Джордж Плейтен і Тревіліян були однолітками. Вони разом жили на планеті Земля, спілкувалися, брали участь у дитячих розвагах, товаришували. Проте їхні батьки посідали різне місце в «диференційованому» суспільстві. Батько Джорджа був простим трубоукладачем, а Тревіліян-старший був металургом на іншій планеті. Коли він повернувся на Землю, то мав вищий соціальний статус за своїх сусідів. Однак Джордж любив свого батька, вступив у бійку, захищаючи його ім’я. Тревіліян хотів наслідувати свого батька, але лише для того, щоб посісти вище місце в суспільстві. Джордж хотів бути програмістом, змалку відчувши потяг до знань. Для нього не мав значення матеріальний чи соціальний розрахунок, як для Тревіліяна, котрий хотів стати металургом, щоб потрапити на Новію. Однак мрії героїв не здійснилися. Тревіліян, котрий отримав знання за до старого апарата, відстав від інших. Оскільки він і гадки не мав про те, що можна самостійно щось прочитати, вдосконалитися, то цілком ясно, що він ніколи не досягне своєї мети. На відміну від нього, Джордж, котрого відправили в інтернат для недоумків, не змирився зі своєю долею. Він ще більше переконався у своєму покликанні, а головне — збагнув, що людина має навчитися сама здобувати знання, самостійно мислити: лише так можна керувати новітніми машинами й самим ходом технічного прогресу, а не залежати від них. Автор протиставляє не лише ставлення героїв до знань, освіти, а й їхні моральні якості. Джордж Плейтен був більш людяним, морально стійким. Він хвилювався за своїх батьків, боявся осоромити їх. Він мав не лише талант, а й почуття гідності, внутрішньої свободи, цілеспрямованість. А Тревіліян з дитинства звик, щоб за нього все вирішували інші. Він йде найлегшим шляхом у житті, дбаючи лише про матеріальні блага й свій соціальний статус. Його воля повністю підкорена панівній системі. Він здатний на зраду колишнього товариша, відчувши, що той не такий, як усі.
Магистральным сюжетом» с точки зрения Н.Л. Лейдермана и М.Н. Липовецкого можно назвать отражение в литературе ХХ века борьбы классических и модернистских систем, завершившейся их синтезом, «приведшим к рождению нового творческого метода», который литературоведы и называют постмодернизмом[45].
Мы воспользовались термином «магистральный сюжет» применительно к притчам, ассоциации с которыми находим при чтении «Старшего сына»; таковыми являются притча о блудном сыне, притча о заблудшей овце, притча о пастыре добром и притча о потерянном таланте и др. В перечисленных притчах представлен один архитипический мотив – уход человека из родного дома. С точки зрения богословов, этот мотив объединяет все притчи, осмысляющие взаимоотношения Бога и человека, но каждая из притч посвящена оценке разных этапов этих взаимоотношений. На метафизическом уровне образы отца и сына пьесы А.Вампилова вызывают у нас ассоциации, в первую очередь, с библейскими притчами об отце, среди них – притча о блудном сыне. Называя общие черты пьесы и притчи, следует отметить разделение героев на представителей двух поколений: отцов и сыновей.
Начинаясь как бытовой анекдот, драма «Старший сын» заканчивается как философская притча, при этом известная библейская притча претерпевает определённую трансформацию: блудный «сын» возвращается в дом, из которого никогда не уходил; «блудные» дети Сарафанова возвращаются в дом, из которого так и не ушли.
В пьесе с самого начала отчетливо мотив поиска пути: опоздав на последнюю электричку, студент Бусыгин заблудился в неизвестном ему пригородном районе; собирается с будущим мужем на Сахалин Нина Сарафанова; младший Сарафанов – Васенька «едет в тайгу на стройку» - все герои пьесы в преддверии пути.
Объяснение:
Джордж Плейтен і Тревіліян були однолітками. Вони разом жили на планеті Земля, спілкувалися, брали участь у дитячих розвагах, товаришували. Проте їхні батьки посідали різне місце в «диференційованому» суспільстві. Батько Джорджа був простим трубоукладачем, а Тревіліян-старший був металургом на іншій планеті. Коли він повернувся на Землю, то мав вищий соціальний статус за своїх сусідів. Однак Джордж любив свого батька, вступив у бійку, захищаючи його ім’я. Тревіліян хотів наслідувати свого батька, але лише для того, щоб посісти вище місце в суспільстві. Джордж хотів бути програмістом, змалку відчувши потяг до знань. Для нього не мав значення матеріальний чи соціальний розрахунок, як для Тревіліяна, котрий хотів стати металургом, щоб потрапити на Новію. Однак мрії героїв не здійснилися. Тревіліян, котрий отримав знання за до старого апарата, відстав від інших. Оскільки він і гадки не мав про те, що можна самостійно щось прочитати, вдосконалитися, то цілком ясно, що він ніколи не досягне своєї мети. На відміну від нього, Джордж, котрого відправили в інтернат для недоумків, не змирився зі своєю долею. Він ще більше переконався у своєму покликанні, а головне — збагнув, що людина має навчитися сама здобувати знання, самостійно мислити: лише так можна керувати новітніми машинами й самим ходом технічного прогресу, а не залежати від них. Автор протиставляє не лише ставлення героїв до знань, освіти, а й їхні моральні якості. Джордж Плейтен був більш людяним, морально стійким. Він хвилювався за своїх батьків, боявся осоромити їх. Він мав не лише талант, а й почуття гідності, внутрішньої свободи, цілеспрямованість. А Тревіліян з дитинства звик, щоб за нього все вирішували інші. Він йде найлегшим шляхом у житті, дбаючи лише про матеріальні блага й свій соціальний статус. Його воля повністю підкорена панівній системі. Він здатний на зраду колишнього товариша, відчувши, що той не такий, як усі.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/porivnyannya-obraziv-pleytena-i-treviliana/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Магистральным сюжетом» с точки зрения Н.Л. Лейдермана и М.Н. Липовецкого можно назвать отражение в литературе ХХ века борьбы классических и модернистских систем, завершившейся их синтезом, «приведшим к рождению нового творческого метода», который литературоведы и называют постмодернизмом[45].
Мы воспользовались термином «магистральный сюжет» применительно к притчам, ассоциации с которыми находим при чтении «Старшего сына»; таковыми являются притча о блудном сыне, притча о заблудшей овце, притча о пастыре добром и притча о потерянном таланте и др. В перечисленных притчах представлен один архитипический мотив – уход человека из родного дома. С точки зрения богословов, этот мотив объединяет все притчи, осмысляющие взаимоотношения Бога и человека, но каждая из притч посвящена оценке разных этапов этих взаимоотношений. На метафизическом уровне образы отца и сына пьесы А.Вампилова вызывают у нас ассоциации, в первую очередь, с библейскими притчами об отце, среди них – притча о блудном сыне. Называя общие черты пьесы и притчи, следует отметить разделение героев на представителей двух поколений: отцов и сыновей.
Начинаясь как бытовой анекдот, драма «Старший сын» заканчивается как философская притча, при этом известная библейская притча претерпевает определённую трансформацию: блудный «сын» возвращается в дом, из которого никогда не уходил; «блудные» дети Сарафанова возвращаются в дом, из которого так и не ушли.
В пьесе с самого начала отчетливо мотив поиска пути: опоздав на последнюю электричку, студент Бусыгин заблудился в неизвестном ему пригородном районе; собирается с будущим мужем на Сахалин Нина Сарафанова; младший Сарафанов – Васенька «едет в тайгу на стройку» - все герои пьесы в преддверии пути.
Объяснение: