Зимой заставила найти ей подснежники! Обещала за них золото. Сестры с мачехой повелись на это, но не сами побежали за подснежниками, а заставили падчерицу. Она случайно нашла месяцев, сидящих у костра. Они ей. (Дальше сюжет прочитай те сами) Общее-у обеих нет родителей. В конце королева становится такой же доброй, как и падчерица. Различия-падчерица-бедная, ее жалко, мачеха с сестрами ее ненавидят, заставляют делать всю работу. В то время как королева-жестокая и капризная. Заставляет делать всех все, что "ее правая нога захочет" Мачеха и ее дочка выступают в пьесе носителями зла, бесчеловечности. Жадность, стремление поживиться за чужой счет, лицемерие, подлость - эти их качества и делает поэт предметом сатирического изображения. Он сознательно гиперболизирует эти черты характера, доводит до абсурда, вызывая тем самым у юного зрителя отвращение к этим героям, желание бороться со всем, что принижает человека. В том же сатирическом ключе драматург дает и образы королевы и ее придворных. Какой-то безжизненностью веет от наставника королевы, который при всей своей «учености» далек от жизни, от понимания людей, все многообразие окружающего он сводит к нескольким латинским названиям.
Література кінця XVIII — початку XIX століття характеризувалася бурлескно-травестійним, бароковим та романтичним стилями. Хоч як не захоплювалися "Енеїдою" І. П. Котляревського, однак письменники цього періоду прагнули облагородити мову, піднести її до високої літератури. Творчість поетів-романтиків якраз і ставила перед собою таке завдання.
Вперше про високі естетичні висоти народної мови заговорив Євген Гребінка, потім Григорій Квітка-Основ'яненко, Л. Боровиковський, А. Метлинський та інші.
Що було властиве українським поетам-романтикам? Для стилю поетів-романтиків характерний піднесений виклад сюжету, мелодійність, пестливі мовні форми. Так, Віктор Забіла, відомий своїми романтичними поезіями про нещасливе кохання, писав:
Гуде вітер вельми в полі!
Реве, ліс ламає;
Плаче козак молоденький,
Долю проклинає.
Повтори й народнопісенна лексика зробили цю поезію народною піснею.
Поет-романтик М. Петренко відомий своєю піснею "Дивлюсь я на небо", що й сьогодні є популярною, її знають і співають вже не одне покоління українців.
Взагалі вірші поетів-романтиків тяжіли до ліро-епічних балад, у їх тематиці переважала туга за минулою славою рідного краю, любовна лірика, відчувався деякий меланхолізм нарікання на долю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Левко Боровиковський започаткував романтизм як творчий метод в українській літературі. Найбільше досягнення поета-романтика — дванадцять балад, написаних на сюжет українських народних переказів, здебільшого це балади про щиру любов молодих людей, як, наприклад, балада "Маруся".
За минулою звитяжною славою козацтва сповнені суму й туги поезії А. Метлинського. Поет тривожиться тим, що гинуть прадавні звичаї. Вірші "Гетьман", "Козача смерть", "Степ", "Смерть бандуриста" — це крик-розпач поета, що закликає шанувати нашу історію, звичаї й обряди.
Общее-у обеих нет родителей. В конце королева становится такой же доброй, как и падчерица.
Различия-падчерица-бедная, ее жалко, мачеха с сестрами ее ненавидят, заставляют делать всю работу. В то время как королева-жестокая и капризная. Заставляет делать всех все, что "ее правая нога захочет"
Мачеха и ее дочка выступают в пьесе носителями зла, бесчеловечности. Жадность, стремление поживиться за чужой счет, лицемерие, подлость - эти их качества и делает поэт предметом сатирического изображения. Он сознательно гиперболизирует эти черты характера, доводит до абсурда, вызывая тем самым у юного зрителя отвращение к этим героям, желание бороться со всем, что принижает человека. В том же сатирическом ключе драматург дает и образы королевы и ее придворных. Какой-то безжизненностью веет от наставника королевы, который при всей своей «учености» далек от жизни, от понимания людей, все многообразие окружающего он сводит к нескольким латинским названиям.
Объяснение:
Література кінця XVIII — початку XIX століття характеризувалася бурлескно-травестійним, бароковим та романтичним стилями. Хоч як не захоплювалися "Енеїдою" І. П. Котляревського, однак письменники цього періоду прагнули облагородити мову, піднести її до високої літератури. Творчість поетів-романтиків якраз і ставила перед собою таке завдання.
Вперше про високі естетичні висоти народної мови заговорив Євген Гребінка, потім Григорій Квітка-Основ'яненко, Л. Боровиковський, А. Метлинський та інші.
Що було властиве українським поетам-романтикам? Для стилю поетів-романтиків характерний піднесений виклад сюжету, мелодійність, пестливі мовні форми. Так, Віктор Забіла, відомий своїми романтичними поезіями про нещасливе кохання, писав:
Гуде вітер вельми в полі!
Реве, ліс ламає;
Плаче козак молоденький,
Долю проклинає.
Повтори й народнопісенна лексика зробили цю поезію народною піснею.
Поет-романтик М. Петренко відомий своєю піснею "Дивлюсь я на небо", що й сьогодні є популярною, її знають і співають вже не одне покоління українців.
Взагалі вірші поетів-романтиків тяжіли до ліро-епічних балад, у їх тематиці переважала туга за минулою славою рідного краю, любовна лірика, відчувався деякий меланхолізм нарікання на долю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Левко Боровиковський започаткував романтизм як творчий метод в українській літературі. Найбільше досягнення поета-романтика — дванадцять балад, написаних на сюжет українських народних переказів, здебільшого це балади про щиру любов молодих людей, як, наприклад, балада "Маруся".
За минулою звитяжною славою козацтва сповнені суму й туги поезії А. Метлинського. Поет тривожиться тим, що гинуть прадавні звичаї. Вірші "Гетьман", "Козача смерть", "Степ", "Смерть бандуриста" — це крик-розпач поета, що закликає шанувати нашу історію, звичаї й обряди.
Всесвітньовідомі романси Євгена Гребінки "Очи черные, очи страстные",
"Ні, мамо, не можна нелюба любити" — це теж твори українського романтизму, які й нині чарують нас своєю народнопісенною довершеністю.
Отже, поети-романтики своєю творчістю сприяли популяризації української мови на народній основі, дбали про її визнання.