Ранняя смерть матери царевны. издалече наконец воротился царь-отец. на него она взглянула, тяжелешенько вздохнула, восхищенья не снесла и к обедне умерла. 2.злая мачеха. год прошел, как сон пустой, царь женился на другой. 3. высока, стройна, бела, и умом и всем взяла; но зато горда, ломлива, своенравна и ревнива. 4.больше всего она любила себя и ценила свою красоту. ей в приданое дано было зеркальце одно; свойство зеркальце имело: говорить оно умело. 5.злой замысел царицы. она, черной зависти полна, бросив зеркальце под лавку, позвала к себе чернавку 6. приказание чернавке отвести царевну в лес «на съедение волкам» . и наказывает ей, сенной девушке своей, весть царевну в глушь лесную и, связав ее, живую под сосной оставить там на съедение волкам. 7. странствие королевича елисея в поисках царевны. королевич елисей, усердно богу, отправляется в дорогу за красавицей-душой, за невестой молодой. 8.жизнь царевны у семи богатырей. дом царевна обошла, всё порядком убрала, засветила богу свечку, затопила жарко печку, на полати взобралась и тихонько улеглась. 9. входят семь богатырей, семь румяных усачей. 10. день за днем идет, мелькая, а царевна молодая всё в лесу, не скучно ей у семи богатырей. 11.появление царицы. видит: нищая черница ходит по двору, клюкой отгоняя пса. 12.переодевшись монахиней, царица появляется у семи богатырей и дает царевне отравленное яблоко. кушай яблочко, мой свет за обед» , — старушоночка сказала, поклонилась и пропала.. 13.смерть царевны и прощание с ней семи богатырей. вдруг она, моя душа, пошатнулась не дыша, белы руки опустила, плод румяный уронила, 14.семь богатырей не стили хоронить царевну «она, как под крылышком у сна, тиха, свежа лежала, что лишь только не дышала. сотворив обряд печальный, вот они во гроб хрустальный труп царевны молодой положили — и толпой понесли в пустую гору 15.королевич отправляется на поиски пропавшей невесты, долго странствовал по свету, спрашивал о царевне у людей, у солнца, у месяца. только ветер указал ему на гору с глубокой пещерой, где находился гроб с царевной. там за речкой тихоструйной есть высокая гора, в ней глубокая нора; в той норе, во тьме печальной, гроб качается хрустальный 16.королевич находит невесту. перед ним, во мгле печальной, гроб качается хрустальный, и в хрустальном гробе том спит царевна вечным сном. 17.увидев мертвую царевну, королевич в отчаянии ударяется о хрустальный гроб, гроб разбился и царевна ожила. гроб разбился. дева вдруг ожила. глядит вокруг изумленными глазами, и, качаясь над цепями, привздохнув, произнесла: «как же долго я спала! » 18.смерть злобной мачехи. узнав, что царевна жива, мачеха умирает от тоски и злости. злая мачеха, вскочив, об пол зеркальце разбив, в двери прямо побежала и царевну повстречала. тут ее тоска взяла, 19.свадьба царевны и королевича елисея. свадьбу тотчас учинили, и с невестою своей обвенчался елисей; и никто с начала мира не видал такого пира; я там был, мед, пиво пил, да усы лишь обмочил.
"пригоди олівера твіста" ч. діккенса — це роман про тяжкі життєві випробування дитини. герой роману народився в робітному будинку, а факт цей не обіцяв йому нічого, крім знегод у житті. зображення робітного будинку, де народився олівер, було дуже злободенною темою в літературі ії 30—40-х років xix ст. за законодавством 1834 року в робітних будинках ії встановлювався такий режим, який перетворював їх у в'язниці: бідняка насильно розлучали з родиною та поступово доводили до повного отупіння. не випадково робітники почали називати робітні будинки "бастиліями для бідних", нерідко ві перевагу голодній смерті ув'язненню в робітному будинку. із перших сторінок роману діккенс підкреслює, що в долі олівера немає нічого незвичайного, такі речі трапляються щодня і скрізь. "стара історія! " — вимовляє лікар, поглянувши на стоптані черевики вмираючої матері олівера, на її руку, на якій не було обручки. письменник починає із зображення "щастя" свого героя: якщо б з'явився на світ олівер не в робітному будинку, а опинився у турботливих руках ніжних доглядальниць, він просто не вижив би, тоді як відданий природі та самому собі хлопець все ж видерся з кігтів смерті. новонароджений олівер стає, наче річ, занумерованим та приєднаним до більшості таких, як і він. діккенс малює виснажених, змарнілих, вічно голодних дітей, які позбавлені всіх радощів свого віку, багато з яких вмирають у дитинстві. будь-яка спроба, на думку вихователей, "протесту" жорстоко карається. так, "непокірного" олівера, якого вони вважають кандидатом у шибеники, за те, що він насмілився попросити добавки рідкої кашиці, пі окремому ув'язненню та нещадно шмагають, а після цього намагаються віддати його спочатку сажотрусові, а потім трунареві, хоча їм добре відомо, наприклад, що сажотрус забив до смерті кількох хлопчиків. у другій частині роману показані лихі пригоди молодого героя, який тікає від свого хазяїна до лондона та потрапляє в лапи зграї злодіїв. і скупник краденого фей-гін, і жорстокий грабіжник сайкс, і зловісний "джентльмен" монкс (особиста зацікавленість якого в долі олівера розкривається пізніше) даремно намагаються змусити хлопця красти. олівер виявляє твердість і відмовляється брати участь у злочинному промислі. щасливий збіг обставин дозволяє йому піти від грабіжників і знайти притулок у старого добряги браунлоу (який, як з'ясувалося потім, був другом батька хлопця), а далі — у рози мейлі. нарешті, він знов потрапляє до містера браунлоу, який стає його названим батьком. добрий містер браунлоу виявляється першим, хто ів "кандидата у шибеники", хто по-людськи поставився до нещасної дитини. і таке ставлення було віддячене самовідданою любов'ю нещасного хлопця-сироти до свого рятівника, діккенс показує торжество доброти та любові над законами суспільства, де панує влада грошей. діккенс трохи ідеалізує свого героя. олівер твіст — жертва потворних соціальних умов життя, але разом з тим він, як і будь-який герой просвітницького роману, природжено добрий і ніякі лихі зовнішні впливи не чіпляються до нього. як легко змивається з обличчя бруд, так безболісно вдається зберегти оліверу в чистоті душу. зображуючи на останніх сторінках роману щасливе, хоча і з налітом деякого смутку життя олівера, який, нарешті, знайшов свій дім та люблячу родину, діккенс надає їй трохи романтичного забарвлення. але це романтизм бажаного, в ньому втілюється гаряче прагнення письменника до торжества справедливості. соціальний роман ч. діккенса "пригоди олівера твіста" дістав високу оцінку в. г. бєлінського, який писав на початку 40-х років xix століття, що це "один із кращих творів" видатного ійського романіста.
