N
Қапыда – кенеттен, күтпеген жерден, аяқ астынан
Мәртебесі – беделі, абыройы
2. Мәтіннен сынақшы-ұшқыш болудың қиындығы суреттелген
бөлігін тауып, оқы.
3. Тоқтар басына түскен қиындықты қалай жеңе білді?
4. Кейіпкер «қиындыққа қарсы тұра білу» дегенді қалай
түсіндіреді?
Салыстыр
5. Өз болжауыңды мәтіндегі ұшқыштың сезімдерімен салыстыр.
2.​

Петро попельський- головний герой твору "сліпий музикант".   нажаль, у нього так склалася доля, що він народився сліпим. але він розумів, що це не кінець життя.     разом із дядьком максимом він навчався грати на музичніх інструментах. найбільше полюбляв на фортепіано.      у дитинстві йому не вистачало сильної батьківської руки, так як його батько був постійно зайнятий, приходив тільки на вечерю.     ще він зустрів своє перше кохання- дівчина евеліна. коли вони вирісли, вона була вимушена вийти за нього заміж, не глядячи на те, що у неї був коханий чоловік. їй було шкода петра, тому вона вийшла за нього заміж.       згодом, у них народився син. вони дуже боялись, що він буде сліпий, але їм дуже пощастило, син був здоровий.     петро дуже любив своїх близьких і рідних, він жив для них, бо знав, що він їм дійсно потрібен.

Рассказ Виктора Астафьева называется "Фотография, на которой меня нет" потому, что основной темой в рассказе является тема памяти - памяти о детстве автора, о его жизни глухой деревни Овсянка  в 1930-х годах. Даже сама по себе фотография - это то, что хранят "на память". Фотография - это олицетворение памяти о Тем более сделанная в те времена, когда фотографирование еще не стало обычным делом.  

Для жителя деревни в те годы приезд фотографа - это из ряда вон выходящее событие. В представлении деревенских жителей, фотограф - не просто человек, он будто представитель какой-то высшей касты. Деревенские долго совещаются, у кого он остановится, как его лучше принять. Само фотографирование школьники  предвкушают как какой-то праздник. Места распределяют заранее, и в споре за лучшее место дело доходит до драки.  

Только зная эту предысторию, можно понять страдания школьника, который не может пойти фотографироваться из-за приступа ревматизма. И поступок его друга, который тоже не пошел фотографироваться, приобретает особый смысл. Поэтому фотография, которую принес мальчику учитель - больше, чем просто кусок бумаги с запечатленными на нем лицами одноклассников. Это память о тех годах - трудных, но все равно счастливых. И совершенно не важно, что на этом фото нет главного героя рассказа и его друга.