Література – дзеркало епохи. Вона відображає подій, настрої, характери та манери певного періоду та певного місця, країни. Отже нещодавно я мала можливість поглянути у дзеркало Франції 17 століття. Як же? За до комедії «Міщанин-шляхтич», автором якої є Жан-Батист Поклен, більш відомий як Мольєр.
Про що ж ця комедія? Про людей, про характери, про чесність та здоровий глузд. Пан Журден, хоч і міщанин за походженням, але заможний та авторитетний у своєму колі, хоче (не те що хоче - просто марить) стати шляхтичем. У ті часи аристократи мали більше привілеїв, ніж буржуа: повага інших, належне виховання у дитинстві, можливість бути в оточені короля. Проте найчастіше за душею у них не було ні гроша. Саме до таких людей належить граф Дорант, який підіграє Журдену з користю для себе. Він тягне з міщанина гроші, не віддає йому борги і дурить байками голову нещасному чоловікові. «Cherchez la femme» - цей вислів відомий з часів Олександра Дюма (його роман «Могікани Парижа»). У цьому творі важливі ролі відіграють пані Журден, маркіза Дорімена та дочка Журденів Люсіль. Пані Журден – жінка розумна, мудра, далекоглядна. Шкода тільки, що не має великого впливу на чоловіка, бо якби мала – нічого б не трапилось у цій родині. Дорімена – аристократка, вдова. До неї залицяється Журден. Не подумайте, що він закоханий у маркізу – просто у дворян «так прийнято». Але Дорант також залицяється до Дорімени. Правда, не тільки через кохання – справа в тому, що маркіза багата панна. Третя жінка у цій комедії – Люсіль. Саме вона на початку твору постраждала від батькової маніакальної ідеї стати аристократом. Просто пан Журден відмовив Клеонту, що палко кохає Люсіль, тільки через те, що хлопчина виявився не аристократичного роду. Що ж викриває Мольєр у своїй комедії за до цих кардинально різних героїв? Великий французький драматург висміює пиху, марнославство, лицемірство. Адже більшість аристократів, до яких прагнув крамар саме такі: пихаті, лицемірні, пусті. "Мiщанин-шляхтич" - яскравий доказ "високої комедiї". За смiшними подiями комедiї ховаються серйознi висновки, а комiчнi образи стають сатиричними. Поведiнка Журдена та Доранта зумовлена їхiм становищем у суспiльствi. Журден прагне стати шляхтичем, щоб довести всiм i собi свою значимiсть (хоча його і так поважають). Але Мольєр показує, що людину треба цiнувати такою, якою вона є, що кожен повинен робити в життi свою справу. Дорант - аристократ, але нiчого, крiм титулу, у нього немає: нi грошей (їх вiн позичає у Журдена), нi аристократичних, пiднесених почуттiв. Вiн використовує Журдена, щоб справити на Дорiмену враження багатiя. Маркiза ж дає згоду на шлюб тому, що вважає Доранта дiйсно тим, за кого той себе видає. Її розчарування автор мудро винiс за межi свого твору. Комедія створена для того, аби сміятися, та Мольєр змусив комедію висміювати. Він висміяв людей «блакитної крові» (на прикладі того ж Доранта) та показав мудрість, розсудливість, гострий розум та чисту душу простих людей: пані Журден, Клеонт, слуга Ков*єль. Отже, ця комедія є актуальною у наш час, вона дає нам безцінні уроки життя. Ніколи не треба намагатися сісти не в свої сани, ніколи не треба бути пихатим та, найголовніше, треба цінувати те, ким ти є.
История народа принадлежит Поэту. А.С.Пушкин «Медный всадник» (1833) — лиро-эпическая поэма, однако Пушкин, который очень хорошо разбирался в признаках литературных жанров, назвал её «Петербургская повесть». Можно предположить, что подзаголовок «Медного всадника» является не определением жанра, а указанием на «истинность происшествия». Именно в таком значении употреблял термин «a tale» (повесть) Дж.Г.Байрон в отношении своих поэм. Определение «петербургская» должно было подчеркнуть местный колорит сюжета (ср. также подзаголовки романтической поэмы Пушкина «Кавказский пленник» — повесть или романтической поэмы Лермонтова «Демон» — восточная повесть). В соответствии с подзаголовком торжественное вступление поэмы заканчивается так: Была ужасная пора, Об ней свежо воспоминанье... Об ней, друзья мои, для вас Начну сейчас повествованье, (вступление) Эпическая часть поэмы поднимает серьёзные социально-философские проблемы. В ней автор рассказывает о «маленьком человеке», мелком чиновнике Евгении, описывает его мечты, заботы и его жизненную трагедию. Именно поэтому данное произведение является социально значимым: поэт поднимает в нём важную проблему отношения общества к «маленькому человеку». Социальная идея поэмы заключается как раз в том, что «маленький человек» беззащитен перед людьми, перед властью, перед природой; государству до него самого и его проблем нет дела. «Строитель чудотворный» (II) не подумал о счастье бедного Евгения и Параши, поэтому все его чудо-деяния немногого стоят в глазах «маленького человека», который грозит Медному всаднику будущими карами: «Ужо тебе!..» (II). Данная поэма является также философским произведением, потому что в ней решается общая проблема взаимоотношения государства и отдельной личности. Осмысление этой философской проблемы дано автором также на примере жизни Евгения. Таким образом, получается, что две идеи (социальная и философская) тесно переплетаются в поэме, что придаёт произведению художественную цельность. У Пушкина образ Евгения становится символом личности, а идея самодержавной государственной власти воплощена в образе второго главного героя поэмы — Петра Великого, представленного в виде знаменитого памятника — Медного всадника. Только в прологе поэмы появляется царь: Пётр показан как выдающийся государственный муж, думающий о пользе и процветании своей державы, то есть, как бы теперь сказали, о геополитических интересах России: И думал он: Отсель грозить мы будем шведу. Здесь будет город заложён Назло надменному соседу. Природой здесь нам суждено В Европу прорубить окно, Ногою твёрдой стать при море. Сюда по новым им волнам Все флаги в гости будут к нам, И запируем на просторе, (вступление) А в первой и второй частях поэмы великий реформатор изображается в виде Медного всадника, то есть уже как символ самодержавного государства. Лирическое содержание поэмы, то есть авторское отношение к героям и событиям, выражается обычными (например, лексикой) и необычными средствами (особой интонацией). Пушкин подчёркивает сочувствие Евгению многозначным словом «бедный» (в словаре отмечены следующие значения: небогатый, несчастный, простой, смиренный); сложное отношение к Петру — многозначным словом «кумир» (статуя языческого божества-идола; предмет обожания, восторженного поклонения). Оба эти слова употребляются в тексте поэмы в нерасчленённом значении, что углубляет авторскую оценку: «бедный, бедный мой Евгений» (II), «безумец бедный» (II); «кумир на бронзовом коне» (I, II). Иногда голоса автора и его героя-«маленького человека» сливаются так, что трудно различить, кому принадлежат слова:
Про що ж ця комедія? Про людей, про характери, про чесність та здоровий глузд. Пан Журден, хоч і міщанин за походженням, але заможний та авторитетний у своєму колі, хоче (не те що хоче - просто марить) стати шляхтичем. У ті часи аристократи мали більше привілеїв, ніж буржуа: повага інших, належне виховання у дитинстві, можливість бути в оточені короля. Проте найчастіше за душею у них не було ні гроша.
Саме до таких людей належить граф Дорант, який підіграє Журдену з користю для себе. Він тягне з міщанина гроші, не віддає йому борги і дурить байками голову нещасному чоловікові. «Cherchez la femme» - цей вислів відомий з часів Олександра Дюма (його роман «Могікани Парижа»). У цьому творі важливі ролі відіграють пані Журден, маркіза Дорімена та дочка Журденів Люсіль. Пані Журден – жінка розумна, мудра, далекоглядна. Шкода тільки, що не має великого впливу на чоловіка, бо якби мала – нічого б не трапилось у цій родині. Дорімена – аристократка, вдова. До неї залицяється Журден. Не подумайте, що він закоханий у маркізу – просто у дворян «так прийнято». Але Дорант також залицяється до Дорімени. Правда, не тільки через кохання – справа в тому, що маркіза багата панна. Третя жінка у цій комедії – Люсіль. Саме вона на початку твору постраждала від батькової маніакальної ідеї стати аристократом. Просто пан Журден відмовив Клеонту, що палко кохає Люсіль, тільки через те, що хлопчина виявився не аристократичного роду.
Що ж викриває Мольєр у своїй комедії за до цих кардинально різних героїв? Великий французький драматург висміює пиху, марнославство, лицемірство. Адже більшість аристократів, до яких прагнув крамар саме такі: пихаті, лицемірні, пусті.
"Мiщанин-шляхтич" - яскравий доказ "високої комедiї". За смiшними подiями комедiї ховаються серйознi висновки, а комiчнi образи стають сатиричними. Поведiнка Журдена та Доранта зумовлена їхiм становищем у суспiльствi. Журден прагне стати шляхтичем, щоб довести всiм i собi свою значимiсть (хоча його і так поважають). Але Мольєр показує, що людину треба цiнувати такою, якою вона є, що кожен повинен робити в життi свою справу. Дорант - аристократ, але нiчого, крiм титулу, у нього немає: нi грошей (їх вiн позичає у Журдена), нi аристократичних, пiднесених почуттiв. Вiн використовує Журдена, щоб справити на Дорiмену враження багатiя. Маркiза ж дає згоду на шлюб тому, що вважає Доранта дiйсно тим, за кого той себе видає. Її розчарування автор мудро винiс за межi свого твору.
Комедія створена для того, аби сміятися, та Мольєр змусив комедію висміювати. Він висміяв людей «блакитної крові» (на прикладі того ж Доранта) та показав мудрість, розсудливість, гострий розум та чисту душу простих людей: пані Журден, Клеонт, слуга Ков*єль.
Отже, ця комедія є актуальною у наш час, вона дає нам безцінні уроки життя. Ніколи не треба намагатися сісти не в свої сани, ніколи не треба бути пихатим та, найголовніше, треба цінувати те, ким ти є.