровопролитном сражении Польша поставлена на колени. Вскоре Суворов занимает Варшаву. 1772 г. 15 апреля. Суворов овладевает Краковским замком. 1773 г. 4 апреля. Генерал-майор Суворов переведен на южный театр военных действий - в 1-ю армию генерал-фельдмаршала П. А. Румянцева. Участие Суворова в той русско-турецкой войне оказывается едва ли не решающим для кампании 1774 года. 1773 г. 10 мая. Знаменитый первый поиск на Туртукай - с минимальными потерями Суворов овладевает Туртукаем. 1773 г. 17 июня. Второй поиск на Туртукай - разгром турецкого укрепленного лагеря. Еще один вошедший в историю легендарный подвиг Суворова 1773 г. 3 сентября. Суворов одерживает победу над турецкими войсками в сражении у Гирсова. 1783 г. В течение года Суворов совершает победные экспедиции против ногайцев, разбитых суворовскими войсками на р. Ее и на р. Лабе. 1787 г. 1 октября. Суворов одерживает победу над турками в сражении под Кинбурном. 1788 г. 27 июля. Суворов становится инициатором сражения под Очаковым, в котором был ранен. Суворовские солдаты теснят турок, но Г. А. Потемкин не решается на штурм. Это сражение - единственное в биографии Суворова - не может считаться бесспорной победой. Г. А. Потемкин пишет Екатерине: "…Перед приходом капитан-паши Александр Васильевич Суворов наделал дурачества немало, которое убитыми и ранеными стоит четыреста человек лишь с Ф/ишера/ батали/она/…". 1789 г. Весна. Суворов назначен командиром корпуса в армию генерал-фельдмаршала П. А. Румянцева. 1789 г. 1 июля. Суворов одерживает победу при Фокшанах, разработав совместную операцию русских и австрийских войск против превосходящих по численности турецких сил. 1789 г. 11 сентября. Суворов одерживает победу при Рымнике. На этот раз численное превосходство турецкой армии было ещё ощутимее, а победа русских и австрийцев, руководимых великим Суворовым - ещё убедительнее. 1790 г. Май. Суворов назначен шефом Фанагорийского гренадерского полка. Почетная награда, и примечательно, что много лет спустя, в 1826 году, император Николай Павлович "в честь непобедимому полководцу и для возбуждения в молодых воинах воспомиания о бессмертных подвигах его" повелит гренадерскому Фанагорийскому полку впредь именоваться гренадерским генералиссимуса князя Суворова-Италийского полком. Молва же называла этот полк "суворовским Фанагорийским". 1790 г. 26 ноября. Генерал-аншеф А. В. Суворов назначен командующим русскими войсками, расположенными под Измаилом. 1790 г. 11 декабря. Суворов добивается величайшей победы - крепость Измаил взята штурмом. Эта победа предопределила общий успех России в 1799 г. 10 апреля. Суворов осуществляет победный штурм крепости Брешия. 1799 г. 16 апреля. Суворов одерживает великую победу над французской армией на р. Адда. 1799 г. 19 - 20 сентября. Суворов одерживает победу над французскими войсками в долинах Кленталь и Муттенталь.
Коли почалася Вітчизняна війна, князь Андрій добровільно йде в армію. Він відмовляється служити в штабі при» особі государя". На його переконання, тільки служба в діючій армії дасть йому впевненість, що він буде корисний на війні. Отримавши в командування полк, князь Андрій ще більше зближується з народом. «У полку його називали наш князь, ним пишалися і його любили". Таким чином, в душевному оновленні князя Андрія головну роль зіграли прості російські солдати.
Важка рана, отримана на Бородінському полі, обриває діяльність князя Андрія. Але допитлива думка його продовжує працювати і під час хвороби. Лежачи на перев'язувальному пункті, він підводить підсумок своєму життєвому шляху. Князю Андрію пристрасно хочеться жити,і в той же час він думає: "але хіба не все одно тепер?. . А що буде там(тобто після смерті) і що таке було тут? Чому мені було шкода розлучатися з життям? Що було в цьому житті, чого я не розумів і не розумію» .
І в ці хвилини його осіняє вогняна думка про величезну, загальної, всепрощаючої любові до людей, яку він приніс би, якби залишився живий. Але князю Андрієві не судилося оговтатися від рани. У Ярославлі, куди його перевезли Ростови, він зрозумів, що вмирає. У напівбреду, в години страждальницького усамітнення він мучительно роздумує про те, що таке вічна любов, і приходить до свідомості, що вона вимагає зречення від життя: «Все, всіх любити, завжди жертвувати собою для любові означало нікого не любити, означало не жити цим земним життям» . Це була явна ознака душевного перелому.
Однак, коли поруч з ним знову опинилася Наташа, князь Андрій знову повертається до думки про життя і про земне кохання. "Все, що є, все існує тільки тому, що я люблю», — міркує він. Так борються в його душі два суперечливих твердження: любов є життя і любов є смерть.
Перемагає друге. "Душа його була не в нормальному стані", - пояснює автор. Князь Андрій приходить в кінцевому підсумку до ідеалістичного розуміння любові і смерті: «любов є бог, і померти значить, мені, частинці любові, повернутися до загального і вічного джерела» . Він сам розумів, що в цих думках чогось бракувало, що в них «щось було одностороннє, особисте, розумове-не було очевидності» .
Незадовго до смерті йому сниться важкий сон. Уві сні він знову бореться за життя, відчуваючи болісний страх смерті. Але смерть і уві сні перемагає, і князь Андрій прокидається з думкою, що смерть — це звільнення. З цією думкою він і вмирає.
Передсмертні думки його-думки людини, надламаного хворобою і стражданнями, невластиві тверезому розуму князя Андрія. Для духовного вигляду князя Андрія характерні не ці «передсмертні роздуми, пофарбовані містицизмом, а його допитливий, тверезий, матеріалістичний розум, його прагнення до громадської діяльності, його любов до народу, боротьбі за щастя якого він присвятив би життя, якби не помер від рани. Смерть обірвала його шукання.
Духовний вигляд князя Андрія і вся його діяльність дають право припустити, що, якби він залишився живий, шукання привели б його в
Объяснение:
1760 г. Суворов назначен генеральный дежурным при главнокомандующем русской армией генерал-аншефе В. В. Ферморе. В этом качестве, будучи важным сотрудником штаба Фермора, Суворов участвует во взятии Берлина русскими войсками.
1769 г. 2 сентября. Бригадир Суворов одерживает победу над польскими конфедератами в сражении при деревне Орехово.
1771 г. 12 мая. Суворов одерживает победу над конфедератами в сражении при Ландскроне.
1771 г. 22 мая. Суворов побеждает конфедератов и в сражении при Замостье.
1772 г. 12 сентября. Крупнейшая победа Суворова в той кампании: в сражении под Столовичами разбит корпус гетмана М. Огинского. 1794 г. Август - сентябрь. Суворов одерживает блестящие победы над польскими конфедератами под Двинском, при Кобрине, при Крупчице, под Брестом, под Кобылкой.
1794 г. 24 октября. Суворов победно штурмует Прагу - укрепленное предместье Варшавы. В кровопролитном сражении Польша поставлена на колени. Вскоре Суворов занимает Варшаву.
1772 г. 15 апреля. Суворов овладевает Краковским замком.
1773 г. 4 апреля. Генерал-майор Суворов переведен на южный театр военных действий - в 1-ю армию генерал-фельдмаршала П. А. Румянцева. Участие Суворова в той русско-турецкой войне оказывается едва ли не решающим для кампании 1774 года.
1773 г. 10 мая. Знаменитый первый поиск на Туртукай - с минимальными потерями Суворов овладевает Туртукаем.
1773 г. 17 июня. Второй поиск на Туртукай - разгром турецкого укрепленного лагеря. Еще один вошедший в историю легендарный подвиг Суворова
1773 г. 3 сентября. Суворов одерживает победу над турецкими войсками в сражении у Гирсова.
1783 г. В течение года Суворов совершает победные экспедиции против ногайцев, разбитых суворовскими войсками на р. Ее и на р. Лабе.
1787 г. 1 октября. Суворов одерживает победу над турками в сражении под Кинбурном.
1788 г. 27 июля. Суворов становится инициатором сражения под Очаковым, в котором был ранен. Суворовские солдаты теснят турок, но Г. А. Потемкин не решается на штурм. Это сражение - единственное в биографии Суворова - не может считаться бесспорной победой. Г. А. Потемкин пишет Екатерине: "…Перед приходом капитан-паши Александр Васильевич Суворов наделал дурачества немало, которое убитыми и ранеными стоит четыреста человек лишь с Ф/ишера/ батали/она/…".
1789 г. Весна. Суворов назначен командиром корпуса в армию генерал-фельдмаршала П. А. Румянцева.
1789 г. 1 июля. Суворов одерживает победу при Фокшанах, разработав совместную операцию русских и австрийских войск против превосходящих по численности турецких сил.
1789 г. 11 сентября. Суворов одерживает победу при Рымнике. На этот раз численное превосходство турецкой армии было ещё ощутимее, а победа русских и австрийцев, руководимых великим Суворовым - ещё убедительнее.
1790 г. Май. Суворов назначен шефом Фанагорийского гренадерского полка. Почетная награда, и примечательно, что много лет спустя, в 1826 году, император Николай Павлович "в честь непобедимому полководцу и для возбуждения в молодых воинах воспомиания о бессмертных подвигах его" повелит гренадерскому Фанагорийскому полку впредь именоваться гренадерским генералиссимуса князя Суворова-Италийского полком. Молва же называла этот полк "суворовским Фанагорийским".
1790 г. 26 ноября. Генерал-аншеф А. В. Суворов назначен командующим русскими войсками, расположенными под Измаилом.
1790 г. 11 декабря. Суворов добивается величайшей победы - крепость Измаил взята штурмом. Эта победа предопределила общий успех России в
1799 г. 10 апреля. Суворов осуществляет победный штурм крепости Брешия.
1799 г. 16 апреля. Суворов одерживает великую победу над французской армией на р. Адда.
1799 г. 19 - 20 сентября. Суворов одерживает победу над французскими войсками в долинах Кленталь и Муттенталь.